Як мавпи діставали з криниці місяць (китайська народна казка)

лісі, на схилі гори, жила ватага мавп. Одного місячного вечора спустилися вони до підніжжя, щоб удосталь погратись на великій галявині. Бігають собі поміж деревами та кущами, стрибають, з цікавістю розглядають усе довкола... Одне маленьке мавпеня видряпалося на дерево і побачило внизу під собою криницю. Хутко спустилося воно на цямрину і зазирнуло всередину. Ой ли-шечко! Там на самому дні сяяв повноликий місяць. Злякалося мавпеня: адже коли місяць потоне, то в лісі стане зовсім темно. Щодуху кинулося воно до ватаги. — Біда! Біда! —гукало мавпеня.— Місяць упав у криницю! Велика мавпа підбігла до криниці і зазирнула всередину. Ясне коло міся- ' ця справді виблискувало на дні. Скликала вона всю ватагу й каже: — Справа кепська! Місяць упав у криницю. Треба якось дістати його звідти, поки він не потонув. — Лізьмо на дерево! — запропонувало мавпеня.— Почіпляємося одне за одного і довгим ланцюгом спустимося прямо в криницю. Так і витягнемо його звідти. Порадилися мавпи і вирішили, що пропозиція слушна. Позалазили на де¬рево. Одна мавпа міцно вхопилася задніми лапами за гілляку, що простяглася над криницею, і повисла вниз головою. До неї причепилася інша мавпа, взяв¬шись своїми задніми лапами за передні старої. Так, тримаючись одна за одну, мавпи повисли довгою вервечкою над криницею. Останнім у цьому довгому ланцюгу було мавпеня. — Чудово! —закричало воно з криниці.— Зараз дістану! Спустило передні лани вниз, та замість місяця вони зачерпнули повну пригорщу води. У криниці колами пішли хвилі. Місяць розпався на дрібні цят¬ки і розплився в усі боки. — Ой лишечко! Місяць порвався! — заголосило мавпеня. Велика мавпа почула це і сердито мовила: — Оце так помічники! Навіть такої дрібниці не здатні зробити! Порвали на шматки місяць! Що ж нам тепер робити? Невдовзі в криниці хвилі уляглися, і ясне коло місяця знову опинилося на своєму місці. — Не хвилюйтеся,— зраділо мавпеня.— Місяць знову цілий. Воно ще раз простягло лани вниз, та й цього разу в жмені замість місяця була вода, а світле коло розділилося на кілька світлих плям. Лапи мавпеняти ще кілька разів пірнали у воду, щоб виловити хоч уламки місяця, та нада¬ремно. — Що ж мені робити? —запхикало в розпачі мавпеня.— Тільки торк¬нешся цього місяця, а він враз розпадається. Ніяк його в руки не візьмеш. — Доки ми висітимемо? Вже лани болять! — почали ремствувати інші мавпи. Велика мавпа задерла голову й глянула на небо. Звідти до неї усміхався ясний повний місяць. — Погляньте! — звернулася вона до всієї ватаги. — Місяць спокійні¬сінько висить собі на небі, а там, у криниці, певно, його відображення. Ви¬лазьте, дурні, мерщій сюди! Усі мавпи послухали її і хутко повилазили з криниці. Потім посідали на розлогому гіллі і, весело сміючись, позирали на ясне коло повного місяця.