Відмінності між версіями «Дерев'яний кінь (українська народна казка)»
Snak (обговорення | внесок) м (1 версія) |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | [[Категорія:Казки про коня]] | ||
+ | |||
+ | |||
+ | [[Категорія:Казки про чоловіка]] | ||
+ | |||
+ | |||
Дерев'яний кінь | Дерев'яний кінь | ||
Два хлопці ходили разом до школи. Один був з багацького роду, а другий — з бідного. Бідний добре вчився, а багатий сяк-так. Але батько багатого добре підплатив учителів, і вийшло, що багач — перший учень. | Два хлопці ходили разом до школи. Один був з багацького роду, а другий — з бідного. Бідний добре вчився, а багатий сяк-так. Але батько багатого добре підплатив учителів, і вийшло, що багач — перший учень. | ||
Рядок 96: | Рядок 106: | ||
Обійшла вона першу шеренгу, другу, третю, а в четвертій обняла солдата і сказала: | Обійшла вона першу шеренгу, другу, третю, а в четвертій обняла солдата і сказала: | ||
− | — З ним, тату, я півтора місяця жила. Цар зробив весілля. І я там був, але лише з боку дивився на те все. | + | — З ним, тату, я півтора місяця жила. Цар зробив весілля. І я там був, але лише з боку дивився на те все. |
− | |||
− |
Версія за 05:51, 28 вересня 2009
Дерев'яний кінь Два хлопці ходили разом до школи. Один був з багацького роду, а другий — з бідного. Бідний добре вчився, а багатий сяк-так. Але батько багатого добре підплатив учителів, і вийшло, що багач — перший учень.
Забирають обох до армії. Служать рядовими. Але приїжджає батько багатого, підплатив старшин, і його син вже єфрейтор. Став він дуже знущатися зі свого товариша.
Цей каже:
— Друже, таж ми вчилися разом і я тобі не раз допомагав.
— Нічого не знаю.
Вже всі сплять, а бідний думає вголос:
— От яка на світі правда! За гроші можна купити тата й маму.
Рано повставали, а старшина викликає його до себе і питає, що йому снилось і чому він говорив?
— Нічого. Викликають його вище:
— Що ти вночі говорив? — Нічого.
Викликають ще вищі командири, але він не признається. Так дійшло до царя.
— Що ти говорив? — питає цар.
Розповідає він цареві все про товариша і признається:
— Сказав, що нема правди на світі, бо за гроші можна купити тата' й маму. Цар подумав і каже:
— Якщо так, то даю тобі купу грошей. Можеш гуляти цілий рік. Але за цей час маєш переночувати з моєю дочкою. Коли не купиш собі ніч, тоді я накажу розстріляти тебе.
Солдат згодився. Цілий рік п'є-гуляє, але з кожним днем стає все сумнішим і сумнішим. Пора би хоч побачити цареву доньку, а її замкнули на ключ в окремій кімнаті й нікого туди не пускають. Він бачить, що справу не виграє, і, не рахуючи грошей, платить за все кельнерові. Цей дивується і одного разу питає:
— Ви такі багаті, але чого сумні?
— Ей, не питайте. Справа така: якщо я не переночую з царською донькою, то мене розстріляють.
— Якщо лише це, то ми щось придумаємо. Ви вмієте на чомусь грати?
— Не вмію.
Цей приводить цигана і заставляє вчитися грати на скрипці. Хто потопає, той і за ніж хапається. Солдат дуже скоро навчився грати. Тим часом кельнер зробив такого дерев'яного коня на коліщатах, що всередині він порожній. Заставляє солдата лізти всередину і грати тоді на скрипці, коли кінь буде їхати або як за хвіст потягнуть.
Кельнер з циганом везуть коня продавати, а той усередині грає.
А на ярмарку був царський міністр. Як побачив коня і вчув музику, то побіг до царя.
— Царю, на ярмарку продають прекрасного коня, що грає.
Цар зібрався подивитися на чудо. Дійсно, грає кінь. Думає собі цар, що доньці буде веселіше з конем, і питав про ціну.
— Тридцять тисяч,— каже кельнер.
— А коли він попсується?
— Половину грошей повернемо. Поторгувалися. Царські міністри взяли коня і занесли туди, де живе царівна. Цар говорить:
— Тепер тобі, дочко, буде весело. Тягай коня за хвіст, і він буде тобі грати.
Тягала вона коня за хвіст, той грав, а ввечері знову сумно, бо не знає, чого замкнена сидить. Сіла та й говорить:
— Що з того, що їсти-пити маю, коли я сама? Чому я сама?
А кінь чоловічим голосом питає:
— Не бійся, дівчино. Я зроблю так, що буде з тобою вродливий хлопець. Хочеш?
Вона злякалася, але подумала і згодилася.
Тут відчиняються замасковані дверці, й зсередини виходить вродливий хлопець. Цілу ніч вони бавилися, а вранці просить вона аж два сніданки.
Приходить цар з царицею:
— Жінко, дивися, як цей музичний кінь допоміг доньці. У неї прекрасний апетит.
Так півтора місяця вони обоє були собі. Вже рік закінчується, і донька каже:
— Тату, щось мій кінь попсувався — не хоче грати. Віддайте, то ще половину грошей повернуть нам.
Прийшов кельнер, забрав з палацу коня і випустив солдата. Рівно в рік приходить він до царя. Цар питає:
— Ну як справи?
— Усе гаразд.
— Як гаразд?
— Та так. Я ночував у вашої доньки. Ви самі мене внесли і винесли.
Цар нічого не зрозумів і наказав зібрати все військо. Цей солдат став у четверту шеренгу. Тут цар викликає доньку і питає:
— Чи знайдеш ти тут чоловіка, з котрим хочеш жити?
— Знайду.
Обійшла вона першу шеренгу, другу, третю, а в четвертій обняла солдата і сказала:
— З ним, тату, я півтора місяця жила. Цар зробив весілля. І я там був, але лише з боку дивився на те все.