Відмінності між версіями «Котигорошок, Розвернигора і Завернивода (українська народна казка)»
Snak (обговорення | внесок) м (1 версія) |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
+ | |||
+ | |||
+ | [[Категорія:Казки про чоловіка]] | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | [[Категорія:Казки про діда і бабу]] | ||
+ | |||
+ | |||
КОТИГОРОШОК, РОЗВЕРНИГОРА І ЗАВЕРНИВОДА | КОТИГОРОШОК, РОЗВЕРНИГОРА І ЗАВЕРНИВОДА | ||
Рядок 6: | Рядок 16: | ||
Записано Осипом Роздольським у с.Утіховичах (сучасної Львівської обл.),в березні 1897 р. | Записано Осипом Роздольським у с.Утіховичах (сучасної Львівської обл.),в березні 1897 р. | ||
Стиль запису збережено. | Стиль запису збережено. | ||
− | |||
− |
Версія за 06:47, 28 вересня 2009
КОТИГОРОШОК, РОЗВЕРНИГОРА І ЗАВЕРНИВОДА
Була баба, мала троє дітей, два хлопці і дівчину. А ще мала далеко поле та й каже: — Ідіть ви у поле горати. Тії два сини пішли у поле горати, а доньці сказала, жиби їм їсти винесла. Але диявол, дяй дух, взяв і скибу перегорав до свої хати. Та дівчина як понесла їсти, та й прийшла до того дідька до хати. А стара чекала, чекала, та врешті йде шукати за дітьми, але ані сліду не знайшла. Вертається назад, аж баче — котиться горошок дорогов. Вона взяла той горох з'їла і зайшла в тяжи. За девіть місяців мала хлопця, якого Котигорошком назвала. Так той хлопець ріс, до школи ходив, вивчився, тоди си пішов купив сімдесят штаб заліза. Пішов до коваля і наказав палицю зробити з того заліза. Потім сі питає в мами: — Мамо, мали-сьте які діти? — Таже мала. — Де ж вони? — Пішли, — каже, — в тоє поле горати, жи далеко було, і пропали. — Но, — каже, — посвятіт мені тую палицю дванайціть раз, я піду за ними шукати, Вона ї посвятила, а він пішов шукати за ними. Приходить просто до тої скали, де тайм дідько мешкає. А єго сестра не знала, що то за їден, каже: — Чоловіче, що ти ту прийшов? Мій чоловік як прийде, то ті з'їсть. — Ов, та я сі не бою. Я є твій брат. Та й взяв си файку закурив, сів си на підвіконня та й перекинув ногу на їден бік за вікно. Аж ту дідько приходить та й каже: — А то хто такий? — То мій брат, - каже сестра. — Ходи, шваґре, вечеряти! — То ходи! Посідали вечеряти, той їсть два пироги, а Котигорошок три. Каже дідько: — Ходи, шваґре, підем сі бороти. — Но, то ходи! Як сі взяли бороти, то сі бороли три дни і три ночи. Котигорошок єго кинув, охрестив тов палицев, то сі іно кварта мази зробила. Тоди каже: — Сестро, тепер, — каже, — будь спокійна, вже-м твого чоловіка звоював. Де тії браті, він погубив? — А, ту у пивници позабивані. — Йди, — каже, — винеси їх. Пішли обоє, повиносили, Котигорошок взяв голови, поскладав докупи, тоди живов водов покропив - вони пооживали. Подавав їм такі міхи з грішми, які могли нести, а собі набрав такий теньгий мішок, так жи ледве міг нести. Виходять на поле, де стояла грушка і липа (вже додому йшли), посідали си під тов грушков і Котигорошок там заснув. А вони ся радять, що то робити. Кажуть: — Тре йти лика надерти, уплести мотуз і припняти єго. Тим часом, як єго припняли сонного, вони забралисі і пішли. Приходять додому, кажуть: — Мамо, мали ви ше які діти? — Таже-м мала. — О, то ми припняли єго! Тре йти взяти сокиру, відрубати. Нім вони сі зібрали йти, тим часом Котигорошок вирвав грушку та іде до дому із грішми. Приходить додому, як потряс — та грушка упала, пів хати завалила. Гроші укинув без вікно до хати, стара го кличе: — Ходи, сину, до хати! — Ні, як знайду таких два дурні, як ви, то до хати піду. Забрав він сі, пішов, іде межи гори, сидить чоловік. Каже: — Що ти є за їден? — Я є Розвернигора. — Покаже тої штуки, будеш мій брат. Той тоди як вдарив двома руками, та й сі гори перевернули, їдна туда, друга — Тепер, — каже Котигорошок, — ходи зо мнов, будеш мій брат. Збираються йдуть, приходять над воду, жи йде з гори, сидить там третій чоловік. — Що ти є за їден? Той