За гнів (українська народна казка)

За гнів Один отець мав три сини. Як він умер і його поховали, каже старший:

— Я іду найматися!

Найнявся, а за плату ґазда так зговорився:

— Як ти за що нагніваєшся на мене, то я тобі утну ніс, а як я на тебе нагніваюся, ти утни мені.

Відтак вирядив ґазда слугу молотити пшеницю. Слуга молотить до полудня, молотить до вечора, а їсти не дають. Приходить ґазда та й каже:

— А щось умолотив, сараку?

— Умолотив багато, але так зголоднів, що страх! Ґазда каже:

— Може, ти нагнівався на мене?

— Та чому ж би не гніватися! Я молотив цілий день, а мені їсти не було! Ґазда витяг ніж та й утяв ніс. Мусив старший повернутися додому без носа.

Тоді пішов служити середній. Той ґазда зговорився з ним, як із старшим, і вирядив молотити пшеницю. Молотить він до обіду, до полудення, молотить до вечора. Прийшов ґазда і сему утяв ніс, як старшому за те саме.

Пішов наймолодший найматися, і з ним зговорився той ґазда, як із тамтими, і вирядив молотити пшеницю. Молотить він до обіду, до полудення, молотить до вечора, а ґазда їсти не дає. А він бесаги у руки, набрав пшениці, поніс до корчмаря й продав за горілку та й за булки і виніс там, де молотив. Приходить ґазда, а він питає:

— Ви, може, гніваєтеся, що я продав пшеницю?

— Ні! Чого б я гнівався.

На другий день вирядив його ґазда з биками орати туди, куди сучка Петрушка бігатиме. Він бики у руки' та й оре, а котюга Петрушка штрикла через пліт. Слуга бика порубав, наклав ватру, спік та їсть, бо ґазда досі не давав їсти. Виходить ґазда до нього та й питає:

— А щось виорав?

— Виорав, аж котюга Петрушка штрикла, та я дуже зголоднів, порубав бика, спік та їм. Ви, може, гніваєтеся?

— Ні! Чого б я гнівався?

Відтак вирядив ґазда слугу пасти свині. Пасе він, пасе до вечора, а ґазда не несе їсти. Тоді він відрубав хвости у свиней та й пометав у болото, а свині продав. Приходить ґазда, питає за свині, а він каже:

— Ади, твої свині потали у болото! Ґазда лапнув за хвіст, аби витягнути свині з болота, а то лиш хвіст, а свиней нема! Слуга каже:

— Може, ви, ґаздо, гніваєтеся?

— Ні! Чого би я гнівався?!

Відтак вирядив ґазда слугу пасти корови. А він одну корову прив'язав хвостом до смереки, а другі продав. Приходить ґазда і питає:

— Де корови? А слуга каже:

— Ади, усі корови втекли, лиш одну я імив та й присилив. Може, ви гніваєтеся, ґаздо?

— Ні! Чого би я гнівався?! Прийшли додому, каже ґазда жінці:

— Вилізь на смереку та й кукай, а я буду казати слузі: «Ади, генде зозулі!» А він гадатиме направду, що то зозулі.

Вилізла жінка на смереку та й каже: — Ку-ку, ку-ку!

А слуга ухопив кріс та й застрілив. Вона упала на землю.

Слуга каже:

— Може, ви, ґаздо, гніваєтеся? Він каже:

— Чому би не гнівався?! Ти мені стратив маєток та й жінку!

А слуга витяг ніж і втяв ґазді ніс. Прийшов додому Й каже братам:

— Ади, ви безносі, а я ще один приніс!