Ох! (українська народна казка)

Колись-то давно, не за нашої пам'яті,-мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі,-жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був один син, та й таке ледащо той одинчик, що лишенько! Нічого не робить - і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Ніколи й не злазить: як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться.

Батько й мати журяться:

- Що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого не дотепний? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно хліб їси!

Так йому не до того: сидить та просцем пересипається. Журились-журились батько з матір'ю, а далі мати й каже:

- Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже він до зросту дійшов, а така недотепа - нічого робить не вміє? Ти б його куди оддав, то оддав, куди найняв, то найняв, може б, його чужі люди чого вивчили.

Порадились, батько і оддав його у кравці вчитись. От він там побув днів зо три та й утік, виліз на піч - знов просцем пересипається. Батько його вибив добре, оддав до шевця шевства вчитись. Так він і звідтіля втік. Батько знов його вибив і оддав ковальства вчитись. Так і там не побув довго - втік. Батько:

- Що робить? Поведу, - каже, - ледащо у інше царство: де найму, то найму,- може, він відтіля не втече. Взяв його й повів. Йдуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли у такий темний ліс, що тільки небо та земля. Увіходять у ліс, притомилися трохи, а так над стежкою стоїть обгорілий пеньок; батько й каже: - Притомився я - сяду, одпочину трохи. - От сідає на пеньок та:- Ох! Як же я втомився! - каже. Тільки це сказав - аж з того пенька - де не взявся - вилазить такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.

- Що тобі,- питає,- чоловіче, треба од мене? Чоловік здивувався: "Де воно таке диво взялося?" Та й каже йому:

- Хіба я тебе кликав? Одчепись!

- Як же не кликав,- каже дідок,- коли кликав!

- Хто ж ти такий? - пита чоловік.

- Я,- каже дідок,- лісовий цар Ох. Чого ти мене кликав?

- Та цур тобі, я тебе і не думав кликать! - каже чоловік.

- Ні, кликав: ти сказав: "Ох!"

- Та то я втомився,- каже чоловік,- та й сказав.

- Куди ж ти йдеш? - пита Ох.

- Світ за очі! - каже чоловік.- Веду оцю дитину наймать,-може, його чужі люди навчать розуму, бо у себе дома - що найму, то й утече.

- Найми,- каже Ох,-у мене: я його вивчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то як пізнаєш його -бери, а не пізнаєш - ще рік служитиме в мене!

- Добре, - каже чоловік.

Погодилися,- чоловік і пішов собі додому, а сина повів Ох до себе.

От як повів його Ох, та повів аж на той світ, під землю, та й привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої. А в тій хатці усе зелене: і стіни зелені, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано - все, все. А за наймичок у Оха мавки - такі зелені, як рута!

- Ну, сідай же,- каже Ох,- наймитку, та поїси трохи!

Мавки подають йому страву - і страва зелена: він поїв.

- Ну, - каже Ох,- піди ж, наймитку, дровець урубай та наноси.

Наймит пішов. Чи рубав, чи не рубав, ліг на дрівця й заснув. Приходить Ох - аж він спить. Він звелів наносить дров, поклав на дрова зв'язаного наймита, підпалив дрова. Згорів наймит! Ох тоді взяв попілець, за вітром розвіяв, а одна вуглина і випала з того попелу. Ох тоді її сприснув живущою водою - наймит знов став живий, тільки вже моторніший трохи.

Ох знову звелів наймитові дрова рубати; той знову заснув. Ох підпалив дрова, наймита спалив, попілець вітром розвіяв, вуглину сприснув живущою водою - наймит знов ожив і став такий гарний, що нема кращого! От Ох спалив його і втретє та знову сприснув вуглину живущою водою - і з того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак, що ні здумать, ні згадать, хіба в казці сказать.

От вибув той парубок рік. Як вийшов рік, батько йде по сина. Прийшов у той ліс, до того пенька обгорілого, сів та й каже:

- Ох!

Ох і виліз із того пенька та й каже:

- Здоров був, чоловіче!

- Здоров, Ох!

- А чого тобі треба, чоловіче?-питає Ох.

- Прийшов,- каже,- по сина.

- Ну, йди: як пізнаєш - бери його з собою, а не пізнаєш- ще рік служитиме.

Чоловік і пішов за Охом. Приходить до його хати. Ох взяв, виніс мірку проса, висипав - назбігалось такого півнів!

- Ну, пізнавай,- каже Ох,- де твій син? Чоловік дивився-дивився- всі півні однакові, один у один - не впізнав. - Ну,- каже Ох,- іди ж собі, коли не пізнав. Ще рік твій син служитиме в мене.

Чоловік і пішов додому.

