|
|
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #REDIRECT [[Казка про Іллю Муромця і Солов'я-розбійника (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | [[Ілля]] Муромець народився під городом Муромом, у бідній сім'ї. Батько й мама його ходили в ліс, дрова рубали, обробляли землю і сіяли, скільки могли, там півгектара, чи що. І так кормили сина [[Ілля|Іллю]], бо він слабий був на ноги. Тридцять літ Ілля на печі лежав, не міг уставать, нічого не міг робить.
| |
| − | | |
| − | Коли пройшло тридцять літ, батько й мати [[Ілля|Іллі]] Муромця були в лісі, на роботі, а [[Ілля]] лежав на печі; прийшли три старики і гукають:
| |
| − | | |
| − | — [[Іллюшко]], [[Іллюшко]], одчини двері! Він каже:
| |
| − | | |
| − | — Як же я вам відчиню, я слабий на ноги, я не можу вставать.
| |
| − | | |
| − | — Устанеш, устанеш, ану понатужся, Іллюшко, ану, встань! Ілля понатужився, як махнув ногами, так із печі зскочив зразу аж на землю. Зразу пішов, одчинив двері, старики увійшли і сказали:
| |
| − | | |
| − | — Ну, [[Ілля]], ти мав велику хворість і пережив. Тепер ти будеш радіть, твій тато і мати будуть радіть, бо будеш ти здоровий і сильний богатир.
| |
| − | | |
| − | Подали вони йому кухоль води:
| |
| − | | |
| − | — От на, випий цей кухоль води, і тоді відчуєш, що буде з тобою.
| |
| − | | |
| − | Він узяв, хильнув раз.
| |
| − | | |
| − | — Ну, що відчуваєш?
| |
| − | | |
| − | — Велику силу в собі відчуваю.
| |
| − | | |
| − | — Добре, ану, потягни іще раз!
| |
| − | | |
| − | Він перехилив, випив ще раз тої води...
| |
| − | | |
| − | — Ну, що тепер?
| |
| − | | |
| − | — Таку силу,— каже,— відчуваю, що коли б у сиру землю вставить кільце, то я взяв би за те кільце і всю землю перекинув би.
| |
| − | | |
| − | — Ну, добре. Тепер так, [[Ілля|Іллюшко]],— вони кажуть,— ти своєю силою не хизуйся і не розказуй нікому, а роби так, щоб тобою раділи твій тато й мама. Злого нікому не роби, а тільки роби добро.
| |
| − | | |
| − | В той час на Руську землю нападали татари. І от Ілля Муромець вирішив захищать рідну землю від татар. Якраз була оточена Казань. [[Ілля]] Муромець підійшов під Казань (а там були три царі татарських, богатирі), вирвав дуба і як почав колотить ті війська їхні. Розбив усе військо татарське, тільки три царі-богатирі осталися. Він прийшов до них і сказав:
| |
| − | | |
| − | — Ідіть у своє царство татарське і закажіть усім, щоб більше ніколи на Руську землю не приходили. Я б і вас теж тут поклав, але залишаю живими тільки для того, щоб ви всім заявили, аби більше не приходили сюди. Бо на Руській землі появився богатир [[Ілля]] Муромець, який всіх вас розіб'є.
| |
| − | | |
| − | Пішли ті назад, а Ілля Муромець зайшов у місто. Люди поховалися: хто в хату, а найбільше по церквах. Зайшов він у церкву — повно людей, плачуть і моляться богу.
| |
| − | | |
| − | — Що ви тут робите, люди добрі? — питає Ілля Муромець.
| |
| − | | |
| − | — Як що робимо? Що ти, не бачив, що в нас за містом татари стоять, зараз нас всіх поб'ють, переріжуть.
