Хитрий горбань і парубок (грецька народна казка)

-Жив-був цар. Якось він зібрався в далеку мандрівку. Спорядив корабель і поплив.

Довго плив, аж поки заблудився. Корабель прибився до берегів, ну, скажімо, острова Кіпр.

Саме там, де причалив царський корабель, не було ні міста, ні села. Блукав цар по острову зі своїм слугою. Раптом вони побачили, що десь удалині блиснув вогник.

— Нарешті ми врятовані! — вигукнув цар.— Ходімо на світло, мабуть, там є люди.

Прийшли вони до хатини, а там жив чабан.

— Добрий вечір! — мовив цар.

— Доброго здоров’я! Проходьте в хату! — відповів чабан.

Що там казати — цар приїхав! Чабан швидко приготував вечерю: засмажив барана, дістав із погреба найкращого вина.

Якраз цієї ночі чабанова дружина народила сина. Цар і каже:

— Можна, я буду хрещеним батьком вашого сина?

— Ваша воля, царю, як скажете, так і буде,— зрадів чабан.

Минуло три дні. Від’їжджаючи, цар дав чабанові перстень, листа та й каже:

— Коли виросте твій син, нехай розшукає мене. По дорозі до мене він зустріне кривого, косоокого і горбатого. Нехай їх не бере із собою,

Хлопцеві сповнилося шістнадцять років. Батько й каже:

— Сину, ось перстень і лист, в якому цар, твій хрещений, запрошує тебе в гості.

Пішов хлопець до царя. По дорозі зустрів кривого.

— Куди йдеш, хлопче? — спитав він.

— Шукаю царя, мого хрещеного батька.

— Візьми і мене з собою, може, цар дозволить мені жити у палаці.

— Ходімо.

Ідуть вони, а кривий відстає, часто сідає перепочивати.

— Е, дядьку, так ми довго будемо йти! Я, мабуть, піду швидше, а ви діставайтеся самі.

Незабаром хлопець зустрів косоокого.

— Куди йдеш, хлопче? — спитав він.

— До хрещеного батька йду, до царя.

— Візьми і мене з собою,— просить косоокий.

— Добре, ходімо.

Хлопець був добродушним і не міг відмовити косоокому. Пішли вони.

Невдовзі косоокий підупав на силі.

Хлопець каже:

— Е, дядьку, так ми довго будемо йти. Я, мабуть, піду швидше, а ви діставайтесь самі.

Пройшов хлопець ще трохи. Зустрів по дорозі горбаня.

— Куди йдеш, хлопче?

— Мій хрещений батько, цар, був у наших краях і залишив мені перстень та листа, в якому просить, щоб я прийшов до нього, коли виросту.

— Візьми і мене з собою; скажеш цареві, що ми родичі, може, він мені знайде якусь роботу в палаці.

— Ходімо, чоловіче, куди вас діти? — відповів хлопець.

Ішли вони полем, ішли. Захотіли пити. Коли бачать — неподалік глибока криниця. .

— Я б сам спустився в криницю, але ж ти легший,— мовив горбань.— Давай обв’яжу тебе вірьовкою — і спускайся. Не бійся, я втримаю.

Спустився хлопець у криницю, зачерпнув води і гукнув, щоб горбань витягував. Той витяг воду, напився.

— Спускай вірьовку, тепер я вибиратимуся звідси!— почувся голос із криниці.

— Не буде цього! — засміявся горбань.— Я тільки й думав, щоб тебе туди заманити.

Слізно хлопець благав горбаня, але той і слухати не хотів.

— Знаєш що? — гукнув нарешті горбань.— Змилуюсь я над тобою, але ти мусиш віддати мені перстень і листа, а коли прийдемо до царя, скажеш, що ти мій слуга.

Що’робити хлопцеві?! Погодився. Витяг горбань його з криниці, і вони пішли далі. Незабаром дісталися палацу. Постукали.

— Хто там?

— Я хрещеник вашого царя,— сказав горбань,— У мене є його перстень і лист. '

Цар дуже зрадів, коли дізнався, що прийшов хрещеник.