От виходить і другий рік; чоловік знову йде до Оха. Прийшов до пенька:

- Ох! - каже.

Ох до нього виліз.

- Іди,- каже,- пізнавай! - Увів його в кошару- аж там самі барани, один в один. Чоловік пізнавав - пізнавав - не пізнав.

- Іди собі, коли так, додому: твій син ще рік служитиме у мене. Чоловік і пішов, журячись. Виходить і третій рік; -чоловік іде до Оха. Іде та йде - аж йому назустріч дід, увесь, як молоко, білий, і одежа на ньому біла.

- Здоров, чоловіче!

- Доброго здоров'я, діду!

- Куди ти йдеш?

- Йду,- каже,- до Оха виручать сина.

- Як саме?

- Так і так,- каже чоловік. І розказав тому білому дідові, як він Охові оддав у найми свого сина і з якою умовою.

- Е! - каже дід.- Погано, чоловіче, довго він тебе водитиме.

- Та я вже,- каже чоловік,- І сам бачу, що погано, та не знаю, що його й робить тепер у світі. Чи ви, дідусю, не знаєте, як мені мого сина вгадать?

- Знаю!- каже дід.

- Скажіть же й мені, дідусю-голубчику! Бо все-таки, який він не був,- а мій син.

- Слухай же,-каже дід,- як прийдеш до Оха, він тобі випустить голубів, то ти не бери ніякого голуба, тільки бери того, що не їстиме, а сам собі під грушею сидітиме та обскубуватиметься. То твій син!

Подякував чоловік дідові та й пішов. Приходить до пенька:

- Ох!- каже.

Ох виліз до нього і повів його у своє лісове царство. От висипав Ох мірку пшениці, наскликав голубів. Назліталось їх сила, і все один в один.

- Пізнавай,- каже Ох,-де твій син! Пізнаєш - твій, не пізнаєш-мій.

От всі голуби їдять пшеницю, а один сидить під грушею сам собі, надувся та обскубується.

Чоловік і каже:

- Ось мій син!

- Ну, вгадав! Коли так - бери.

Взяв перекинув того голуба,- і став з нього такий гарний парубок, що кращого й на світі немає. Батько зрадів дуже, обнімає його, цілує. Раді обидва!

- Ходім же, сину, додому.

От і пішли.

Йдуть дорогою та й розмовляють. Батько розпитує, як там у Оха було; син розказує; то знову батько розказує, як він бідує, а син слухає. А далі батько й каже:

- Що ж ми тепер, сину, робитимем? Я бідний і ти бідний. Служив ти три роки, та нічого не заробив! - Не журіться, тату, все гаразд буде. Глядіть,- каже,-тут полюватимуть за лисицями паничі, то я перекинусь хортом та піймаю лисицю. Паничі мене купуватимуть у вас; то ви мене продайте за триста карбованців,-тільки продавайте без ретязя. От у нас і гроші будуть, розживемось!

Йдуть та йдуть,- аж так на узліссі собаки ганяють лисицю; так ганяють, так ганяють: лисиця не втече, хорт не дожене. Син зараз перекинувся хортом, догнав ту лисицю, піймав. Паничі вискочили з лісу:

- Це твій хорт?

- Мій!

- Добрий хорт! Продай його нам.

- Купіть.

- Що тобі за нього?

- Триста карбованців, без ретязя.

- Нащо нам твій ретязь,-ми йому позолочений зробимо! На сто!

- Ні.

- Ну, бери гроші-давай хорта.

Одлічили гроші, взяли хорта,-давай полювать. Випустили того хорта знову на лисицю. Він як погнав лисицю, то погнав аж у ліс, там перекинувсь парубком і знову прийшов до батька.

Йдуть та йдуть, батько й каже:

- Що нам, сину, цих грошей,- тільки що хазяйством завестись, хату полагодить.

- Не журіться, тату, буде ще. Тут,- каже,- тату, паничі їхатимуть по перепелиці з соколом. То я перекинусь соколом, а вони мене купуватимуть, то ви мене продайте знов за триста карбованців, без шапочки.

От ідуть полем,- паничі випустили сокола на перепела; так сокіл женеться, а перепел тікає: сокіл не дожене, перепел не втече. Син перекинувсь соколом,- так зразу йнасів того перепела. Паничі побачили:

- Це твій сокіл?

- Мій!

- Продай його нам!

- Купіть.

- Що тобі за нього?

- Як дасте триста карбованців, то беріть собі сокола, тільки без шапочки.

- Ми йому парчеву зробимо!

Поторгувались, продав за триста карбованців. От паничі пустили того сокола за перепелицею, а він як полетів та й полетів у ліс, там перекинувся парубком і знову прийшов до батька.

- Ну, тепер ми розжились трохи,- каже батько.

