|
|
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | Казка про [[дід]]ового півника і бабину курочку | + | #REDIRECT [[Казка про дідового півника і бабину курочку (Українська народна казка )]] |
| − | Десь за річкою, за лугом, за низеньким перелазом жили собі старенькі [[дід]]усь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали — ні дітей, ні внуків, ні правнуків. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У [[дід]]уся був півник, в бабусі — курочка.
| |
| − | | |
| − | Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко — й виручить гроші на сіль, на мило, на гас. А в [[дід]]а грошей немає: який йому з півня хосен. Надоїло бабі позичати з свого добра [[дід]]ові й каже вона:
| |
| − | | |
| − | — В тебе є півник. Най знесе і тобі яєчко. Та не хотів півник знести яєчка. Розсердився [[дід]] і прогнав його.
| |
| − | | |
| − | Стрибнув півень на перелаз, закукурікав і помандрував у світ. Іде дорогами-шляхами, селами-містами, шукає пристанища. Перейшов він через широкий луг, перелетів річку й опинився в густому темному лісі. Зустрічає він ведмедя. [[Ведмідь]] і питає півника:
| |
| − | | |
| − | — Куди ти йдеш? Відповідає йому півник:
| |
| − | | |
| − | — Прогнав мене [[дід]], іду я до світлого царя найматися.
| |
| − | | |
| − | — Піду і я! Буде нас двоє, легше до царя потрапимо, легше на службу станемо! — мовить [[ведмідь]].
| |
| − | | |
| − | — Ставай за мною! — каже впевнено півень. Ідуть двоє. Попереду півень, за ним [[ведмідь]]. Пройшли один ліс, пройшли другий, пройшли і третій. В четвертому лісі, біля самих полонин, зустрічають [[вовк]]а.
| |
| − | | |
| − | — Куди, півнику, з моїм вуйком путь тримаєш?
| |
| − | | |
| − | — Прогнав мене [[дід]], іду я до світлого царя на службу найматися! — відповідає півень.
| |
| − | | |
| − | — Візьміть і мене з собою. На полонині нічим поживитися, вівчарі пильно вартують овець! — каже [[вовк]].
| |
| − | | |
| − | — Що ж, коли просишся, ходи! Ставай третім! Ідуть втрьох: півник, [[ведмідь]] і [[вовк]]. Перейшли полонину, подалися одною яругою, другою, третьою. В четвертій ярузі зустрічають лисичку.
| |
| − | | |
| − | — Куди ти, півнику, з вуйком ведмедем і братиком [[вовк]]ом ідеш? — питає [[лисиця]].
| |
| − | | |
| − | — Прогнав мене [[дід]], іду я до світлого царя на службу найматися.
| |
| − | | |
| − | — Візьміть і мене! В селі люди замки на всі курники повішали, гусей, качат позамикали. Доведеться з голоду помирати! — скаржиться [[лисиця]].
| |
| − | | |
| − | — Ставай четвертою! — мовить півник.— Будеш у нашій ком[[пан]]ії!
| |
| − | | |
| − | Ідуть вже четверо: півник, [[ведмідь]], [[вовк]] і лисичка. Перейшли звори, перейшли ріки, поля і ниви. Коли бачили садиби, обминали їх, щоб не потрапити людям на очі. Нарешті добралися до царських палат.
| |
| − | | |
| − | Вилетів півень на золоті ворота, закукурікав:
| |
| − | | |
| − | — Кукуріку, я тут, світлий царю! Почув цар й каже своєму слузі:
| |
| − | | |
| − | — Іди, запитай, що хоче півень. Півник каже:
| |
| − | | |
| − | — Прогнав мене [[дід]] з дому, прийшов я царю служити.
| |
| − | | |
| − | Наказав цар, щоб півня впустили між курей. Коли підійшли до курника, каже півень царському слузі:
| |
| − | | |
| − | — Впусти в курник і мою сестричку лисичку!
| |
| − | | |
| − | — Най іде!
| |
| − | | |
| − | Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила. На другий день рано-вранці вилетів півник на царські ворота й кричить:
| |
| − | | |
| − | — Кукуріку, я тут, світлий царю! Прокинувся цар і наказав замкнути півня в стайню до коней.
| |
| − | | |
| − | Просить півень царського слугу:
| |
| − | | |
| − | — Впусти до стайні й мого братика [[вовк]]а! Впустив слуга разом із півнем до стайні й [[вовк]]а, а сам пішов. А [[вовк]] загриз усіх коней.
| |
| − | | |
| − | Рано-вранці півень знову на царських воротах виспівує:
| |
| − | | |
| − | — Кукуріку, я тут, світлий царю! Розізлився цар, що півень йому заважає спати, наказує слузі:
| |
| − | | |
| − | — Замкни того півня, та так, щоб більше не будив мене вранці!
| |
| − | | |
| − | Думав слуга, думав, куди б закрити півника, й вирішив замкнути його разом із волами.
