Обговорення користувача:Сонце
ВАЛЕНТИНА ЯЦКУЛ-ПАНТАЗЬЄВА
СТЕПОВА ПЕРЛИНА
Біла хата біля лісу У дворі старезний дуб, А за ним буяє цвітом Степ великий - Землі дух. У хатині проживають Батько, мати і дочка, А ще прадід і бабуся, Котра все на світі зна. Кожен знає своє діло: Хто у хаті, хто в дворі, Хто у ліс крокує сміло, - А в степу працюють всі.
Якось вранці на світанку, Як туман від річки йшов, Підняла бабуся внучку, Пробудивши ранній сон. Босоніж і лиш в сорочці Подалися вони в степ, І купались в чистих росах Поки схід на небі скрес. Дивні звуки полилися, Зупинивши час на мить. Веселкове щастя сміху Пробудило цілий світ. Зачаровані застигли - І в гармонії краси Відчували силу тіла, Пізнавали суть душі.
Десь далеко дзвін ударив - І здригнулися вони, Привітавши Сонце світу, Поклонилися Землі. А затим бабуся внучці Тихо мовила слова: - У красі прекрасній сила, У гармонії краса. В ній сьогодні, поєднавшись Ти причастя прийняла, А на згадку,Василинко, (знімає з шиЇ) Я дарую тобі перстень, Що іде із роду в рід. Він із дуба, незвичайний, Він є роду оберіг.
- Яка дивна форма перстня? І перлина мов жива...
- То є чисті роси степу, Що земля тобі дала, А ще ниточки чарівні - З срібла, золота й проста, Їхня сила чудодійна - Служить тільки для добра. Ці дарунки бережи - І нікому не кажи. Як настане долі час Допоможуть тобі враз. Чуєш спів дівчат і хлопців, Поспішай вінок сплести І у чисті води Висі Разом з ними опусти. Хто спіймає твій віночок, Стане судженим тобі. І тоді весілля красне Відгуляєм по зимі.
ж ж ж
Василина степом йде І вінок собі плете. А дівчата й парубки Сіють жарти навкруги. Біля Висі зупинились І віночки опустили: - Ти, віночок, дар землі Із веселки і краси Тихо водами пливи, Нареченого знайди,- Так дівчата говорили І співаночки водили. Ну, а хлопці-парубки, Браві й мужні козаки, Вже багаття розкривали І дівчат своїх вітали.
Раптом небо потемніло... Чорні круки налетіли... Все навколо запалили, Висі води сколотили, Закружляли, завертіли... Парубків стали вбивати, На чужину дівчат гнати... Бігла з ними й Василинка - Гарна й ніжна, як билинка. Чує степом клекіт йде, І земля уся гуде.
Круки знову закружляли І дівчат у кігті взяли. Закрутили, завертіли - В царство круків прилетіли. Кинули їх у темниці Й поспішили до цариці. - Ми, царице, повернулись Й полонянок принесли. Серед них лише красуні - Вибирай і вік живи!
ж ж ж
Ніч. Лиш Місяць бродить небом Й загляда у всі кутки. Ось посох його в темниці: - Що за диво? Всі сюди! - Зірочки одна по одній Опустились напрямки, Освітивши царство круків, Здивувалися й вони. - Запросіть ще й Вітра вгості, Цей лайдак десь тут гуля, - став бурчати Місяць срібний й округлятися сповна.
Вітер сонний враз прилинув, Позіхаючи спитав: - Що за клопіт тут зчинився? Я вже трішки спочивав. - Ось, поглянь, дівчата степу У темниці сльози ллють. Як так сталось? Хто дозволив? Розкажи м ені отут! - Вітер голову почухав Та й знічев'я проказаві: - У царівни Куркурівни Із лиця краса зійшла. От вони їх і спіймали, І в темниці повкидали. Ну яка вже тут біда?
Срібний Місяць аж підскочив І від гніву побілів: - Та ти що оце говориш? Ах, поганцю, ти такий! - Та на разі він запнувся І зробився, як діжа. Його посох загорівся, А в темниці чудеса...
Василинка перстнем править В сяйві срібно-золотім: Перед нею степ, дубрави, І Велика Вись біжить. - Перстень з дуба і роси, Полонянок захисти. Всі вони одного роду - Української землі. То ж чарівну їхню вроду Й первоцвіт той збережи. На красу їхню чудову Кору дуба одягни, Коси в листя оберни. Ну, а ти, жива перлинка - Роса чистої води, Смла матері-землі, Тіло й дух їх укріпи.
Перстень з дуба покотився... І дівчата, як дубки, Повставали у темниці Із росинкою в косі.
Василинка далі править: - Чорна ниточка проста, Ти, землиця дорога, Під камінними мурами Шлях додому проклади І удар у срібні дзвони, Щоб злетілися орли Захистить честь України, Символ роду вберегти!
Та й потому темно стало... Місяць дух свій перевів, А зщатим сказав про себе: - Господи, ледь не згорів! Сонця син - Промінчик Ясний, Логос НЕБА І ЗЕМЛІ, У руках таких прекрасних, - Треба їм допомогти. Зірочка моя ранкова, Залишайся і світи, Блиском ніжним і чудовим Їм надію ти дари. Тільки Сонце небо скрасить Чудо-перли подари. І красу їхню прекрасну Для потомків збережи.- Та й пішов небом бродити І вершити ночі час.
ж ж ж
Вранці місто дивувалось: - Звідки стільки лісу стало? І дубрава тут шумить, Ще й піснями веселить.
Куркурівна ж довго спала, А, проснувшись, пригадала, Що сьогодні полонянки Віддадуть свою красу. Вона швидко одягнулась, Та не встигла й крок ступить, Як роздався крик Орлана - Й темне царство в одну мить, Захиталось, затріщало І розсипалось навік.
Срібні дзвони славу били, Василинка вся цвіла, Вона радість всім дарила І до нитки говорила: Срібна ниточка води, Ти джерела розбуди - Хай цей край весь очищають, Пісню радості співають І дарують свт душі!
