Відмінності між версіями «Про дурня Терешка (українська народна казка)»
Snak (обговорення | внесок) м (1 версія) |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | [[Категорія:Казки про панів]] | ||
+ | |||
+ | [[Категорія:Казки про діда і бабу]] | ||
+ | |||
+ | |||
ПРО ДУРНЯ ТЕРЕШКА | ПРО ДУРНЯ ТЕРЕШКА | ||
Рядок 24: | Рядок 33: | ||
— Де це музики так грають? | — Де це музики так грають? | ||
— Е, це у [[пан]]а, мусив дочку віддати за Терешка дурного, це сьогодні весілля! | — Е, це у [[пан]]а, мусив дочку віддати за Терешка дурного, це сьогодні весілля! | ||
− | |||
− |
Версія за 08:25, 28 вересня 2009
ПРО ДУРНЯ ТЕРЕШКА
От був собі дід та баба. Було в них три сина: два розумних, а третій дурень. А коло них жив один пан, у нього була дочка, та така гарна, що як кинеш оком на неї, то аж на душі стане весело. Той пан узяв і збудував скляну гору — таку височенну, що як глянеш на вершечок,— голову так задереш, аж шапка спаде. І посадив там дочку геть на самий верх, і сказав так: - Хто скочить до неї конем, тому вона буде жінкою. Занедужав старий дід і каже: — Сини мої! Як я умру, то щоб ви кожної ночі читали наді мною книжку,— один одну ніч, другий другу, а третій третю, поки й кінчаться дев'ятини. Сказав і помер. Пішов старший син Кіндрат на могилу, прочитав слів троє та й пішов у хату. Настала друга ніч, пішов другий, постояв трохи й пішов у ясла, та там і проспав до самого світа. Настає й третя ніч. Береться дурний Тсрешко за книжку, іде на могилу, стає й читає та б'є поклони аж до землі. От ледве стало на світ благословлятись, ще й півні не співали, виходить старий дідусь із ями і каже: — На тобі три палички: цю дай старшому братові, цю середульшому, а цю собі візьми. Вій приходить додому й хвалиться своїм братам, а ті давай сміятись з нього та вигадувать. Кажуть: — Пішов понаходив десь на дворі паличок та й хоче нас одурити. Старший брат Кіндрат узяв — як жбурне об землю свою паличку. Коли це не взявся кінь, такий вороний, як галка; Кіндрат мерщій на того коня та й побіг до гори, Де сиділа панночка, спинив коня й каже: — Отепер доскочу, моя буде! Розігнався, скочив, та тільки до половили сягнув; з тим і вернувся додому. Середній брат і питає: — А що, доскочив? - Ні! — Е, це, мабуть, вона мені судилася! — каже. Кинув паличку, коли біжить кінь гнідий, аж вилискує. От він мерщій на нього, та й поїхав до тієї гори. Скочив, трохи до панночки не сягнув... Приїхав додому, а брат питається: — Ну, що, доскочив? — Та ні! Мабуть, в усьому світі нема такого коня, щоб до панночки доскочив. Дурний сидить, тільки слухає й сміється з них, а далі устав з печі та як кинув паличку — де не взявся кінь, такий, наче золотий, що й глянути не можна,— аж очі засвічус. Терешко мерщій на того коня та як скочить — враз доскочив. На другий день музика грає у пана, танцюють дівки й парубки, а люди проходять мимо й питають: — Де це музики так грають? — Е, це у пана, мусив дочку віддати за Терешка дурного, це сьогодні весілля!