Хитрий Петар і турецький ага (македонська народна казка)

Якось дійшло до Хитрого Петара. що один турецький ага 1 з Прилеііа назвав його безштаньком. І от він вирішив провчити того пана. Прийшов Хитрий Петар з Маріова до Прилепа, подався до будинку аги й почав вигукувати: — Гей, я з того світу повертаюся, гей! Виглянула жінка аги з вікна й перепитала його: — Звідки ти йдеш? — Таж з того світу,— відповів їй Хитрий Петар. — А ти нашого Ахмеда часом не знаєш? — запитала жінка; в аги недавно помер снн Дхмед. — Чом ні, знаю! Бідолаха, так там важко працює, так важко, а грошей мало дають, і поїсти не має за що. — А ти ще бачитимешся з ним? — Аякже, бачитпмхсь. Затггра назад гіотві-ртатися. 'Ага — пан. Жінка схопила гаманець з грішми й дала Хитрому Потарові. — На ці гроші,— сказала вона,— передай їх нашому Ахмедові разом із вітанням від його матері й батька. Хитрий Петар узяв гроші й пішов. Аж тут повернувся ага додому. Жінка йому й хвалиться, що з того світу приходив Хитрий Петар і вона через нього передала їхньому бід¬ному Ахмедові гроші. — Та що ти, жінко! — вигукнув ага.— Коли це бувало, щоб хтось із того світу повертався! Швидше давай мені шаблю та виводь коня із стайні, я його наздожену та відберу гроші назад. Хитрий Петар дійшов до водяного млина, коли оглянувся й побачив, що за ним женеться ага. Він до мірошника: — Бачиш, он агу лихо несе. Кажуть, що ти йому чимось не дого¬див, то хоче відлупцювати тебе. Бідолашний мірошник затремтів і питає: — Скажи, що мені робити, де сховатися. — Лізь,—каже йому Хитрий Петар,— на тополю. А я залишуся тут і скажу йому, що тебе немає. Мірошник швиденько подряпався на тополю п причаївся там. А Хит¬рий Петар запорошився борошном і порядкує в млині, наче мірошник. Під’їхав ага й питає Хитрого Петара: — Чуєш, мірошнику, ти не бачив, куди дівся Хитрий Петар? — Та як ні, бачив. Він он там,— і показав на тополю, де на вершечку зіщулився бідний мірошник. — Попався! — вигукнув задоволено ага.— Тепер ти не втечеш від мене. Зліз з коня, скин>в чоботи, шапку, відчепив шаблю і вже хотів був лізти на тополю. Та Хитрий Петар стримав його. — Вельможний пане,— каже він.— Шкода такого гарного каптана. Краще скиньте, щоб не порвати. Ага послухався Хитрого Петара, скинув каптана й подерся на тополю. Доки він доліз до половини, Хитрий Петар одяг його каптана, взув чобо¬ти, насадив шапку, причепив до бока шаблю, сів на коня і тоді гукнув: — Я Хитрий Петар, а той, що на тополі,— то мірошник. Ага вже й сам побачив, що Хитрий Петар одурив його. Коли ага прийшов додому, жінка й питає: — Ну що, забрав у нього гаманець із грішми? — Та ні,— відповідає ага.— Мені стало жаль нашого Ахмеда, і я через Хитрого Петара передав йому ще й коня, і шаблю, і шапку, і чоботи, й каптана. Хай він має на тому світі, а я ще собі тут справлю. Так гіомстився Хитрий Петар гоноровитому азі.