Відмінності між версіями «Чарівний чан (китайська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: УІ і; тільки сніг зійшов із землі, се ля- нин виїхав у поле орати. Орав він, орав, і раптом ле...)
 
Рядок 1: Рядок 1:
УІ і; тільки сніг зійшов із землі, се ля- нин виїхав у поле орати. Орав він, орав, і раптом леміш за щось зачепив¬ся й відламавсь.
+
Як тільки сніг зійшов із землі, се ля- нин виїхав у поле орати. Орав він, орав, і раптом леміш за щось зачепився й відламавсь.
— Треба ж такому лихові статися! — вигукнув селянин.— Ніколи не ба¬чив тут ні каміння, ні пеньків, ні товстого коріння. Чого ж це леміш зламався?
+
 
Узяв лопату й викопав здоровенного глиняного чана. Розгнівався селянин і хотів був розбити посудину, тоді передумав і вирішив: «Він мені в госпо¬дарстві пригодиться, буде куди дощову воду зливати».
+
— Треба ж такому лихові статися! — вигукнув селянин.— Ніколи не бачив тут ні каміння, ні пеньків, ні товстого коріння. Чого ж це леміш зламався?
 +
 
 +
Узяв лопату й викопав здоровенного глиняного чана. Розгнівався селянин і хотів був розбити посудину, тоді передумав і вирішив: «Він мені в господарстві пригодиться, буде куди дощову воду зливати».
 +
 
 
Приніс він свою знахідку додому, взяв ножа і почав зчищати з неї рештки глини. Раптом ніж вислизнув у нього з рук і впав усередину. Дістав селянин звідти свого ножа — що за дивина? На дні знову лежить такий самий ніж. Дістав і того, а там — третій.
 
Приніс він свою знахідку додому, взяв ножа і почав зчищати з неї рештки глини. Раптом ніж вислизнув у нього з рук і впав усередину. Дістав селянин звідти свого ножа — що за дивина? На дні знову лежить такий самий ніж. Дістав і того, а там — третій.
Селянин здогадався, що иосудина ця не проста, а чарівна, і кинув у неї мідяка. Як тільки вийняв його, на дні ще один лежить, дістав і того, а там тре¬тій поблискує.
+
 
 +
Селянин здогадався, що иосудина ця не проста, а чарівна, і кинув у неї мідяка. Як тільки вийняв його, на дні ще один лежить, дістав і того, а там третій поблискує.
 +
 
 
День і ніч витягував селянин мідяки з чана, а на ранок, зовсім знесилівши, упав і заснув.
 
День і ніч витягував селянин мідяки з чана, а на ранок, зовсім знесилівши, упав і заснув.
А тим часом діти того селянина, побачивши дивовижну знахідку, розпові¬ли про неї всьому селу.
+
 
 +
А тим часом діти того селянина, побачивши дивовижну знахідку, розповіли про неї всьому селу.
 +
 
 
По обіді до селянина прийшов сусід і сказав:
 
По обіді до селянина прийшов сусід і сказав:
— Твоє поле з моїм межує, отже, й чан наш спільний, бо ж ти викопав йо¬го прямо на межі.
+
 
 +
— Твоє поле з моїм межує, отже, й чан наш спільний, бо ж ти викопав його прямо на межі.
 +
 
 
Селянинові не хотілося ділитися знахідкою, а довести свого права на неї він не міг. Адже свідків не було. Довелося звернутись до суду.
 
Селянинові не хотілося ділитися знахідкою, а довести свого права на неї він не міг. Адже свідків не було. Довелося звернутись до суду.
 +
 
Розповів селянин судді, як він поле орав і як леміш у нього поламався. Ніколи не бачив на тому полі ні каміння, ні пеньків, ні товстого коріння. Почав копати на тому місці і натрапив на чарівний чан.
 
