Відмінності між версіями «Брехун з брехунів (японська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
Рядок 15: Рядок 15:
 
—    А де ж твоя мати?
 
—    А де ж твоя мати?
  
—    Немає. Учора ввечері полилася вода з берегів Біва, і мати побігла перепиняти їй дорогу мішком рисових висівок.
+
—    Немає. Учора ввечері полилася вода з берегів Біва, і [[мати]] побігла перепиняти їй дорогу мішком рисових висівок.
  
 
«Чудово бреше, нічого не скажеш!» — захоплено подумав брехун з брехунів. Та за мить схаменувся — хіба можна йому, брехунові з брехунів, кимось іншим захоплюватися?
 
«Чудово бреше, нічого не скажеш!» — захоплено подумав брехун з брехунів. Та за мить схаменувся — хіба можна йому, брехунові з брехунів, кимось іншим захоплюватися?
Рядок 33: Рядок 33:
 
—    Правда. Як не вірите, спитайте у людей.
 
—    Правда. Як не вірите, спитайте у людей.
  
Зрозуміло, зрозуміло,— відповів  приголомшений чоловік.
+
Зрозуміло, зрозуміло,— відповів  приголомшений [[чоловік]].
  
 
«Якщо малі діти в цьому селі такі спритні на язик, то якої брехні можна сподіватися від дорослих? — міркував він.— Очевидно, на перемогу надії мало».
 
«Якщо малі діти в цьому селі такі спритні на язик, то якої брехні можна сподіватися від дорослих? — міркував він.— Очевидно, на перемогу надії мало».

Поточна версія на 23:19, 3 січня 2014

Давно колись жив у місті Нарі чоловік, який прагнув одного: здобути собі серед людей слави брехуна з брехунів.

Отож одного дня пустився він у мандри. Поїхав на схід і нарепш добувся до Камакури.

«Найшвидше б зустрітися з тутешніми брехунами!» — прокатував він подумки і раптом побачив дороговказ із написом: «Село Брехачі».

«Отут я зможу нарешті набрехати скільки сам схочу!» — зрадів чоловік і повернув до села.

Незабаром він побачив на узбіччі хлопчика в брудній, подертій одежині .

— Гей, хлопче! Я — брехун з брехунів! Проведи мене в село,— попросив чоловік.

— Не можу — хату стережу. Гора Фудзі перекинулась, і батько пішов підперти її трьома кадильними паличками. Повернеться аж затемна.

— А де ж твоя мати?

— Немає. Учора ввечері полилася вода з берегів Біва, і мати побігла перепиняти їй дорогу мішком рисових висівок.

«Чудово бреше, нічого не скажеш!» — захоплено подумав брехун з брехунів. Та за мить схаменувся — хіба можна йому, брехунові з брехунів, кимось іншим захоплюватися?

І він сказав:

— А ти знаєш, хлопче, що недавно зірвався страшний вітер, який зірвав дзвін із дзвіниці храму Великого Будди в Нарі й поніс його кудись на схід?

— Авжеж, знаю.

— Ну, коли знаєш, то скажи, де він упав.

— Заплутався у павутинні на горищі нашої хати і так набридливо гудів, що довелося віялом його вимітати.

— Це правда?

— Правда. Як не вірите, спитайте у людей.

Зрозуміло, зрозуміло,— відповів приголомшений чоловік.

«Якщо малі діти в цьому селі такі спритні на язик, то якої брехні можна сподіватися від дорослих? — міркував він.— Очевидно, на перемогу надії мало».

Кажуть, після такої розмови брехуна з брехунів в цьому селі більше не бачили.