Відмінності між версіями «Замозолена копійка (українська народна казка)»
Bogdana (обговорення | внесок) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
У якомусь селі жив собі коваль, а в нього був один син. Він нічого не робив, бо в коваля був слуга-молотобоєць, який йому допомагав у всьому. Син росте, вже й дванадцять років минуло йому, а до роботи не береться, і не заставляють його. Не раз батькові приходила в голову думка, що вже пора сина привчати до роботи, бо дорослий. Про це він і жінці своїй нагадував. Але вона все говорила: | У якомусь селі жив собі коваль, а в нього був один син. Він нічого не робив, бо в коваля був слуга-молотобоєць, який йому допомагав у всьому. Син росте, вже й дванадцять років минуло йому, а до роботи не береться, і не заставляють його. Не раз батькові приходила в голову думка, що вже пора сина привчати до роботи, бо дорослий. Про це він і жінці своїй нагадував. Але вона все говорила: | ||
| Рядок 15: | Рядок 5: | ||
— До яких пір будемо сина годувати? Най береться до роботи, бо якщо ні, то весь свій маєток передам на слугу-молотобійця, бо той чесно трудиться у нас уже не один рік. | — До яких пір будемо сина годувати? Най береться до роботи, бо якщо ні, то весь свій маєток передам на слугу-молотобійця, бо той чесно трудиться у нас уже не один рік. | ||
| − | Жінка каже: | + | [[Жінка]] каже: |
— Ні, не так зробимо. Я його пожену, най іде сам гроші заробляти. | — Ні, не так зробимо. Я його пожену, най іде сам гроші заробляти. | ||
| Рядок 31: | Рядок 21: | ||
Гроші згоріли, а хлопець і з місця не рушився. Йому не жаль було за ними, бо не заробив їх. | Гроші згоріли, а хлопець і з місця не рушився. Йому не жаль було за ними, бо не заробив їх. | ||
| − | Син пішов до матері і почав говорити, що батько ті два карбованці кинув у вогонь. А мати тоді каже: | + | [[Син]] пішов до матері і почав говорити, що батько ті два карбованці кинув у вогонь. А мати тоді каже: |
— Синку, тут не фіглі, іди і своїм трудом зароби гроші, бо отець, видно, знає, що то були не твої гроші. | — Синку, тут не фіглі, іди і своїм трудом зароби гроші, бо отець, видно, знає, що то були не твої гроші. | ||
| Рядок 39: | Рядок 29: | ||
— Няньку, я заробив гроші. | — Няньку, я заробив гроші. | ||
| − | Батько взяв їх і знову шпурнув у вогонь. Хлопець кинувся до вогню і почав хапати звідти копійки. Батько дивиться і каже: | + | [[Батько]] взяв їх і знову шпурнув у вогонь. Хлопець кинувся до вогню і почав хапати звідти копійки. Батько дивиться і каже: |
— Синку, не хапай. Тепер я бачу, що ти їх заробив. Але вповіж мені, чому ти не хапав паперові гроші, коли я в перший раз кинув у вогонь? | — Синку, не хапай. Тепер я бачу, що ти їх заробив. Але вповіж мені, чому ти не хапав паперові гроші, коли я в перший раз кинув у вогонь? | ||
— Й з мамою хотів вас обманути, але не вдалося. І мені за тими грішми не жаль було, бо я їх не заробив. А тепер знаю, як важко дістається замозолена своїм трудом копійка. | — Й з мамою хотів вас обманути, але не вдалося. І мені за тими грішми не жаль було, бо я їх не заробив. А тепер знаю, як важко дістається замозолена своїм трудом копійка. | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
| + | [[Категорія:Казки про чоловіка]] | ||
| + | {{Казка про батьків та дітей}} | ||
Версія за 22:17, 14 березня 2014
У якомусь селі жив собі коваль, а в нього був один син. Він нічого не робив, бо в коваля був слуга-молотобоєць, який йому допомагав у всьому. Син росте, вже й дванадцять років минуло йому, а до роботи не береться, і не заставляють його. Не раз батькові приходила в голову думка, що вже пора сина привчати до роботи, бо дорослий. Про це він і жінці своїй нагадував. Але вона все говорила:
— Ще встигне наробитися, най іще підросте. Раз батько не витерпів і своїй жінці каже:
— До яких пір будемо сина годувати? Най береться до роботи, бо якщо ні, то весь свій маєток передам на слугу-молотобійця, бо той чесно трудиться у нас уже не один рік.
Жінка каже:
— Ні, не так зробимо. Я його пожену, най іде сам гроші заробляти.
Потім крадькома, щоб її чоловік не знав, вийняла з гаманця два карбованці, дала синові й каже:
— Вечором принесеш батькові ці гроші і скажеш, що ти їх заробив.
Син пішов ранком у місто, прогуляв цілий день, а вечором приходить додому і каже батькові:
— Я сьогодні заробив два карбованці,— і показує гроші.
— Ану, синку, давай сюди, які ото гроші? — Узяв, подивився і кинув їх в огонь.
Гроші згоріли, а хлопець і з місця не рушився. Йому не жаль було за ними, бо не заробив їх.
Син пішов до матері і почав говорити, що батько ті два карбованці кинув у вогонь. А мати тоді каже:
— Синку, тут не фіглі, іди і своїм трудом зароби гроші, бо отець, видно, знає, що то були не твої гроші.
Хлопець зрозумів, що так діло не пройде, зібрався і пішов у місто. Скрізь шукав роботи, але ніхто його не приймав. Ледве перед обідом якось найнявся вантажити мішки з зерном, потім пиляв дрова, колов, трудився без перепочинку. Через деякий час уже й мозолі з'явилися на руках. Під вечір з великою бідою заробив шість карбованців самими копійками. Приходить додому, дає батькові і каже:
— Няньку, я заробив гроші.
Батько взяв їх і знову шпурнув у вогонь. Хлопець кинувся до вогню і почав хапати звідти копійки. Батько дивиться і каже:
— Синку, не хапай. Тепер я бачу, що ти їх заробив. Але вповіж мені, чому ти не хапав паперові гроші, коли я в перший раз кинув у вогонь?
— Й з мамою хотів вас обманути, але не вдалося. І мені за тими грішми не жаль було, бо я їх не заробив. А тепер знаю, як важко дістається замозолена своїм трудом копійка.
Казка про батьків та дітей |
|---|
