Без чого людині не обійтись (китайська народна казка)

XX равда це чи ні, але жив колись у не-великому селі старий батько з сином. Коли хлопцеві виповнилося десять ро¬ків, батько тяжко захворів. Якось увечері він покликав до себе сина, погла¬див його висхлою рукою по голові й сказав: — Мені вже, певно, небагато залишилося жиги, гож наостанку хотів би поговорити з тобою. Скажи мені, сину, без чого людині не обійтись? Заливаючись гіркими слізьми, хлопець мовив у відповідь: — Без грошей, тату. У багатих повно золота та срібла, тому вони і їдять, смачно, і одяг гарний носять. Ніхто краще за них не живе. — Ні, синку,— похитав головою батько,— не вгадав. Не в грошах спра¬ва. Гроші у багатіїв нечесно нажиті, вони їх у простих людей відібрали. Та настане такий час, коли народ прожене всіх глитаїв, і ніякі гроші їх не вря¬тують. — Тоді без рису та пшениці. У людини досить сил, щоб і ноле орати, і хліб жати, і хмиз у горах збирати лише тоді, коли вона сита... Батько знову похитав головою: — Рис та пшениця, безперечно, дуже потрібні людям, але й без них мож¬на на світі прожити. «Без чого ж тоді людині не обійтись?» — замислився син. Думав довго, але чогось путнього так і не зміг иридумати. — Синку,— зрозумівши, що той неспроможний розгадати цієї загадки, звернувся до нього батько,— я скоро помру і залишу тобі у спадок оцю стару хатину, латаний-перелатаний одяг та трохи збіжжя. Такої спадщини тобі на¬довго не вистачить, тож доведеться покладатись лише на свій розум та руки. Кмітливий розум та вправні руки — ось що найпотрібніше людині! Саме вони дадуть тобі змогу і дім новий змурувати, і одяг ошатний справити, і їсти щодня смачно! Поховав хлопчина батька і почав жити тим, що йому від батька у спадок дісталося. Надумали якось його сусіди нову хату ставити. Прийшли до хлоп¬ця й кажуть: —Допоможи нам, брате, цеглу та черепицю носити. Ми в боргу не зали¬шимось. Коли твоя хата розвалиться і ти надумаєшся нову будувати, ми тобі теж допоможемо. «Навіщо мені їхня допомога, адже в мене самого кмітливий розум і вправ¬ні руки. Обійдуся без них»,— подумав хлопець і відмовився допомагати сусі¬дам. Настала осінь, і сусіди вирішили пошити собі новий одяг. Прийшли вони до хлопця та й кажуть: — Допоможи нам, брате, полотно покрохмалити. У тебе теж одяг по¬рвався. Шитимеш новий, ми тобі також допоможемо. «Навіщо мені їхня допомога, адже у мене самого кмітливий розум та вправні руки. Обійдуся без них»,— подумав хлопець і відмовився допомагати сусідам. Настала весна, і сусіди заходилися готувати поле до посіву. При¬йшли вони до хлопця й кажуть: — Допоможи нам, брате, поле виорати. Коли ти засіватимеш своє поле, ми тобі допоможемо. «Навіщомені їхня допомога, адже у мене самого кмітливий розум та внра- вні руки. Обійдуся без них»,— подумав хлопець і знову відмовився допомог¬ти сусідам. Та ось одного разу налетіла на село страшна буря. Вітром розвалило хлопцеві хату, одяг від страшної зливи перетворився на лахміття, сором таке дрантя і на тіло натягувати. Та й збіжжя на той час у нього вже зовсім вичер¬палося. Тоді він склав руки, задер голову до неба і почав молитись: — О небо! Маю я кмітливу голову і вправні руки. Тож дай мені таку хату, яка б ніколи не розвалилася; такий одяг, який би ніколи не зносився; стільки збіжжя, щоб мені вистачило на все життя! Та хоч скільки він благав, хоч скільки молив, а небо ніби й не чуло. То¬ді він пригадав, як живуть його сусіди, як вони гуртом будують один одному хати, шиють одяг, працюють у полі. Лише тоді хлопчина зрозумів свою по¬милку. Людині справді не обійтись ні без розуму кмітливого, ні без вправних рук, але тільки тоді вона з них матиме якусь користь, коли дбатиме не лише про себе, а й про інших людей!