| |
| − | | |
| − | — Де ті татари? Ніяких татар нема, вийдіть подивіться. Вони як вийшли, як подивились — нема нікого, наче й не було татар. Почали вони веселиться, почали дякувати Іллі Муромцю, почали його просить, щоб він зостався в них. А він сказав:
| |
| − | | |
| − | — Ні! Я вас визволив і піду далі визволяти, татари ще далі пішли. А ви тепер не бійтесь, до вас ніхто більше не прийде. Працюйте, як ви працювали раніше, і нікого не бійтесь. Сів Ілля Муромець на коня і поїхав. Взяв путь прямо на Київ. А на Київ дорога була далека, треба було кружлять багато, тому що на прямій дорозі сидів сильний і страшний розбійник — Соловей-розбійник. Там ні птиця не пролітала, ні звір не пробігав, ніякий богатир не проходив — Соловей-розбійник усіх повбивав.
| |
| − | | |
| − | Ілля Муромець узяв прямоїжджою дорогою, повз той ліс, де Соловей-розбійник сидів. А сидів він на трьох дубах, на дев'яти суках. Зробив собі там гніздо, щоб йому видно було по всьому лісу. Як тільки хто їде, йде,— він зразу як засвистить по-солов'їному, аж листя з дерев падає. А як зареве по-звіриному, так дерево ламається і хто живий там іде, падає на землю і вмирає.
| |
| − | | |
| − | От як помітив Соловей-розбійник, що [[Ілля]] Муромець їде, як засвистить по-солов'їному — листя посипалось; як заревів по-звіриному — його кінь на коліна впав.
| |
| − | | |
| − | [[Ілля]] Муромець штовхнув свого коня коліном і каже:
| |
| − | | |
| − | — Вставай, а то віддам тебе собакам — нехай з'їдять, що ти злякався Солов'я-розбійника.
| |
| − | | |
| − | Під'їхав Ілля Муромець, а Соловей-розбійник як побачив, як зіскочив з дуба до нього... Та [[Ілля]] Муромець націлився і пустив стрілу прямо йому в праве око. Та стріла вийшла через голову і полетіла, а Соловей-розбійник упав на землю. [[Ілля]] Муромець підскочив до нього, враз схопив його, здушив своїми руками. І вже розбійник Соловей відчув, що попав в руки кріпшого за нього, думає: «Ну оцього я вже не витримаю...»
| |
| − | | |
| − | Взяв [[Ілля]] Муромець, од свого сідла одв'язав стремена — ремені міцні, зв'язав Солов'ю-розбійнику руки, зв'язав ноги, прив'язав до сідла, сів і їде прямо до Солов'я-розбійника у двір.
| |
| − | | |
| − | А Соловей-розбійник мав дочку, богатирку-дочку мав. Як побачила та богатирка, що їде Ілля Муромець і батько її прив'язаний до сідла, схватила залізну дошку у дев'яносто пудів і кинула прямо в Іллю Муромця — хотіла убити його. А Ілля Муромець як ударив плечем у ту дошку, вона повернулась назад і — прямо в богатирку, убила її одразу.
| |
| − | | |
| − | А жінка Солов'я-розбійника побачила вже, що біда, почала просить [[Ілля|Іллю]] Муромця:
| |
| − | | |
| − | — На тобі який хоч викуп, золотом чи сріблом, тільки остав мені мужа живим.
| |
| − | | |
| − | Він відповідає:
| |
| − | | |
| − | — Ні-ні! Він своє пережив! Стільки він людей згубив із світу, стільки він дітей осиротив, щоб я оставив його тепер у живих?! Нізащо! Мені викупів не треба, я не йду зароблять гроші, а йду захищать всіх, на кого нападають.
| |
| − | | |
| − | Повернув коня і поїхав прямо в Київ.
| |
| − | | |
| − | У Києві в той час княжив князь Володимир. Як приїхав [[Ілля]] Муромець — у князя якраз був бенкет. Усі богатирі з князем гуляли.
| |
| − | | |
| − | Як він приїхав і сказав, хто він такий, князь спитав:
| |
| − | | |
| − | — Якою ж ти дорогою їхав до нас?
| |
| − | | |
| − | — Я їхав,— відповідає [[Ілля]] Муромець,— прямоїжджою дорогою.
