На силу знайдеться сила. Сербська народна казка

1В одному солі жив собі нарубок та був такий сильніш, що ото як вранці кннс свою важку, залізом ковану палицю вгору, то вона аж увечері на землю впаде. А що не знав ніякого ремесла, то худобу пас. 1 перед усіма вихвалявся, що його, мовляв, ніхто не подужає і він нікого не боїться. Аж якось, отак загордившись, він запитав у матері: — Скажи мені, люба матусю: хіба є ще хтось на білому світі сильніший за мене? Ти ж бачиш, як я легко шпурляю вгору важку, залізом ковану палицю. Можу й дерева з корінням виривати... А мати всміхнулася та й каже йому: — Е, мій синку, ніколи не хвалися силою, бо в світі знайдуться люди, що й тебе за пояс заткнуть. — Не може бути! — розсердився син. [ вирішив податися світом, щоб перевірити, чи справді-таки хтось зможе побороти його. Довго ЙШОВ ї ДІЙШОВ до рГТКП, ТййрітхУІ Ла . GsyUtlB. у «ОДУ — глибоко, убрід не перейде. Коли бачить: на тому боці якісь люди мету¬шаться, зерно перелопачують. Він і гукнув до них, щоб вони показали, де тут міст чи якась інша переправа. Один чоловік з лопатою в руці підійшов до берега довідатися, що віті хоче. — Перейти через річку мені треба,— відповів наш силач. Коли той чоловік почув таке, то иростяг йому лопату, яка аж до другого берега сягнула, та й каже: — Сідай, перенесу! Сів той силач на лопату, й чоловік переніс його на свій берег. Коли парубок підійшов до гурту людей, що перевіювали збіжжя на току, то по¬бачив, що старий чоловік затис пальцем одну ніздрю й дме, а четверо молодих підкидають лопатами зерно. Здивувався силач та й питає їх, чому старий на обидві ніздрі не дме. А йому відповіли, що якби старші подув на обидві ніздрі, то вітер поніс би не тільки зерно разом з половою, а й їх усіх. Побачив силач, що потрапив поміж силачів, і захотів помірятися з ними силою. Та й розповів їм, чого він ото в світ подався. А один старий слі¬пий чоловік як почув таке, то й каже йому: — А дай-но, хлопче, руку, попробую, який ти дужий. Та люди, що працювали на току, порадили йому замість руки подати старому залізний держак лопати. Парубок так і зробив. Старий як натиснув пальцем на залізо, то аж ямку в ньому видавив. — Еге,— каже старий,— нівроку, є сила в тебе. Так ось тут щойно один розбійник забрав у старого, який віє зерно, дочку, а в цих людей сестру. Зроби добре діло — відбери її назад. Зрадів парубок, що нарешті трапилася нагода показати, на що він здатний, і швидше кинувся навздогінці за розбійником. Догнав його аж коло потоку: дівчина сиділа край води, а розбійник, поклавши голову їй на коліна, спав. Прибіг силач і відразу розбійника кулаком у бік: відда¬вай, мовляв, дівчину. Прокинувся розбійник, думав спочатку, що то дівчи¬на ненавмисне пальцем торкнула його, аж дивиться: це якась проява до нього сікається. Як схопиться він та за сміливцем, а той утікати. Коли ж назустріч йому чоловік іде: дванадцять повних возів причепив до пояса і тягне їх, ще й на дуду грає. Побачив силач того здоровила й до нього: мовляв, заховайте мене, бо он розбійник женеться за мною. А здоровило був чоловік добрий, узяв нашого силача в жменю й запхнув за пояс. І далі потяг повні вози дорогою, ще й на дуду грає. Аж тут і розбійник прибіг, заступив здоровилові дорогу й до нього: мовляв, де той чоловік, який щойно тікав. — Та який чоловік? Я нікого не бачив. — Е, ні, бачив. Слово за слово та й завелися. Розбійник став погрожувати здоровилові: не таких, мовляв, ще бачив. Тоді здоровило щиглем стукнув розбійника, і той покотився по землі — не стало й видно його. Здоровило далі потяг вози, а про силача, якого за пояс заткнув, і бай¬дуже йому. Увечері здоровило притомився й хотів сісти, аж тут силач: — Ой, чоловіче, обережно, не роздави мене. Здоровило дістав нашого силача з-за пояса і поставив на землю. Пару¬бок сяк-так подякував своєму рятівникові і скоріше, засоромлений, подався додому. З того часу він уже ніколи більше не хвалився своєю силою.