Розповів селянин судді, як він поле орав і як леміш у нього поламався. Ніколи не бачив на тому полі ні каміння, ні пеньків, ні товстого коріння. Почав копати на тому місці і натрапив на чарівний чан.
 +
 
— А ти певен, що той чан чарівний? — поцікавився суддя. Тут усі сусіди, що зібрались у залі суду, закричали в один голос:
 
— А ти певен, що той чан чарівний? — поцікавився суддя. Тут усі сусіди, що зібрались у залі суду, закричали в один голос:
 +
 
— Чарівний! Чарівний!
 
— Чарівний! Чарівний!
 +
 
Суддя трохи подумав, а тоді наказав:
 
Суддя трохи подумав, а тоді наказав:
 +
 
— Принесіть-ио знахідку сюди. Хочу перевірити, чи справді воно так. Невдовзі чан уже стояв перед суддею на столі. Кинув суддя всередину
 
— Принесіть-ио знахідку сюди. Хочу перевірити, чи справді воно так. Невдовзі чан уже стояв перед суддею на столі. Кинув суддя всередину
 +
 
золоту монету, дістав її звідти, а на дні — інша лежить.
 
золоту монету, дістав її звідти, а на дні — інша лежить.
— Так-так,— сказав суддя,— чан справді чарівний. Нелегко буде спра¬ведливо розсудити вас, але спробую.
+
 
І суддя задумався. Годину думав, другу, третю, а тоді важко зітхнув і спи¬тав селянина, який знайшов чан:
+
— Так-так,— сказав суддя,— чан справді чарівний. Нелегко буде справедливо розсудити вас, але спробую.
 +
 
 +
І суддя задумався. Годину думав, другу, третю, а тоді важко зітхнув і спитав селянина, який знайшов чан:
 +
 
 
— Скажи мені, чоловіче добрий, коли присуджу чан твоєму сусідові, як ти назвеш моє рішення?
 
— Скажи мені, чоловіче добрий, коли присуджу чан твоєму сусідові, як ти назвеш моє рішення?
 +
 
— Несправедливим, пане суддя,— мовив селянин.
 
— Несправедливим, пане суддя,— мовив селянин.
 +
 
Суддя знову важко зітхнув, а тоді спитав сусіда:
 
Суддя знову важко зітхнув, а тоді спитав сусіда:
 +
 
— А тепер скажи ти мені, чоловіче добрий, як ти назвеш моє рішення, якщо я присуджу чан не тобі?
 
— А тепер скажи ти мені, чоловіче добрий, як ти назвеш моє рішення, якщо я присуджу чан не тобі?
 +
 
— Несправедливим, пане суддя,— відповів і сусід.
 
— Несправедливим, пане суддя,— відповів і сусід.
 +
 
— От бачите,— сказав суддя,— як важко справедливо розсудити вас. Добре, що ви звернулися до такого мудрого судді, як я. Щоб не скривдити жодного з вас несправедливим вироком, я вирішив залишити чан у себе. Отож ідіть додому і більше не сваріться.
 
— От бачите,— сказав суддя,— як важко справедливо розсудити вас. Добре, що ви звернулися до такого мудрого судді, як я. Щоб не скривдити жодного з вас несправедливим вироком, я вирішив залишити чан у себе. Отож ідіть додому і більше не сваріться.
 +
 
Не посміли селяни перечити судді. Насупившись, пішли вони по домівках і всю дорогу кляли хитрого суддю. А той, залишившись наодинці, поквапився замкнути двері, щоб ніхто йому не заважав, і почав витягувати з чана золото.
 
Не посміли селяни перечити судді. Насупившись, пішли вони по домівках і всю дорогу кляли хитрого суддю. А той, залишившись наодинці, поквапився замкнути двері, щоб ніхто йому не заважав, і почав витягувати з чана золото.
 +
 
Він так захопився своїм ділом, що не помітив, як через вікно до кімнати залетів рій бджіл. Покружляли вони по кімнаті і сіли на краю чана. Ледве-но суддя встромив руку в чан, щоб узяти монету, як бджоли накинулись на нього. Вони обліпили все його обличчя і почали немилосердно жалити його в ніс, щоки, вуха, а якась примудрилась всунути йому своє жало у самісіньке око.
 