| |
| − | | |
| − | Повів слуга півника до стайні, в якій були воли. Просить півень слугу:
| |
| − | | |
| − | — Впусти спершу до стайні мого вуйка ведмедя, а потім я й сам зайду.
| |
| − | | |
| − | Слуга погодився, і зайшли [[ведмідь]] з півником у хлів. Півник скочив на перекладинку, що висіла під самою стелею, а [[ведмідь]] приступив до роботи. До ранку не залишилося жодного живого вола. Ще й кості голодний [[ведмідь]] обгриз, шкуру пошматував, роги і ратиці по хліву розкидав.
| |
| − | | |
| − | Рано-вранці, тільки зазоріло, вилетів півень на ворота під самим царським вікном і заспівав:
| |
| − | | |
| − | — Кукуріку, я тут, світлий царю! Тепер уже справді розізлився цар. Йому снився чарівний сон, а півень розбудив його.
| |
| − | | |
| − | — Замкни цього півня, коли ні, то накажу замкнути тебе до в'язниці! — каже цар слузі.
| |
| − | | |
| − | — Замикали ми вже того півня й до курника, й до стайні, й до хліва. Та він все тікає! Що з ним робити зараз?
| |
| − | | |
| − | — Замкніть його до казни. В казні ковані двері, звідти не втече! — наказав цар.
| |
| − | | |
| − | Замкнули півня до казни. Всю ніч там півень орудував. Всі гроші поклював, всі коштовності поковтав. Не залишилося в казні й ламаного крейцера.
| |
| − | | |
| − | Рано-вранці півень вилетів надвір через віконну решітку, стрибнув на царські ворота й кукурікає:
| |
| − | | |
| − | — Кукуріку, будь здоровий, світлий цар!
| |
| − | | |
| − | — Піймайте того півня й відрубайте йому голову! — лютував цар.
| |
| − | | |
| − | Кинулось за півнем все царське військо, та півень не ждав, щоб йому голову відрубали. Він стрибав через луки і поля, через яруги, перелітав через ріки, скакав через гори. [[Ведмідь]], [[вовк]] і [[лисиця]] — слідом за півником. У густому лісі залишився [[ведмідь]], у глибокій ярузі залишилася лисичка, в лісі над полониною затаївся [[вовк]].
| |
| − | | |
| − | Загубив по дорозі півник одного крейцера. Загубив би й інші коштовності, та близько була [[дід]]ова хата. Півник стрибнув на вікно й закукурікав:
| |
| − | | |
| − | — Кукуріку, простели, [[дід]]у, плахту!
| |
| − | | |
| − | Тільки [[дід]] простелив плахту, півник трусонув крильцями, почали з нього сипатися дорогоцінності. Сипались до тих пір, поки не заповнили всю хату.
| |
| − | | |
| − | Пішов [[дід]] до баби, позичив мірку, щоб поміряти свої скарби, коли вже полічити не можна.
| |
| − | | |
| − | — Для чого тобі, [[дід]]у, мірка? — питає [[баба]].
| |
| − | | |
| − | — Вийняв я з ями картоплю, хочу поміряти! — відповідає [[дід]].
| |
| − | | |
| − | Та [[баба]] не повірила [[дід]]ові. Дуже хотіла [[баба]] знати, яку то картоплю буде міряти [[дід]]. Капнула на дно мірки смоли. [[Дід]] скарби міряв і на дно мірки приліпився золотий крейцер.
| |
| − | | |
| − | Побачила його [[баба]] й доти [[дід]]а просила, поки не розказав їй всю правду. Розізлилася [[баба]] на свою курочку за те, що вона їй кожного дня несе тільки одне яєчко, й прогнала. Хай, мовляв, іде в світ, як півник, найматися на службу. Пішла курочка лугом, полем і знайшла той золотий крейцер, що півник загубив. Проковтнула курочка крейцер і повернулася додому.
| |
| − | | |
| − | — Стели плахту! — кричить курочка бабі.
| |
| − | | |
| − | [[Баба]] дуже зраділа. Зібрала всі плахти, які тільки мала на господарстві. Стрибнула курочка на плахту, трусонула крильцями, закудкудахкала, та випав з неї тільки один крейцер. Розізлилася [[баба]] на курочку й зарізала її.
| |
| − | | |
| − | Довго жила [[баба]] на той крейцер, що прилип до дна мірки, й на той, що курочка принесла. Нарешті [[дід]] взяв бабу до себе, і стали вони жити разом.
| |
| − | | |
| − | Певно, добре їм ведеться, бо той півник часто стрибає на [[дід]]ове підвіконня і співає:
| |
| − | | |
| − | — Кукуріку, простели, [[дід]]у, плахту! - Спробуйте і ви простелити, можливо, і вам півень насипле золота!
| |
| − | | |
| − | [[Категорія:Українські народні казки]]
| |
