Відмінності між версіями «Вітри й дітвора (японська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
Було це дуже давно. Одного  осіннього  дня  сільські  діти гралися  на  моріжку  біля  храму. Раптом підійшов до них незнайомий чоловік і запитав:
+
Було це дуже давно. Одного  осіннього  дня  сільські  діти гралися  на  моріжку  біля  храму. Раптом підійшов до них незнайомий [[чолові]]к і запитав:
 +
 
 
—    Чи не хотіли б ви, хлоп'ята, податися кудись, де можна поласувати хурмою та грушками?
 
—    Чи не хотіли б ви, хлоп'ята, податися кудись, де можна поласувати хурмою та грушками?
—    Чому ж ні, хотіли б! — відповів один хлопець.
+
 
 +
—    Чому ж ні, хотіли б! — відповів один [[хлопець]].
 +
 
 
—    Чому ж ні, хотіли б! — підхопили інші.
 
—    Чому ж ні, хотіли б! — підхопили інші.
 +
 
—    Ну, то я вас усіх заберу з собою,— сказав незнайомий і випустив ззаду щось схоже на хвіст.— Хапайтеся руками за оце і міцно тримайтесь.
 
—    Ну, то я вас усіх заберу з собою,— сказав незнайомий і випустив ззаду щось схоже на хвіст.— Хапайтеся руками за оце і міцно тримайтесь.
 +
 
Раптом знявся вітер і шугнув у чебо, а за ним — чоловік із дітьми. Поля й храмова покрівля опинилися внизу і щораз меншали й меншали.
 
Раптом знявся вітер і шугнув у чебо, а за ним — чоловік із дітьми. Поля й храмова покрівля опинилися внизу і щораз меншали й меншали.
 +
 
Невдовзі незнайомий з дітворою, що трималася його хвоста, опустився у якомусь лісі. Хоч куди глянь — скрізь росли груші і дерева хурми; їхнє гілля вгиналося під смачними плодами.
 
Невдовзі незнайомий з дітворою, що трималася його хвоста, опустився у якомусь лісі. Хоч куди глянь — скрізь росли груші і дерева хурми; їхнє гілля вгиналося під смачними плодами.
 +
 
—    Їжте, діти, їжте,— припрошував чоловік розгублених хлоп'ят, обтрушуючи дерева.
 
—    Їжте, діти, їжте,— припрошував чоловік розгублених хлоп'ят, обтрушуючи дерева.
Діти  не  дали  себе  довго  просити — збирали  хурму  та  грушки  і  зі смаком їх наминали. Не відставав од них і незнайомий. А тим часом зайшло сонце і надворі смерклося. Зненацька чоловік похопивсь і сказав:
+
 
 +
Діти  не  дали  себе  довго  просити — збирали  хурму  та  грушки  і  зі смаком їх наминали. Не відставав од них і незнайомий. А тим часом зайшло сонце і надворі смерклося. Зненацька [[чоловік]] похопивсь і сказав:
 +
 
 
—    Мало не забув! Мені ж треба ще в одне місце! Та й вам, хлоп'ята, час додому.
 
—    Мало не забув! Мені ж треба ще в одне місце! Та й вам, хлоп'ята, час додому.
 +
 
Тут знову знявся вітер, і незнайомий зник.
 
Тут знову знявся вітер, і незнайомий зник.
 +
 
Покинуті хлоп'ята розгубилися: адже вони не знали, як їм повернутися додому.
 
Покинуті хлоп'ята розгубилися: адже вони не знали, як їм повернутися додому.
 +
 
—    Я хочу додому! — заплакав один.
 
—    Я хочу додому! — заплакав один.
 +
 
—    І я!..— вторували йому інші.
 
—    І я!..— вторували йому інші.
 +
 
Саме тоді вдалині блимнув вогник.
 
Саме тоді вдалині блимнув вогник.
 +
 
—    Мабуть, хтось іде до нас! — зраділи діти.
 
—    Мабуть, хтось іде до нас! — зраділи діти.
 +
 
Вони  перестали  плакати  і,  побравшись  за  руки,  рушили  на  вогник. Незабаром  вони  опинилися  перед великим  будинком.  Заглянули  всередину, дивляться — сидить самотня бабуся.
 
Вони  перестали  плакати  і,  побравшись  за  руки,  рушили  на  вогник. Незабаром  вони  опинилися  перед великим  будинком.  Заглянули  всередину, дивляться — сидить самотня бабуся.
 +
 
—    Хто в тій хаті живе? — І  спантеличені хлопці перезирнулися.
 
—    Хто в тій хаті живе? — І  спантеличені хлопці перезирнулися.
 +
 
—    Байдуже. Заходьте,— озвалася бабуся. Хлоп'ята боязко переступили через поріг.
 
—    Байдуже. Заходьте,— озвалася бабуся. Хлоп'ята боязко переступили через поріг.
 +
 
—    Звідкіля ви?
 
—    Звідкіля ви?
 +
 
—    Нас привіз сюди на довгому хвості якийсь чоловік, почастував хурмою  та  грушками  і  несподівано  зник...— відповіли  діти  й  заплакали.
 
—    Нас привіз сюди на довгому хвості якийсь чоловік, почастував хурмою  та  грушками  і  несподівано  зник...— відповіли  діти  й  заплакали.
 +
 
—    Я все зрозуміла. Не журіться, я вас швидко відправлю додому, але спершу попоїжте.
 