До зали зайшло двоє: один горбань, другий стрункий красень. Вислухавши обох, цар зрозумів, що горбань перехитрив хрещеника; але як це довести? Адже сам хлопець твердить, що він слуга горбаня.

Горбань поселився в розкішній кімнаті, а хлопець жив разом із слугами царя. Вони дуже любили хлопця, особливо служниця-бабуся, за його доброту, лагідність, щирість.

Якось хлопець почув, що одна ластівка лає другу;

— Де ти літаєш? Наші дітки зранку нічого не їли!

Це розсмішило хлопця. Горбань побачив, що той сміється, і до царя:

— Царю, цей хлопчисько глузує з мене, що я некрасивий!

— Це правда? — спитав цар у хлопця.

— Ні, царю,— відповів той.— Мені стало смішно, коли одна ластівка

лаяла другу, бо та невчасно принесла їжу ластів’ятам.

— А! — вигукнув горбань.— Так ти знаєш мову тварин і птахів! Царю, тоді нехай принесе з Індії жар-птицю.

— Що ж, іди по пташку,— наказав цар.— І без неї не повертайся.

Бабуся-служниця побачила зажуреного хлопця і попрохала повідати

їй про його горе. Вислухала його та й каже:

— Вони хочуть тебе погубити! Багато людей загинуло в пошуках

цієї пташки. Але нехай тебе це не лякає. Ось слухай, що я тобі скажу. Ти швидко дістанешся Індії, коли приборкаєш крилатого коня. Я тобі допоможу. В Індії зупинишся біля великих багать. Раз на три дні

багаття згасають. От тоді мчи на крилатому коні до золотого дерева,

хапай дивну пташку і щодуху мчи додому.

Хлопець зробив так, як радила бабуся. Тільки згасли багаття, він викрав пташку і полетів до царя. Позаду гриміли гармати, але хлопець для них був уже недосяжний.

Розгубився горбань, коли побачив хлопця. Він знову каже цареві:

— Нехай тепер привезе до палацу Золотоволоску.

— Не вимагай цього від бідолашного хлопчини,— сказав цар.— Багато по цю красуню їздило, та назад ніхто живий не вертався.

— Дарма! — стояв на своєму горбань.— Цей виживе.

ІЦо робити царю? Покликав хлопця та й каже.

— Привези до палацу Золотоволоску.

Бачить бабуся — знову хлопець зажурився.

— Що трапилося? — спитала вона.

— Посилають мене по красуню Золотоволоску.

— Так, тяжко тобі доведеться,— мовила бабуся.— А тепер слухай, що ти повинен робити. Нехай цар дасть сорок бурдюків меду, сорок бурдюків проса і одну торбину золотих. У дорозі все це тобі знадобиться.

Пшов хлопець до царя та й просить:

— Дай мені сорок бурдюків меду, сорок бурдюків проса і торбину золотих, тоді я поїду шукати Золотоволоску.

— Добре,— відповів цар.— Усе матимеш, що просиш.

Вибрав хлопець доброго коня та й поїхав.

Увечері зупинився біля глибокої криниці.

— Я трохи попасуся, а ти подрімай,— раптом сказав кінь.

Тільки той заснув, коли чує:

— Вставай! Треба рятуватися!

Хлопець розплющив очі — і що він бачить!

Гадюка підкралася до пташиного гнізда!

Хлопець миттю виліз на дерево і вбив гадюку.

Аж тут прилетіла орлиця.

— Це ти щороку поїдаєш моїх дітей? — накинулась вона на хлопця.

— Ні, мамо! — закричали, пташенята.— Він урятував нас од гадюки!

— Скажи, як тобі віддячити, хлопче? — спитала орлиця.

— Чим ти можеш мені допомогти?.. Адже ти хто? Всього-на-всього птах.

— Візьми,— сказала орлиця,— одне моє перо. Коли тобі буде скрутно, спали його, і я миттю прилечу.

Хлопець поклав у кишеню орлине перо та й пішов далі.

Ішов, ішов, аж поки опинився в правічному лісі. Бачить — перед ним мурашине гніздо.

