Лисичка та журавель (українська народна казка)

Лисичка та журавель

Були собi лисичка та журавель.Ото й зустрiлися якось у лiсi. Та такi стали приятелi! Кличе лисичка журавля до себе в гостi: - Приходь, - каже, - журавчику,приходь, лебедику! Я для тебе - як для себе. От приходить журавель на ласкавi запросини. А лисичка наварила кашки з молоком, розмазала по тарiлцi та й припрошує: - Призволяйся, журавлику, призволяйся, лебедику! Журавель до кашки. Стукав, стукав дзьобом по тарiлцi - нiчого не виходить. А лисичка як узялася до страви - лизь та лизь гарненько якиком, поки сама всю кашу вилизькала. Вилизькала та до журавля: - Вибачай, журавлику, - що мала, тим тебе й пригощала, а бiльше немає нiчого. - То спасибi ж, - мовить журавель. - Приходь же, лисичко тепер до мене в гостi. - А прийду, журавлику, прийду, лебедику! На тому й розiйшлися. От уже лисичка йде до журавля в гостину. А журавель наварив такої-то смачної страви: узяв i м'яса й картопельки, й бурячкiв - усього-усього, покришив дрiбненько, склав у глечик з вузькою шийкою та й каже: - Призволяйся, люба приятелько, не соромся! От лисичка до глечика - голова не влазить! Вона сюди, вона туди, вона боком, i лапкою, i навстоячки, i зазирати, й нюшити ... А журавель не гуляє: все дзьобом у глечик, усе в глечик. Помаленьку-помаленьку - та й поїв, що наварив. А тодi й каже: - Оце ж, вибачай, лисуню, що мав, то тим i пригощав.Та вже бiльше нiчого не маю на гостину. Ох i розгнiвалася ж лисичка! Так розсердилася, що й подякувати забула, як годиться, чемним бувши. Так-то їй журавлева гостина до смаку припала! Та вiд того часу й не приятелює з журавлями.