—    Я все зрозуміла. Не журіться, я вас швидко відправлю додому, але спершу попоїжте.
 +
 
Бабуся пригостила їх білісіньким рисом з гарячою підливою, а тоді мовила в бік сусідньої світлиці.
 
Бабуся пригостила їх білісіньким рисом з гарячою підливою, а тоді мовила в бік сусідньої світлиці.
—    Чуєш, братику, вставай!
+
 
—    Що сталося, сестрице? — І якийсь заспаний чоловік визирнув із дверей світлиці.
+
—    Чуєш, [[брат]]ику, вставай!
 +
 
 +
—    Що сталося, сестрице? — І якийсь заспаний [[чоловік]] визирнув із дверей світлиці.
 +
 
 
—    З тим Південним Вітром я не дам собі ради — такий він мінливий. Приніс сюди дітей і залишив напризволяще. Пробач, ти не міг би доправити їх додому?   
 
—    З тим Південним Вітром я не дам собі ради — такий він мінливий. Приніс сюди дітей і залишив напризволяще. Пробач, ти не міг би доправити їх додому?   
 +
 
—    Як і той незнайомий,  чоловік випустив  ззаду довгий хвіст  і  сказав: — Мерщій сідайте! Я відвезу вас додому.
 
—    Як і той незнайомий,  чоловік випустив  ззаду довгий хвіст  і  сказав: — Мерщій сідайте! Я відвезу вас додому.
 +
 
Діти вхопилися  за  хвіст.  Північний  Вітер  засвистів і  злетів  у  небо. А  в  селі  тим  часом  зчинився  переполох,  бо  вже  споночіло,  а діти не вернулися.
 
Діти вхопилися  за  хвіст.  Північний  Вітер  засвистів і  злетів  у  небо. А  в  селі  тим  часом  зчинився  переполох,  бо  вже  споночіло,  а діти не вернулися.
 +
 
Та саме в цю хвилину з неба дмухнув вітер і приніс із собою дітвору. Селяни  складали  руки  докупи  й  вклонялися Північному Вітрові.
 
Та саме в цю хвилину з неба дмухнув вітер і приніс із собою дітвору. Селяни  складали  руки  докупи  й  вклонялися Північному Вітрові.
 +
 +
 +
  
  

Поточна версія на 19:14, 22 грудня 2013

Було це дуже давно. Одного осіннього дня сільські діти гралися на моріжку біля храму. Раптом підійшов до них незнайомий чоловік і запитав:

— Чи не хотіли б ви, хлоп'ята, податися кудись, де можна поласувати хурмою та грушками?

— Чому ж ні, хотіли б! — відповів один хлопець.

— Чому ж ні, хотіли б! — підхопили інші.

— Ну, то я вас усіх заберу з собою,— сказав незнайомий і випустив ззаду щось схоже на хвіст.— Хапайтеся руками за оце і міцно тримайтесь.

Раптом знявся вітер і шугнув у чебо, а за ним — чоловік із дітьми. Поля й храмова покрівля опинилися внизу і щораз меншали й меншали.

Невдовзі незнайомий з дітворою, що трималася його хвоста, опустився у якомусь лісі. Хоч куди глянь — скрізь росли груші і дерева хурми; їхнє гілля вгиналося під смачними плодами.

— Їжте, діти, їжте,— припрошував чоловік розгублених хлоп'ят, обтрушуючи дерева.

Діти не дали себе довго просити — збирали хурму та грушки і зі смаком їх наминали. Не відставав од них і незнайомий. А тим часом зайшло сонце і надворі смерклося. Зненацька чоловік похопивсь і сказав:

— Мало не забув! Мені ж треба ще в одне місце! Та й вам, хлоп'ята, час додому.

Тут знову знявся вітер, і незнайомий зник.

Покинуті хлоп'ята розгубилися: адже вони не знали, як їм повернутися додому.

— Я хочу додому! — заплакав один.

— І я!..— вторували йому інші.

Саме тоді вдалині блимнув вогник.

— Мабуть, хтось іде до нас! — зраділи діти.

Вони перестали плакати і, побравшись за руки, рушили на вогник. Незабаром вони опинилися перед великим будинком. Заглянули всередину, дивляться — сидить самотня бабуся.

— Хто в тій хаті живе? — І спантеличені хлопці перезирнулися.

— Байдуже. Заходьте,— озвалася бабуся. Хлоп'ята боязко переступили через поріг.

— Звідкіля ви?

— Нас привіз сюди на довгому хвості якийсь чоловік, почастував хурмою та грушками і несподівано зник...— відповіли діти й заплакали.

— Я все зрозуміла. Не журіться, я вас швидко відправлю додому, але спершу попоїжте.

Бабуся пригостила їх білісіньким рисом з гарячою підливою, а тоді мовила в бік сусідньої світлиці.

— Чуєш, братику, вставай!

— Що сталося, сестрице? — І якийсь заспаний чоловік визирнув із дверей світлиці.

— З тим Південним Вітром я не дам собі ради — такий він мінливий. Приніс сюди дітей і залишив напризволяще. Пробач, ти не міг би доправити їх додому?

— Як і той незнайомий, чоловік випустив ззаду довгий хвіст і сказав: — Мерщій сідайте! Я відвезу вас додому.

Діти вхопилися за хвіст. Північний Вітер засвистів і злетів у небо. А в селі тим часом зчинився переполох, бо вже споночіло, а діти не вернулися.

Та саме в цю хвилину з неба дмухнув вітер і приніс із собою дітвору. Селяни складали руки докупи й вклонялися Північному Вітрові.