| |
| − | | |
| − | Всі богатирі зіскочили з місць, особливо був там важний богатир Альоша Попович. Попович зіскочив та каже:
| |
| − | | |
| − | — Ні, ні! Не може бути, неправда, князь, то він бреше. Хто у нас може їхать прямоїжджою дорогою? Там Соловей-розбійник сидить, там ні птиця не пролітає, ні звір не пробігає.
| |
| − | | |
| − | — Ага, такий ти богатир,— каже до нього [[Ілля]] Муромець,— ти Солов'я-розбійника боїшся? Ану,— каже,— йдем, я вам покажу, де ваш Соловей-розбійник.
| |
| − | | |
| − | Вивів усіх з князем: і княгиня вийшла, і богатирі. Показав він їм:
| |
| − | | |
| − | — Ось ваш силач Соловей-розбійник.
| |
| − | | |
| − | Вони як глянули, що той прив'язаний до сідла, так усі зразу переконалися, що [[Ілля]] Муромець справді богатир. Він Солов'я-розбійника біля сідла тримає, значить, він його переміг.
| |
| − | | |
| − | Тоді князь Володимир каже (не пита нічого Іллю Муромця, а до Солов'я-розбійника):
| |
| − | | |
| − | — Ану, Соловей-розбійник, засвисти по-солов'їному та закричи по-звіриному!
| |
| − | | |
| − | А Соловей-розбійник відповідає:
| |
| − | | |
| − | — Не ти,— каже,— мене взяв у полон, не маєш права мені й наказувати! Нехай мені накаже той, хто мене в полон узяв.
| |
| − | | |
| − | Тоді князь говорить:
| |
| − | | |
| − | — Ну, [[Ілля]] Муромець, накажи ти йому!
| |
| − | | |
| − | От Ілля Муромець і каже:
| |
| − | | |
| − | — Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
| |
| − | | |
| − | А Солов'ю-розбійнику наказав:
| |
| − | | |
| − | — Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
| |
| − | | |
| − | Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
| |
| − | | |
| − | — Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
| |
| − | | |
| − | Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
| |
| − | | |
| − | Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що [[Ілля]] вже там загинув.
| |
| − | | |
| − | А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
| |
| − | | |
| − | Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
| |
| − | | |
| − | Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
| |
| − | | |
| − | — Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
| |
| − | | |
| − | — Що нам робить? Дочка каже:
| |
| − | | |
| − | — Ану, пошліть, часом живий [[Ілля]] Муромець там?
| |
| − | | |
| − | — Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
| |
| − | | |
| − | — Та ні, ні, ану, пошліть!
| |
| − | | |
| − | Він знов кричить на неї, а далі:
| |
| − | | |
| − | — Та, може, і справді він живий.
| |
| − | | |
| − | Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
| |
| − | | |
| − | — Ану, пошлю, підіть подивіться!
| |
| − | | |
| − | Пішли, розкопали... Зайшли. А [[Ілля]] Муромець сидить, пісеньки наспівує.
| |
| − | | |
| − | Повернулись вони до князя і говорять:
| |
| − | | |
| − | — [[Ілля]] Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
| |
| − | | |
| − | — Правда?
| |
| − | | |
| − | — Правда.
| |
| − | | |
| − | — Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
| |
| − | | |
| − | — Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
| |
| − | | |
| − | — Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
| |
| − | | |
| − | Послав князь княгиню.
| |
| − | | |
| − | Прийшла княгиня, просила, просила, знов [[Ілля]] відмовився:
| |
| − | | |
| − | — Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
| |
| − | | |
| − | — Ану, піду я попрошу.
| |
| − | | |
| − | Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
| |
| − | | |
| − | — Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
| |
| − | | |
| − | І як вийшов [[Ілля]] Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. [[Цар]] Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
| |
| − | | |
| − | А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
| |
| − | | |
| − | — Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
| |
| − | | |
| − | А [[Ілля|Іллі]] Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
| |
| − | | |
| − | Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
| |