— Давай об’їдемо,— порадив йому кінь.

Так і зробили. А коли виїжджали з лісу, цар мурашок гукнув:

— Гей, мурашки, вояки мої з усього лісу-пралісу, чи живі ви, чи здорові?

— Так, царю наш! Хлопець на жодну з нас не наїхав.

— Ти голоднии, хлопче? — спитав цар мурашок.

— Авжеж, ми трохи зголодніли,— відповів той.— Але бачу, і ви нічого не маєте їсти.

Він висипав сорок бурдюків проса. Накинулись голодні мурашки на просо, і за хвилину його не стало.

— Спасибі, хлопче! Чим я можу тобі віддячити?

— Що я можу у вас просити? Адже ви всього-на-всього маленькі мурашки...

— Ось крильце,— сказав цар мурашок.— Якщо я буду тобі потрібен, спали його.

Потім хлопець довго їхав берегом моря. Коли бачить — на березі риба конає, викинута хвилею. Хлопець вкинув її назад у море. А риба й питає: — Як мені віддячити за твою доброту?

— Та що з тебе візьмеш? Яку віддяку? Адже ти всього-на-всього риба...

— Візьми одну лусочку,— каже риба.— Коли захочеш, щоб я тобі допомогла, підпали її

Узяв хлопець лусочку та й поїхав далі

їхав, їхав, коли бачить — на воді бджолиний рій плаває. Хлопець простяг до води меч, і бджоли вилізли по ньому, як по мосту, на берег.

Врятувавши бджіл, хлопець віддав їм сорок бурдюків меду. Підживилися бджоли, набралися сили.

— Як тобі віддячити, хлопче, за твою доброту? — згодом питає цариця бджіл.

— Чим же ти мені допоможеш? Адже ти всього-на-всього бджола.

— Візьми моє жало. Якщо я буду тобі потрібна, підпали його, і я відразу примчу.

Узяв хлопець жало та й поїхав далі.

Невдовзі побачив бабусю.

— Тут живе Золотоволоска? — спитав він.

— Тут, хлопче, але краще б ти її не шукав. Жаль мені твоєї молодості.

Поїхав хлопець прямо до царя.

— Ласкаво просимо,— мовив цар.— Що тебе сюди привело?

— Я приїхав по вашу доньку.

— Добре,— каже цар,— вона якраз на порі. Але я хочу тобі дати завдання Якщо виконаєш, забирай доньку.

— Кажіть, царю!

— У морі на дні лежить обручка моєї доньки. Якщо за три дні знайдеш, царівна буде твоя.

Сів хлопець на березі моря та й задумався.

— Чого ти журишся? — спитав кінь.

— Так і так,— повідав хлопець усе, що загадав цар.

— У нас є лусочка риби, яку ми врятували,— каже кінь.— Давай викличемо її, може, вона щось порадить.

Хлопець підпалив лусочку. Раптом з’явилася риба.

— Що тобі треба?

— Допоможи мені, рибко! Цар загадав знайти обручку своєї доньки за три дні. Казав, як знайду, віддасть за мене царівну, а ні — зніме голову з плечей.

— Не журися,— відказала риба.— Я знайду обручку за три години. Почекай на мене тут.

Цар-риба скликала всіх риб і наказала:

— Шукайте обручку царівни! Тільки швидко!

Обнишпорили риби все морське дно, а обручки ніде не було. Нарешті одна стара риба згадала:

— Я вчора проковтнула щось блискуче.

— Випливи до хлопця,— мовила цар-риба,— і віддай йому. Це і є обручка.

Стара риба так і зробила: віддала хлопцеві обручку, а сама щезла під водою.

Повернувся хлопець до царя з обручкою.

— Молодець,— сказав цар.— Але дам я тобі ще одне завдання.

— Кажіть,— погодився той.

— Якщо за ніч перебереш зерно, донька буде твоя, а ні — голова з плеч.

Що робити хлопцеві?! Зажурився.

А кінь йому й каже:

— Є у нас мурашине крильце. Спали його.

