Лебідь, щука і рак (українська народна казка)

Лебідь, щука і рак

Плавав лебідь на воді понад берегом; зігнувши шию, дивився у воду. Пливла мимо щука, зупинилась і питає: — Скажи, будь ласкавий, де ти буваєш, коли річка замерзає? — А навіщо тобі знать? — Та я хотіла на зиму куди-небудь утекти, а то під льодом задихаюся без свіжого повітря. — Я на зиму лечу звідси в теплий край та й живу там до весни. — Візьми і мене з собою! — сказала щука. — А чого ж, про мене — все одно, хочеш — так подамось разом, веселіш буде. Почув їхню розмову рак і каже: — Візьміть і мене! — Ну так що ж, хочеш — вирушай і ти з нами; гуртом веселіше буде; діждемо осені, я вам скажу, коли летіти. Лебідь, бач, думав, що як вони плавають у воді, то вміють і в повітрі літати. Минуло літо, настала осінь, лебідь і каже: — Ну, пора летіти у вирій, збирайтеся па завтра, після обіду рушимо в дорогу. Щука сказала ракові. Рак подумав і каже: — А як же ми, сестро, будем на сухопутті жить без їжі? Давай візьмемо з собою на дорогу харчів, щоб вам вистачило до теплого краю. — А як же ми візьмемо? — спитала щука. — Та давай складемо харчі на візок, упряжемось в нього і подамось. Запросимо і лебедя за компанію, він нам поможе, втрьох потягнем за собою харчі. Рак і щука добули воза, насукали з трави постороп-кіо і чекають лебедя. На другий день прилетів лебідь і каже: — Ну, ви тут готові? А то я вже лечу! — Готові, готові, тільки ти, будь ласка, поможи н,г, віз везтп; давай ми всі троє впряжемось і подамося. - Добре, чіпляйте посторонка мені за ногу. Рак прив'язав лебедя за погу. Свого посторопка взяв у клешні, а щука за третього учепилася зубами. — Ну, разом! Рушай! Рак шарпнув назад, хвостиком замелькав, щука стрілою розігналась у воду, на глибину, а лебідь, замахавши крилами, рвонувсь угору; обірвались усі посторонки, по дали возові ходу. Хто з них був винен, а хто прав, цього ніхто не знав і судити їх ніхто не став. Тільки жаби добре насміялись і немало дивувалися, чого рак і щука не за своє діло брались.