Відмінності між версіями «Як чоловік сповіщав про пожежу (японська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | Жив собі колись чоловік. | + | Жив собі колись [[чоловік]]. |
Одного разу прокидається він уночі, виглядає у вікно — надворі щось світиться. | Одного разу прокидається він уночі, виглядає у вікно — надворі щось світиться. | ||
| − | «Ой, що це таке?» — подумав чоловік і відчинив вікно. І як же він здивувався коли побачив, що горить сусідський будинок. | + | «Ой, що це таке?» — подумав [[чоловік]] і відчинив вікно. І як же він здивувався коли побачив, що горить сусідський будинок. |
«Треба якнайшвидше сповістити про це старосту,— вирішив від, але тут же зупинився.— Стривай! У таку хвилину потрібна розважливість», | «Треба якнайшвидше сповістити про це старосту,— вирішив від, але тут же зупинився.— Стривай! У таку хвилину потрібна розважливість», | ||
| − | Чоловік | + | [[Чоловік]] розпалив вогонь, нагрів води, помивсь і поголився. Потім убрався в святковий одяг, взув дорогі сандарії, а в руку взяв віяло. Бо хіба можна з'являтися перед такою високоповажною людиною, як староста, в неохайному вигляді? |
Перед будинком старости чоловік зупинився, кашлянув і тихо сказав: | Перед будинком старости чоловік зупинився, кашлянув і тихо сказав: | ||
| Рядок 15: | Рядок 15: | ||
Але серед ночі всі міцно спали. | Але серед ночі всі міцно спали. | ||
| − | — Пане старосто, пожежа...— боязко повторював чоловік. | + | — Пане старосто, пожежа...— боязко повторював [[чоловік]]. |
Через якої півгодини нарешті пробудилася старостиха. Прислухалася, чує — хтось каже, що горить. | Через якої півгодини нарешті пробудилася старостиха. Прислухалася, чує — хтось каже, що горить. | ||
| Рядок 33: | Рядок 33: | ||
— Чую, чую! Перестань гупати! А де горить? — запитав він. | — Чую, чую! Перестань гупати! А де горить? — запитав він. | ||
| − | — Пане старосто, це я хотів дізнатися, як треба вас будити, коли горітиме,— спокійнісінько відповів чоловік. | + | — Пане старосто, це я хотів дізнатися, як треба вас будити, коли горітиме,— спокійнісінько відповів [[чоловік]]. |
Кажуть, при цих словах старості відібрало мову. | Кажуть, при цих словах старості відібрало мову. | ||
Поточна версія на 23:30, 3 січня 2014
Жив собі колись чоловік.
Одного разу прокидається він уночі, виглядає у вікно — надворі щось світиться.
«Ой, що це таке?» — подумав чоловік і відчинив вікно. І як же він здивувався коли побачив, що горить сусідський будинок.
«Треба якнайшвидше сповістити про це старосту,— вирішив від, але тут же зупинився.— Стривай! У таку хвилину потрібна розважливість»,
Чоловік розпалив вогонь, нагрів води, помивсь і поголився. Потім убрався в святковий одяг, взув дорогі сандарії, а в руку взяв віяло. Бо хіба можна з'являтися перед такою високоповажною людиною, як староста, в неохайному вигляді?
Перед будинком старости чоловік зупинився, кашлянув і тихо сказав:
— Пане старосто, пожежа.
Але серед ночі всі міцно спали.
— Пане старосто, пожежа...— боязко повторював чоловік.
Через якої півгодини нарешті пробудилася старостиха. Прислухалася, чує — хтось каже, що горить.
Старостиха розбуркала старосту.
— Що, пожежа? — захвилювався той.
Зірвався з постелі й побіг до місця пожежі. Але було вже запізно: будинок згорів.
— От дурень! Та хіба так будять? Ти б постукав у двері та вікна й голосно закричав: «Пожежа! Пожежа!» —дорікав чоловікові розгніваний староста.
Наступної ночі чоловік прокинувся, схопив здоровенного кілка й помчав до старости, а тоді почав гамселити по вікнах і дверях, вигукуючи: «Пожежа! Пожежа!»
Староста не на жарт перелякався. Вискочив надвір блідий, у спідній білизні.
— Чую, чую! Перестань гупати! А де горить? — запитав він.
— Пане старосто, це я хотів дізнатися, як треба вас будити, коли горітиме,— спокійнісінько відповів чоловік.
Кажуть, при цих словах старості відібрало мову.