Він так захопився своїм ділом, що не помітив, як через вікно до кімнати залетів рій бджіл. Покружляли вони по кімнаті і сіли на краю чана. Ледве-но суддя встромив руку в чан, щоб узяти монету, як бджоли накинулись на нього. Вони обліпили все його обличчя і почали немилосердно жалити його в ніс, щоки, вуха, а якась примудрилась всунути йому своє жало у самісіньке око.
Шахрай відбивався від них руками — нічого не допомагало. На зміну сот¬ням убитих бджіл прилітали все нові й нові. І всі вони з голосним дзижчанням накидалися на нього, заповзали під комір, за пазуху, у волосся на голові, на¬віть за п’яти кусали.
+
 
 +
Шахрай відбивався від них руками — нічого не допомагало. На зміну сотням убитих бджіл прилітали все нові й нові. І всі вони з голосним дзижчанням накидалися на нього, заповзали під комір, за пазуху, у волосся на голові, навіть за п’яти кусали.
 +
 
 
Тепер суддю, мабуть, і батько рідний не впізнав би. Обличчя розпухло, вкрилося пухирями і стало схожим на величезну червону редьку, а вуха — на здоровецькі мушлі. Очі у нього зовсім заплющились, і він, мов загнаний звір, бігав по кімнаті, натикаючись то на стіл, то на стільці.
 
Тепер суддю, мабуть, і батько рідний не впізнав би. Обличчя розпухло, вкрилося пухирями і стало схожим на величезну червону редьку, а вуха — на здоровецькі мушлі. Очі у нього зовсім заплющились, і він, мов загнаний звір, бігав по кімнаті, натикаючись то на стіл, то на стільці.
 +
 
Хотів був знайти двері, щоб вискочити на вулицю, та натомість натрапив на чан і розбив його на дрібне череп’я. І весь рій тієї ж миті вилетів у вікно.
 
Хотів був знайти двері, щоб вискочити на вулицю, та натомість натрапив на чан і розбив його на дрібне череп’я. І весь рій тієї ж миті вилетів у вікно.
До тями суддя прийшов лише на другий день. Біля його ліжка сиділо кіль¬ка поважних лікарів у великих чорних окулярах. Вони лікували потерпілого майже рік. Довелося судді віддати за лікування не тільки ті гроші, які він на¬тягав із чана, а й те, що було в капшуку. Але вилікувати його до кінця так і не зуміли. Ліве око осліпло назавжди.
+
 
 +
До тями суддя прийшов лише на другий день. Біля його ліжка сиділо кілька поважних лікарів у великих чорних окулярах. Вони лікували потерпілого майже рік. Довелося судді віддати за лікування не тільки ті гроші, які він натягав із чана, а й те, що було в капшуку. Але вилікувати його до кінця так і не зуміли. Ліве око осліпло назавжди.
 +
 
 
Ось так був покараний несправедливий суддя!
 
Ось так був покараний несправедливий суддя!

Версія за 17:53, 29 серпня 2013

Як тільки сніг зійшов із землі, се ля- нин виїхав у поле орати. Орав він, орав, і раптом леміш за щось зачепився й відламавсь.

— Треба ж такому лихові статися! — вигукнув селянин.— Ніколи не бачив тут ні каміння, ні пеньків, ні товстого коріння. Чого ж це леміш зламався?

Узяв лопату й викопав здоровенного глиняного чана. Розгнівався селянин і хотів був розбити посудину, тоді передумав і вирішив: «Він мені в господарстві пригодиться, буде куди дощову воду зливати».

Приніс він свою знахідку додому, взяв ножа і почав зчищати з неї рештки глини. Раптом ніж вислизнув у нього з рук і впав усередину. Дістав селянин звідти свого ножа — що за дивина? На дні знову лежить такий самий ніж. Дістав і того, а там — третій.

Селянин здогадався, що иосудина ця не проста, а чарівна, і кинув у неї мідяка. Як тільки вийняв його, на дні ще один лежить, дістав і того, а там третій поблискує.