- Постійте, тату, ще буде. Як будемо,-каже,-іти через ярмарок, то я перекинусь конем, а ви мене продавайте. Дадуть вам за мене тисячу карбованців; тільки продавайте без недоуздка.

От доходять до містечка там, чи що,- аж ярмарок. Син перекинувся конем - такий кінь, як змій, і приступить страшно. Батько веде того коня за недоуздок, а він гарцює, копитами землю вибиває. Тут понасходилось купців - торгують.

- Тисячу, - каже,- без недоуздка, то й беріть!

- Та навіщо нам цей недоуздок, ми йому срібну позолочену уздечку зробимо!

Дають п'ятсот.

- Ні!

А це підходить циган, сліпий на одне око:

- Що тобі, чоловіче, за коня?

- Тисячу, без недоуздка.

- Ге! Дорого, батю: візьми п'ятсот з недоуздком!

- Ні, не рука,- каже батько.

- Ну, шістсот...бери!

Як узяв той циган торгуватися, як узяв,- так чоловік не спускає.

- Ну, бери, батю, тільки з недоуздком.

- Е ні, цигане, недоуздок мій!

- Чоловіче добрий, де ти бачив, щоб коня продавали без уздечки?

І передать ніяк...

- Як хочеш, а недоуздок мій!- каже чоловік.

- Ну, батю: я тобі ще п'ять карбованців накину,- тільки з недоуздком.

Чоловік подумав: недоуздок яких там три гривни вартий, а циган дає п'ять карбованців! Взяв і оддав. Пішов чоловік, взявши гроші, додому, а циган на коня та й поїхав. А то не циган -то Ох перекинувся циганом. Той кінь несе та й несе Оха - вище дерева, нижче хмари. От спустились у ліс, приїхали до Оха; він того коня поставив на стайні, а сам пішов у хату.

- Не втік-таки від моїх рук!- каже жінці. От у обідню годину бере Ох того коня за повід, веде до водопою, до річки. Тільки що привів до річки, а той кінь нахилився пить та й перекинувся окунем та й поплив. Ох, не довго думавши, перекинувсь і собі щукою та давай ганятися за тим окунем. Так оце-що нажене, то окунь одстовбурчить пірця та хвостом повернеться, а щука й не візьме. От вона дожене та:

- Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаєм з тобою!

- Коли ти, кумонько, хочеш балакати,-каже окунець щуці,-то я й так чую!

Знову-що нажене щука окуня та:

- Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаємо з тобою!

А окунець одстовбурчить пірця та й каже:

- Коли ти, кумонько, хочеш, то я й так чую! Довго ганялась щука за окунем - та ні, не дожене! А це підпливає той окунь до берега - аж там царівна шмаття пере. Окунь перекинувся гранатовим перснем у золотій оправі, царівна побачила та й підняла той перстень з води.

Приносить додому, хвалиться:

- Який я, таточку, гарний перстень знайшла! Батько любується, а царівна не знає, на який його й палець надіти: такий гарний!

Коли це через якийсь там час доповіли цареві, що прийшов якийсь купець. (А то Ох купцем перекинувся).Цар вийшов:

- Що тобі треба?

- Так і так: їхав я,- каже Ох,- кораблем по морю. Віз у свою землю своєму цареві перстень гранатовий та й упустив той перстень у воду... Чи ніхто з ваших не знайшов?

- Так,-каже цар,-моя дочка знайшла. Покликали її. Ох як узявсь її просить, щоб оддала, бо йому, каже, і на світі не жить, як не привезе того персня! Так вона не оддає та й годі! Тут уже цар уступився:

- Оддай,-каже,-дочко, а то через нас буде нещастя чоловікові, оддай! А Ох так просить:

- Що хочете, те й беріть у мене,- тільки оддайте мені перстень!

- Ну, коли так,-каже царівна,-то щоб ні тобі, ні мені!- та й кинула той перстень на землю. Той перстень і розсипався пшоном -так і порозкочувалось воно по всій хаті. А Ох, не довго думавши, перекинувся півнем та й давай клювати те пшоно. Клював-клював, все поклював. А одна пшонина закотилася під ноги царівні,- він тієї пшонини і не з'їв. Як поклював,-та в вікно й вилетів геть та й полетів собі...

А з тієї пшонини та перекинувся парубок-і такий гарний, що царівна як побачила, так і закохалася одразу, та так же то щиро просить царя й царицю, щоб її оддали за нього:

- Ні за ким,-каже,-я щаслива не буду, а за ним моє щастя!

Цар довго морщився: "Як то за простого парубка оддати свою дочку?!" А далі порадилися-та взяли та й одружили їх, та таке весілля справляли, що увесь мир скликали!