Лисиця і жайвір. Іспанська народна казка

Вік жили собі лисиця та жайвір і міцно дружили.

Жайвір був чесний і роботящий.

Якось він сказав лисиці:

— Кумасю лисице, є в мене трохи землі, засіймо її вкупі.

— Засіймо,— відповіла лисиця.

— То вже пора б її зорати,— мовив жайвір.

— Добре,— сказала лисиця.

Трохи згодом жайвір нагадав їй:

— Уже час засівати поле.

— Засійте мерщій, а я потім зроблю решту,— відповіла лисиця.

— Кумасю, бур’яни глушать пшеницю, треба вирвати.

— Авжеж,— погодилась лисиця,— вирвіть мерщій, а я потім зроблю решту.

Минуло ще трохи часу, і жайвір сказав лисиці:

— Кумасю, пшениця вже достигла, і треба скосити її.

— Не гайтеся,— відповіла лисиця,— скосіть швидше, а я потім зроблю решту.

У серце жайвора закралася недовіра, і він розповів про все своєму другові хорту.

Хорт був дуже розумний. Він одразу здогадався, що хитра лисиця хоче обдурити сердешного жайвора, і порадив:

— Скосіть пшеницю, віднесіть на тік, а мене сховайте в снопи. Тільки так, аби визирало одне око, щоб мені все було видно.

Жайвір зробив так, як просив хорт.

Незабаром з’явилася й лисиця. Вона побачила тік, пшеницю в снопах і вельми зраділа, аж затанцювала, приспівуючи:

Ф’юї, ф’юї,

Солома і пшениця мої.

Ф’юї, ф’юї,

Солома і пшениця мої.

Наблизившись до снопів, де ховався хорт, лисиця вгледіла в соломі око й сказала:

— Ой, яка виноградинка!

— Але вона ще неспіла,— відповів хорт, вискочив зі схованки і задушив лисицю.