Піп-знахар (українська народна казка)

Піп-знахар Були бідний ксьондз та й дяк. Прийшли великодні свята, а вони не мали й паски. Та й прийшов дяк до ксьондза і каже:

— Ми так церкві служимо вірно, а такі бідні, що не маємо навіть паски!

— Що ж я тут пораджу? — каже ксьондз.

— Най ксьондз будуть за ворожбита, а я буду красти! Пішов дяк до одного пана і вкрав бугая. А як вів із стайні, то убув бугая на всі штири ноги у чоботи, аби сліду не було тварячого. Та й завів його в ліс, припнув межи потоками на снозі, а сам пішов до ксьондза і розповів йому, де того бика припнув, аби ксьондз знав ворожити. Та й тоді пішов до того пана, бо пан дуже шукав за бугаєм, дуже гризся й казав:

— Коби мені хто того бугая знайшов, зараз би-м дав сотку!

Тоді дяк каже:

— У нашім селі є ксьондз. Він знає добре ворожити. То, може, він вам знайде бика.

Пан поїхав до ксьондза, а ксьондз йому сказав, що злодії бика вкрали, але їх день захопив, то не могли з ним далі йти і в лісі на снозі припнули. Зараз же слуги пішли і бугая найшли в лісі на тім місці, де ксьондз казав. Пан-дідич вийняв сотку і дав ксьондзу: тепер вже є святаї

А дяк пішов знов до другого пана і вкрав воли. Відвів десь у потік, припнув, а потому ксьондзу те розповів. Сам пішов до того пана та й каже, що в тім селі є ксьондз, дуже великий ворожбит — все знає. Та й пан поїхав до ксьондза, ксьондз йому сказав, де бики, та й слуги бики найшли. Знову той пан дав сотку ксьондзові.

А у якогось третього пана вже самі слуги вкрали золотий перстень. Пан довідався, що той ксьондз такий ворожбит, і зараз післав по нього.

— Як мені,— каже,— не повіш, де той перстень, то страчу тебе!

Ксьондз каже:

— Як я можу знати, де твій перстень? Або я його вкрав?

Тоді пан вверг ксьондза до в'язниці. Прийшла ніч — запіяв когут перший раз; слуга схопився — що там ксьондз робить? А ксьондз каже:

— А господи, вже перший!

Він так сказав про когута, але слуга дуже упудився, бо гадав, що то ксьондз на нього каже. Запіяв когут другий раз. Тоді другий слуга схопився — слухає під дверима. А ксьондз каже:

— Господи, вже другий!

На той час запіяв когут третій раз. Тоді вже третій слуга зібрався, слухає. А ксьондз каже:

— А господи, вже є третій!

Ті три слуги пішли тоді ксьондза просити, аби на них не повів, що то вони перстень украли. Дали йому трохи грошей — заслуженини своєї, аби не уповів. Тоді їм ксьондз каже:

— Не скажу, але заліпіть той перстень у тісто і верзьте межи індики, а котрий індик із'їсть, аби-сьте мені уповіли!

І з'їв індик чорний, що біле крило мав, то ті слуги зараз ксьондзові й уповіли. Та й вже рано ксьондз сказав пану:

— Вже знаю, де перстень! Служниця вимела його зі сміттям надвір, а чорний індик з білим крилом з'їв його! Зарізали того індика та й найшли перстень. Тоді пан взяв, верг косу в керницю та й каже до ксьондза:

— Коли ти такий великий ворожбит, то скажи, що я верг у керницю?

— О, то вже трафила коса на камінь! — каже ксьондз — гадав собі, що тут уже його смерть буде. Але пан дав йому ще й другу сотку за те, що так добре відгадав.

Тому ксьондзові було ім'я Сверщок. І пан піймав сверщка і положив під обрус на стіл. Та й каже до ксьондза:

— Ще відгадай мені, що тутка е? Ксьондз каже:

— Ой, Сверщку, Сверщку, тож бо ти упав у руки катів! — так на себе.

А пан учув те «сверщку» та й зачудувався, що він так усе знає. Дав йому третю сотку та й каже:

— Іди вже геть від мене, ти би від мене все панство вибрав!

Тоді вже мали добрий Великдень і ксьондз, і дяк.