Цзун — Довгий День (китайська народна казка)

всю провінцію прославився своїм багатством зажерливий номіщик Цзун. Його прибутки зростали з кожним днем, але йому все було мало. Перекидаючись з боку на бік на м’якій перині, він цілісінькі ночі мріяв про те, як розбагатіти ще більше. Одного разу, коли аж перед світанням він усе-таки заснув, йому приснив¬ся сон, ніби він знайшов спосіб подовжити добу аж на шість годин. Ледве-но прокинувся, одразу ж склав руки і почав благати небесного вла дику подовжити добу. А в душі заздалегідь радів, що тоді наймити працюва¬тимуть на нього щодня на шість годин більше, ніж досі. Прочули селяни про поміщицькі молитви, і їм моторошно стало. Ще б пак! Вони й так працювали на Цзуновому полі годин по дванадцять. А господар не дозволяв їм навіть спину розігнути. Коли ж хтось із його наймитів хотів пере¬почити, Цзун кричав: — Ледащо! Працювати треба! Відпочинеш, коли для цього час настане! Ось чому так злякалися селяни, дізнавшись про його молитви. Вони боя¬лись, що бог почує його благання і вдовольнить його. Якось під вечір до поміщика завітав чернець. Коли Цзуну доповіли про гостя, він вибіг йому назустріч. Посадив до столу, наказав добре почастувати і влаштувати на нічліг. А піклувався він про ченця тому, що чув, ніби ченці здатні всілякі творити чудеса. Коли вранці чернець прокинувся, Цзун зайшов до нього в кімнату й почав розповідати: — Не один день і не одну ніч молю я бога, щоб явив чудо. Чи не зміг би ти, вельмишановний, допомогти мені? І він признався ченцеві, що його непокоїть. Чернець, вислухавши його уважно, відповів: — Бог почув твою молитву. Тепер усе залежить від тебе самого. Доба ма¬тиме стільки годин, скільки ти зумієш пропрацювати без відпочинку на своє¬му полі. Зрадів Цзун: «Якщо голодні наймити здатні працювати на мене по дванадцять годин на день, то я хоч один раз та зумію витримати без відпочин¬ку годин тридцять. Тоді доба матиме тридцять годин, і я стану найбагатшим в усьому світі».

Ще й сіріти не починало, а Цзун уже був на ділянці, де росли земляні горіхи. Взявся він їх викопувати. Услід за ним по рядках ішов чернець. Першу годину поміщикові працювалося легко й весело. В кінці другої години він уже відчув утому і вирішив хоч на хвилинку розігнути снину. Але чернець закричав на нього: — Ледащо! Працювати треба! Відпочинеш, коли для цього час настане! Важко дихаючи, Цзун знову взявся за мотику. Коли зійшло сонце, з нього уже стікав десятий піт. Він навіть не помічав, що всі його наймити покидали роботу і чекають, чим же закінчиться поміщицька витівка. До того ж, де ще таке диво побачиш, щоб поміщик та на своєму полі працював? Витер Цзун рукавом піт з чола і хотів спитати ченця, скільки вже минуло часу відтоді, як він прийшов на поле, але так стомився, що й слова вимовити не зміг. А чернець гукає на нього: — Працюй, ледащо, працюй! Хіба не бачиш, яка тінь довга: і трьох годин ще не минуло. Копнув поміщик мотикою ще разів зо два чи зо три і відчув, що в нього підкошуються ноги. Певно, вся сила в землю перейшла. Упав він па ді¬лянку, але й тут пожадливість брала своє. Мотику тримати в руках сили бра¬кувало, то він заходився розгрібати землю руками. Обідрав собі пальці до крові, далі не витримав і тихо питає: — Скільки я пропрацював? — Через чотири години обід настане,— відповів чернець. Від цих слів поміщик зомлів. Наймити поклали свого пана на ноші й віднесли додому. Цілком зрозу¬міло, що того ж дня на його полі ніхто не працював. А чернець перед обідом кудись зник. Опісля дехто з наймитів казав, що ніякого ченця не було. Просто один із селян нап’яв на себе чернечий одяг і провчив жадібного Цзуна. Коли після цього випадку поміщик ішов вулицею, всі, кепкуючи з нього, казали: —- Дивіться, іде Цзун — Довгий День!