День і ніч витягував селянин мідяки з чана, а на ранок, зовсім знесилівши, упав і заснув.

А тим часом діти того селянина, побачивши дивовижну знахідку, розповіли про неї всьому селу.

По обіді до селянина прийшов сусід і сказав:

— Твоє поле з моїм межує, отже, й чан наш спільний, бо ж ти викопав його прямо на межі.

Селянинові не хотілося ділитися знахідкою, а довести свого права на неї він не міг. Адже свідків не було. Довелося звернутись до суду.

Розповів селянин судді, як він поле орав і як леміш у нього поламався. Ніколи не бачив на тому полі ні каміння, ні пеньків, ні товстого коріння. Почав копати на тому місці і натрапив на чарівний чан.

— А ти певен, що той чан чарівний? — поцікавився суддя. Тут усі сусіди, що зібрались у залі суду, закричали в один голос:

— Чарівний! Чарівний!

Суддя трохи подумав, а тоді наказав:

— Принесіть-ио знахідку сюди. Хочу перевірити, чи справді воно так. Невдовзі чан уже стояв перед суддею на столі. Кинув суддя всередину

золоту монету, дістав її звідти, а на дні — інша лежить.

— Так-так,— сказав суддя,— чан справді чарівний. Нелегко буде справедливо розсудити вас, але спробую.

І суддя задумався. Годину думав, другу, третю, а тоді важко зітхнув і спитав селянина, який знайшов чан:

— Скажи мені, чоловіче добрий, коли присуджу чан твоєму сусідові, як ти назвеш моє рішення?

— Несправедливим, пане суддя,— мовив селянин.

Суддя знову важко зітхнув, а тоді спитав сусіда:

— А тепер скажи ти мені, чоловіче добрий, як ти назвеш моє рішення, якщо я присуджу чан не тобі?

— Несправедливим, пане суддя,— відповів і сусід.

— От бачите,— сказав суддя,— як важко справедливо розсудити вас. Добре, що ви звернулися до такого мудрого судді, як я. Щоб не скривдити жодного з вас несправедливим вироком, я вирішив залишити чан у себе. Отож ідіть додому і більше не сваріться.

Не посміли селяни перечити судді. Насупившись, пішли вони по домівках і всю дорогу кляли хитрого суддю. А той, залишившись наодинці, поквапився замкнути двері, щоб ніхто йому не заважав, і почав витягувати з чана золото.

Він так захопився своїм ділом, що не помітив, як через вікно до кімнати залетів рій бджіл. Покружляли вони по кімнаті і сіли на краю чана. Ледве-но суддя встромив руку в чан, щоб узяти монету, як бджоли накинулись на нього. Вони обліпили все його обличчя і почали немилосердно жалити його в ніс, щоки, вуха, а якась примудрилась всунути йому своє жало у самісіньке око.

Шахрай відбивався від них руками — нічого не допомагало. На зміну сотням убитих бджіл прилітали все нові й нові. І всі вони з голосним дзижчанням накидалися на нього, заповзали під комір, за пазуху, у волосся на голові, навіть за п’яти кусали.

Тепер суддю, мабуть, і батько рідний не впізнав би. Обличчя розпухло, вкрилося пухирями і стало схожим на величезну червону редьку, а вуха — на здоровецькі мушлі. Очі у нього зовсім заплющились, і він, мов загнаний звір, бігав по кімнаті, натикаючись то на стіл, то на стільці.

Хотів був знайти двері, щоб вискочити на вулицю, та натомість натрапив на чан і розбив його на дрібне череп’я. І весь рій тієї ж миті вилетів у вікно.

До тями суддя прийшов лише на другий день. Біля його ліжка сиділо кілька поважних лікарів у великих чорних окулярах. Вони лікували потерпілого майже рік. Довелося судді віддати за лікування не тільки ті гроші, які він натягав із чана, а й те, що було в капшуку. Але вилікувати його до кінця так і не зуміли. Ліве око осліпло назавжди.

Ось так був покараний несправедливий суддя!