Про божество Дзідзо, якому смакували коржики (японська народна казка)
Жила собі колись в одному селі дівчина на ім'я Окійо. Батько й мати не могли нею натішитися, бо такої лагідної, дбайливої та вродливої дочки ще не було на світі.
Одного весняного дня Окійо взяла коржиків, що їх напекла мати, і пішла в поле збирати свіжу приправу для страв.
Захопившись роботою, вона незчулась, як настав полудень. Знайшла дівчина гарненьку місцинку, сіла, вийняла коржики і взялася їсти. Та несподівано один коржик випав у неї з рук і закотився поблизу в нору.
Окійо побігла слідом за коржиком. Дивиться — навколо густа темрява. Шукала, шукала навпомацки — коржика не знайшла. «Оце так диво!» — подумала дівчина і в ту ж мить побачила перед собою Дзідзо — божество, яке охороняє дітей і подорожніх.
Окійо злякалася, та коли прийшла до тями, склала руки докупи й сказала:
— Сюди щойно закотився мій коржик, і я метнулася за ним. Пробачте, що порушила ваш спокій.
А божество Дзідзо на те:
— Та нічого. А твій коржик такий смачненький! Хочеш, я тобі зАплачу за нього грішми?
І божество обдарувало дівчину купою золотих монет. Окійо зраділа, красненько йому подякувала й поквапилася додому. Розповіла батькові й матері про свою пригоду, і вони, щоб віддячити небу, повісили перед божницею лампадку.
Та жила по сусідству з Окійо інша, заздрісна дівчина на ім'я Оден зі своєю ріднею. Дізналася вона про щасливу пригоду, що сталася з Окійо, і жадоба не дала їй всидіти вдома. Завітала вона до Окійо та й питає:
— Окійо, скажи мені, як ти розбагатіла? Хоч-не-хоч, довелося Окійо розповісти все, як було.
Оден так зраділа, що мало не вигукнула: «Невже це так просто?!» — і помчала додому. Мати напекла їй коржиків, й Оден подалася в поле.
Недовго збирала вона приправу для страв. Вийняла з хустки коржик і випустила з рук. Але він не покотився. Тоді Оден навмисне вкинула його в нору й сама полізла туди. Як і Окійо, вона незабаром побачила божество Дзідзо, а перед ним коржика.
— Дзідзо, візьми цього коржика, а мені дай грошей,— попросила Оден і шанобливо вклонилася.
— Якщо ти така жадібна, ось тобі! — І божество Дзідзо вдарило її мечем по плечу.— Вдаєш із себе ягнятко, а сама хитра, як лисиця! Забирай свого коржика і мерщій іди геть!
На цих словах божество Дзідзо зникло. Ледве зносячи біль, жадібна Оден поплентала додому.
А тим часом жадібні, як і їхня дочка, батько та мати ждуть не діждуться її, стоячи на воротах.
Удалині показалася Оден. Мати аж застрибала з радощів.
«Чого вона так поволі йде? Мабуть, чимало грошей несе»,— подумала стара.
Та коли Оден підійшла ближче, мати побачила, що вона вся заюшена кров'ю.
— Що з тобою, донечко? — запитала мати, але Оден не почула, а через силу проказала:
— Мамо, тату... Зі мною сталося нещастя... На цих словах вона померла.
