Чому сова кричить тільки вночі (китайська народна казка)

ЗахОТІЛОСЯ ЯКОСЬ лісовій горлиці по¬гуляти. Йде вона стежкою поміж деревами, а назустріч їй рогата сова з вели¬ким вузлом на спині. — Куди це ти зібралась, сестрице? — питає горлиця. — Та от вирішила в інше місце переселитись,— відповіла сова,— хоч на західній околиці лісу дупло в мене було затишне, і мишей та жаб там удос¬таль. — То навіщо ж переселятись? — Ображають мене там,— сказала сова.— Бачиш, людям мій голос не подобається. Кажуть: гидко слухати, хоч вуха затуляй. А хлопчаки, як поба¬чать мене, починають камінцями кидати. Одного разу мало лапу не перебили. От і доводиться на старість залишати насиджене місце і шукати нового щас¬тя. Хоч не часто, а все-таки кортить часом заспівати пісню. Хіба ж без цього можно жити? — А голос у тебе справді, сестрице, неприємний? — поцікавилася горли¬ця. — Та де там! Він у мене гарний, сильний,— відповіла сова,— ось пос-лухай-но. Сова широко роззявила дзьоб і оглушливо закричала: — Flv-v-ry! Ух-у-ух! Горлиця аж иідскочила від несподіванки. — Голос у тебе справді сильний,— згодилась вона.— Але я тобі, сестри¬це, ось що скажу: даремно ти переселяєшся. І на східній околиці лісу твій го¬лос мало кому подобатиметься. Постарайся краще навчитись інакше співати. Сова подумала, подумала і мовить: — Твоя правда. Спробую. Подалася вона назад до свого затишного дупла. Але виявилося, що на¬вчитись інакше співати непросто. Пробувала сова і так і сяк. Співала то голос¬но, то тихо, то протяжно, то коротко, то високим голосом, то низьким. Проте, хоч як старалась, а все виходило на один лад. їй самій власні пісні подоба¬лись, а людям ні. От сова і вирішила співати тільки вночі, коли люди сплять.