Відмінності між версіями «Кирило Кожум'яка (українська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
м (1 версія)
 
Рядок 1: Рядок 1:
 +
[[Категорія:українська народна казка]]
 +
 +
 +
[[Категорія:Казки про чоловіка]]
 +
 +
[[Категорія:Казки про панів]]
 +
 +
 +
 +
 
КИРИЛО КОЖУМ'ЯКА
 
КИРИЛО КОЖУМ'ЯКА
  
Рядок 36: Рядок 46:
 
- От так Кирило! От так Кожум'яка!
 
- От так Кирило! От так Кожум'яка!
 
Та вже з того-то часу й почало зватися те урочище, де Кирило жив, Кожум'яками.
 
Та вже з того-то часу й почало зватися те урочище, де Кирило жив, Кожум'яками.
 
[[Категорія:Українські народні казки]]
 

Версія за 06:40, 28 вересня 2009



КИРИЛО КОЖУМ'ЯКА

Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва Змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого нарубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Нічого робити, коли давали городяни, треба і йому давати. Послав князь свою дочку в дань Змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна! То Змій її й полюбив. От вона до нього підлестилась та й питається раз: - Чи є,-каже,-на світі такий чоловік, щоб тебе подужав? - Є, - каже, - такий у Києві над Дніпром. Як затопить хату, то дим аж під небесами стелеться, а як вийде на Дніпро мочити шкури (бо він кожум'яка), то не одну несе, а дванадцять разом, і як набрякнуть вони водою в Дніпрі, то я візьму та й учеплюсь за них, чи витягне він їх? А йому байдуже: як поцупить, то й мене з шкурами трохи на берег не витягне. От того чоловіка тільки мені й страшно. Князівна взяла собі те на думку й думає, як би їй вісточку додому подати і на волю до батька дістатись. А при ній не було ні душі,- тільки один голубок. Вона вигодувала його, ще як у Києві була. Думала-думала, а далі й написала до батька: "Отак і так,-пише,-у вас, панотче, є у Києві чоловік, на ймення Кирило, на прізвище Кожум'яка. Благайте ви його через старих людей, чи не схоче він із Змієм побитися, чи не визволить мене, бідну, з неволі! Благайте його, пан-отченьку, і словами, й подарунками, щоб не образився він за яке незвичайне слово!" Написала так, прив'язала під крильце голубові та й випустила у вікно. Голубок злинув під небо та й прилетів додому, на подвір'я до князя. А діти саме бігали подвір'ям та й побачили голубка. - Татусю, татусю! - кажуть. -Чи бачиш - голубок від сестриці прилетів? Князь перше зрадів, а далі подумав-подумав та й засумував: - Це ж уже проклятий ірод згубив, видно, мою дитину! А далі поманив до себе голубка, глядь-аж під крильцем карточка. Він за карточку. Читає, аж дочка пише: так і так. Покликав він до себе всю старшину. - Чи є у нас такий чоловік, що прозивається Кирилом Кожум'якою? - Є, князю. Живе над Дніпром. - Як же б до нього приступитись, щоб не образився та послухав? Ото сяк-так порадились та й послали до нього найстаріших людей. Приходять вони до його хати, відчинили помалу двері та й злякались. Дивляться - сидить сам Кожум'яка долі, до них спиною, і мне руками дванадцять шкур, тільки видно, як коливає отакенною білою бородою! От один з тих посланців: "Кахи?" Кожум'яка жахнувся, а дванадцять шкур тільки трісь, трісь! Обернувся до них, а вони йому в пояс: - Отак і так: прислав до тебе князь із просьбою... А він і не дивиться й не слухає: розсердився, що через них та дванадцять шкур порвав. Вони знову давай його просити, давай його благати. Шкода! Просили-просили та й пішли, понуривши голови. Що тут робитимеш? Сумує князь, сумує і вся старшина. -Чи не послати нам іще молодших? Послали молодших - нічого не вдіють і ті. Мовчить та сопе, наче не йому кажуть. Так розібрало його за ті шкури. Далі надумався князь і послав до нього малих дітей. Ті як прийшли, як почали просити, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум'яка не вигерпів, заплакав та й каже: - Ну, це ж уже для вас я зроблю. Пішов до князя. - Давайте ж,- каже,- мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель! Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в ній пудів десять, та й пішов до Змія. А Змій йому й каже: - А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися? - Де вже миритися! Битися з тобою, з іродом проклятим! От і почали вони битися - аж земля гуде. Що розбіжиться Змій та вхопить зубами Кирила, то так кусок смоли й вирве; що розбіжиться та вхопить, то так жмуток конопель і вирве. А Кирило його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю. А Змій, як вогонь, горить,- так йому жарко, і поки збігає до Дніпра, щоб напитися, та вскочить у воду, щоб прохолодитися трохи, то Кожум'яка вже й обмотавсь коноплями і смолою обсмоливсь. Ото вискакує з води проклятий ірод - і що розженеться проти Кожум'яки, то він його булавою луп та луп, аж луна йде! Бились вони, бились - аж курить, аж іскри скачуть. Розігрів Кирило Змія ще лучче, як коваль леміш у горні: аж пирхає, аж захлинається проклятий, а під ним земля тільки стогне. Коли це Зміюка - бу-бух! Аж земля затряслась. Народ, стоячи на горах, так і сплеснув руками: - От так Кирило! От так Кожум'яка! Та вже з того-то часу й почало зватися те урочище, де Кирило жив, Кожум'яками.