Спалив хлопець крильце, і мурашка не забарилася.

— Що тобі треба, хлопче?

— Що треба! Цар звелів за ніч перебрати гору зерна. Якщо переберу, віддасть за мене царівну, а ні — зніме голову з плечей.

— Не біда,— мовила мурашка.— Я гукну військо мурашок, і вони переберуть його за три години.

Збіглися мурашки й закінчили роботу за дві години.

Повів хлопець царя до комори. Бачать — все зроблено: пшениця лежить окремо, жито окремо, там кукурудза, там просо.

— Із цією роботою впорався! Даю тобі останнє завдання. Якщо принесеш живущу воду, царівна твоя!

Спалив хлопець орлину пір’їну, і орлиця з’явилася перед ним.

— Що тобі треба? — спитала вона.

— Так і так,— повідав той.

— Не журися! Візьми з собою золотий келих і йди до гори, що сама відчиняється й зачиняється. Там я тебе чекатиму.

Приишов хлопець із золотим келихом до гори, сів на орлицю, і та полетіла до джерела живущої води.

Набрав хлопець повний келих води, і вони вилетіли з гори.

Другого дня пішов хлопець до царя з живущою водою.

— Гаразд! — каже цар.— Віддам я за тебе доньку. Але спершу я одягну сорок дівчат у червоні сукні і поставлю їх до тебе спинами. Серед них буде царівна. Вгадаєш, де вона,— твоє щастя.

Засумував хлопець. Раптом він згадав бджолине жало. Підпалив його, і бджола ту ж мить прилетіла:

— Що тобі?

— Те і те загадав мені цар,— каже хлопець.— Не знаю, як мені бути?! Боюся, що пропали всі мої старання.

— Не журися! — відказала бджола.— Коли будеш проходити вздовж ряду, придивися уважно. На яку дівчину я сяду — та й буде Золото- волоска.

Полетіла бджола до кімнати, де переодягалася царівна, і більше не випускала її з поля зору.

Стали в ряд сорок дівчат. Бджола сіла на крайню.

— Ну, вгадуй, де царівна! — звелів цар.

Ходив-ходив хлопець уздовж ряду, вдаючи, що не знає, де Золото- волоска, а потім мовив:

— Хай буде, що буде! Така моя доля... Оця, мабуть,— І показав на крайню дівчину, на якій сиділа бджола.

— Що ж, будьте щасливі! — благословив їх цар.

Відвів хлопець Золотоволоску до свого царя, а горбань одразу й каже:

— Тепер нехай вилізе на самісінький вершечок яблуні й зірве мені червоних яблук.

— Звідти ще ніхто не зривав яблук! — сумно заперечив цар.— Може, не варто його посилати на певну смерть?

— Ні! — стояв на своєму горбань.— Нехай лізе! Він дістане.

Цар пішов до зали, а горбань примусив хлопця лізти на яблуню.

Хлопець виліз на самісінький вершечок, дотягнувся до червоного яблука, та гілка враз тріснула, і він гепнувся на землю.

Горбань схопив яблуко — і мерщій до Золотоволоски,

— Хто ви такий? — спитала вона.

— Я хазяїн того хлопця, що привіз тебе сюди. А тепер я твій чоловік.

— Геть звідси! — закричала Золотоволоска.

На крик прибіг цар.

— Що тут сталося? — спитав він.

— Заберіть звідси цього горбаня, я не хочу його бачити, а приведіть того чоловіка, який привіз мене сюди.

— Де хлопець? — спитав цар горбаня.

— Упав з яблуні і розбився на смерть.

— Принесіть його сюди! — благально мовила Золотоволоска. Принесли мертвого хлопця.

Царівна вмила його живущою водою, і він ожив.

— Тепер, горбаню,— вигукнув хлопець,— я не буду більше мовчати! Я все розкажу!

Він розповів усе. як було.

Розгнівався цар, наказав прив’язати горбаня до хвоста коня і прогнав з двору.

А хлопець одружився із Золотоволоскою. Настали щасливі дні молодого подружжя.

Незабаром хлопець став царем тієї держави.