каже: — Я є Завернивода. — Покажи тої штуки, будеш наш брат. Той як подув до гори, вода ся вернула і сухо ся стало на тій ріці. Идут, ніч сі стала. — Ано, де будем ночували? Але приходять — є хатина, вечеряти є що, а на рано нема ніц. Так вони переночували, рано каже Котигорошок до Розвернигори: — Ти, Розвернигора, вари їсти, а ми з Заверниводов підем на польованя. Той варить їсти — йде баба стара, каже: — Дидидиди, шиноньку, перешади без поріг! Він її взяв пересадив без поріг, сам пішов шукати петрушки чи там чого — бабисько взяла з горшків виїла всьо. Тії приходять з польованя, питаються єго: — Що, нема обіду? Він повідає: — Сирі патики були, не хтіло кипіти, — правди їм не уповідає. А на другий день той Завернивода сі лишив їсти варити — і з ним то саме ся зробило, як та баба прийшла. На третій день лишивсі Котигорошок їсти варити. Приходить баба каже: — Синоньку, утвори! Він повідає: — Як я йшов, я си сам утворив. — Пересади, — каже, - без поріг! — Як я йшов, то я сам перейшов без поріг. — Висади мене на припічок! — Як хочеш, то сідай! Котигорошок взявся закришувати зупу, а дивиться — баба їсть з горщиків. Той як візьме палку, зачинає тую бабу бити, баба у ноги, взялася утікати. Котигорошок не міг її здогонити, кинув палицю — палиця полетіла аж там до скали, де в урвищі тота баба жила. Тут побратими поприходили: Ано, — каже Котигорошок, — брати, нема мої палиці! Крутіт вужівки, будем спускали ведро, тре йти дістати тую палицю. Взялися крутити, він ся спустив на діл, приходить, а там є три покої. Приходить до третого покою, там є три панни красні, а стара баба в ліжку лежить. Стара вочи вилупила: — Ей, — каже, — сину, добре, жи ти прийшов, поборемсі ту з тобов! Як сі взяли бороти, то сі бороли штирнайціть день. Якось він тую бабиску кинув, аж а з неї ґрис розсипав. Тоди каже до тих паннів: — Панни, ходіть зо мнов, будете на світі жили. Набрав він їм повні торби гроші, приходить до того ведра і трясе ним: — Брати, чи ви там здорові? — Є. Висадив їдну панну у ведро, каже: — То твоя, Розвернигора! Як висадив другу, каже: — То твоя, Завернивода! Висадив трету разом з міхом грошей, каже: — То моя і мої гроши! — Ов, — кажуть вони, — тре біду назад пустити з гори, підтягнути трохи до гори і кинути на діл. А він взяв у теє ведро наклав каміння. Вони підтягли догори і взяли й пустили на діл — Ой, — кажуть, — то з нашого брата сі кости розсипали вже. Та й пішли собі, а Котигорошок гірко засмутився. Йде він тим підземеллям і бачить великого дуба. Сів собі під тим дубом і плаче. А там птах Ароп мав гніздо на тім дубі з пташенятами. І тоті пташенята кажуть: — Чоловіче, накрий нас, бо ту буде кривавий дощ йшов, то нас заляє. Нас тато сім літ годує вже. Він їх накрив, той птах прилітає, хоче його з'їсти, а діти взяли кричати: — Тату, дай му спокій, бо він нас від смерти схоронив, той чоловік. Той птах, як діти погодував, злетів до него під дуба і каже: — Чоловіче, що ти хочеш за тоє? — Ніц не хочу, іно жиби ти мене виніс вітци, з того світа на тамтой. — Знаєш що — йди, поріж моїх сто овець і насоли й бери у барилки і сідай на мене. Як я ся оберну на правий бік, то кинеш м'яса кавалок, а як на лівий, то кварту води. Так вони й полетіли, птах того м'ясо всьо з'їв, вже туй-туй до верху підлітає, а м'ясо ся скінчило. Котигорошок тоди взяв кавалок стегна свого врізав, крови наточив горнець, дав єму то м'ясо і тої крови дав му. А як вже вийшли на святу землю, та й каже птах: — Де ти, чоловіче, взяв такого файного м'яса і такої файної води? — Е, нащо тобі? — Прецінь де? Той тоди взяв показав ему. — Дивисі, де. Птах взяв тоди вихаркав, вихаркав і назад ему заплював то стегно. Котигорошок тоди прийшов додому, там, де тоті брати були, і став жити зі своєю жінкою, а вони в него були за наймити.
Записано Осипом Роздольським у с.Утіховичах (сучасної Львівської обл.),в березні 1897 р.
Стиль запису збережено.