Відмінності між версіями «За потрійну плату (українська народна казка)»
Snak (обговорення | внесок) м (1 версія) |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | [[Категорія:Казки про панів]] | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
За потрійну плату | За потрійну плату | ||
Жив-був один [[пан]]. Багатий, та скупий. Поїде, бувало, кудись у гостину — сам їсть і п'є, а про свого візника 1 гадки не має. Тому-то ніхто довго не наймитував у скупого [[пан]]а. | Жив-був один [[пан]]. Багатий, та скупий. Поїде, бувало, кудись у гостину — сам їсть і п'є, а про свого візника 1 гадки не має. Тому-то ніхто довго не наймитував у скупого [[пан]]а. | ||
Рядок 46: | Рядок 55: | ||
Заїхали у якесь село. А [[пан]] плете ногами до першої ж хати. Забув і за умову: на очах у візника накинувся на хліб, який побачив на столі. | Заїхали у якесь село. А [[пан]] плете ногами до першої ж хати. Забув і за умову: на очах у візника накинувся на хліб, який побачив на столі. | ||
− | Отак провчив наймит жадібного [[пан]]а. Щоправда не за дармо: взяв од нього потрійну платню. | + | Отак провчив наймит жадібного [[пан]]а. Щоправда не за дармо: взяв од нього потрійну платню. |
− | |||
− |
Версія за 06:09, 28 вересня 2009
За потрійну плату Жив-був один пан. Багатий, та скупий. Поїде, бувало, кудись у гостину — сам їсть і п'є, а про свого візника 1 гадки не має. Тому-то ніхто довго не наймитував у скупого пана.
Аж ось знайшовся один хитрий парубок. Став працювати візником з такою умовою, аби той пан на його очах не їв і не пив. А коли хазяїн умову порушить, візник буде мати потрійну платню.
Зрадів скупий пан, що знайшов такого дурня. Адже він ніколи на очах у візника не їв і не пив: візник до нього завжди спиною сидить.
І от одного разу запросили пана до гостини. Поїхали звечора, бо дорога випала далека. А ніч така темна, хоч виколи око. Візник зупинив коней і сказав:
— Збилися ми з дороги... Не знаю, куди їхати!
— Який же ти у біса візник! — розсердився пан.
— Адіть, і ви не знаєте дороги.
Довелося ночувати в лісі. Розпріг наймит коней, пустив на обіч пасти. А сам ладить собі гостину: мав із собою наймит жарену гусятину. Витяг харчі, взяв з воза соломи, постелив собі збоку та й уплітає гусака. А скупий пан харчів з дому не брав — адже в гості їхав! Глянув голодним вовком на візника й питає:
— А що ти там жуєш?..
— Що ж нам жувати, пане? — одказує візник.— Жую суху солому!
«Тьху! — скривився пан.— Мужик, як та худобина!..» Промучився отак пан до ранку. Другого дня знову почали блукати. Уже надходив вечір, а з лісу на дорогу не виберуться-Довелося ще на одну нічку зупинитися у лісі. Ліг візник під воза і далі уплітає свого гусака, аж за вухами лящить. А пан сидить і обома руками держиться за живіт. Вже другий день і рісочки у роті не мав. Дивився пан на парубка і не витримав: — А що ти там жуєш?..
— Що ж нам жувати? — зітхав візник.— Знову кляту солому жую!
— Може... може, і мені даси? — просить пан.
— Що ви, паночку? Невже просту солому ви будете їсти?.. Ліпше я вам сінця пошукаю...
— Доки ти його знайдеш, я тут одубію.
— Тоді прошу красної..
Візник дав панові соломи, а сам затулив рота, щоб не розреготатися.
Взявся пан за їжу. Жує солому, аж очі вирячив з натуги, а проковтнути все ж ніяк не може.
— У тебе,— каже візникові,— мабуть, воляче горло — таку погань їси!
А візник уже регоче, аж за черево береться...
Промучився пан нічку. А на ранок так охляв, що парубок ледве довів його до воза.
Поїхали далі. Бачить візник, що з паном справи кепські, що ще, до лиха, справді дуба дасть,— зразу й дорогу вже знайшов.
Заїхали у якесь село. А пан плете ногами до першої ж хати. Забув і за умову: на очах у візника накинувся на хліб, який побачив на столі.
Отак провчив наймит жадібного пана. Щоправда не за дармо: взяв од нього потрійну платню.