Відмінності між версіями «Казка про липку і зажерливу бабу (Українська народна казка )»
Snak (обговорення | внесок) |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Категорія:українська народна казка]] | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
− | Жили собі дід та баба. Вони були дуже вбогі. От баба і каже; | + | |
+ | [[Категорія:Казки про діда і бабу]] | ||
+ | |||
+ | Жили собі [[дід]] та [[баба]]. Вони були дуже вбогі. От [[баба]] і каже; | ||
— Ти б старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити. | — Ти б старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити. | ||
− | — Добре,— каже дід. Узяв сокиру та й пішов у ліс. | + | — Добре,— каже [[дід]]. Узяв сокиру та й пішов у ліс. |
− | Приходить дід до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чує — липка каже людською мовою. | + | Приходить [[дід]] до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чує — липка каже людською мовою. |
— Ой, не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану! | — Ой, не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану! | ||
− | + | [[дід]] з переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому. | |
− | Приходить додому та й розповідає про свою пригоду. А баба й каже: | + | Приходить додому та й розповідає про свою пригоду. А [[баба]] й каже: |
— От який же ти дурень. Піди зараз же до липки та попроси конячку з возом. Хіба ми ще не находились з тобою? | — От який же ти дурень. Піди зараз же до липки та попроси конячку з возом. Хіба ми ще не находились з тобою? | ||
− | — Та як так, то й так,— каже дід. Надів шапку та й пішов. | + | — Та як так, то й так,— каже [[дід]]. Надів шапку та й пішов. |
Приходить до липки та й каже: | Приходить до липки та й каже: | ||
− | — Липко, липко, казала баба, щоб ти дала нам коняку з возом. | + | — Липко, липко, казала [[баба]], щоб ти дала нам коняку з возом. |
— Добре,— каже липка,— іди додому. | — Добре,— каже липка,— іди додому. | ||
Рядок 27: | Рядок 30: | ||
Прийшов він додому, а біля хати стоїть віз, і конячка біля його прив'язана. | Прийшов він додому, а біля хати стоїть віз, і конячка біля його прив'язана. | ||
− | — Бач, старий,— каже баба,— тепер і ми люди. От тільки хата наша от-от завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату. Може, дасть. | + | — Бач, старий,— каже [[баба]],— тепер і ми люди. От тільки хата наша от-от завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату. Може, дасть. |
− | Пішов дід до липки, попросив і хату. «Добре,— каже липка,— іди додому». | + | Пішов [[дід]] до липки, попросив і хату. «Добре,— каже липка,— іди додому». |
− | Приходить дід до двору і не пізнає: замість старої хати стоїть нова, гарна хата. Радіють обоє, як діти. | + | Приходить [[дід]] до двору і не пізнає: замість старої хати стоїть нова, гарна хата. Радіють обоє, як діти. |
— А що, старий, якби ти попрохав ще й худоби та птиці. Тоді, здається, вже й нічого нам не треба. | — А що, старий, якби ти попрохав ще й худоби та птиці. Тоді, здається, вже й нічого нам не треба. | ||
− | Пішов дід до липки, попросив худоби і птиці. «Добре,— каже липка,— іди додому». | + | Пішов [[дід]] до липки, попросив худоби і птиці. «Добре,— каже липка,— іди додому». |
− | Приходить дід і не нарадується. Повен двір худоби і птиці. | + | Приходить [[дід]] і не нарадується. Повен двір худоби і птиці. |
− | — Ну, тепер уже нам більш нічого не треба,— каже дід. | + | — Ну, тепер уже нам більш нічого не треба,— каже [[дід]]. |
— Ні, старенький, ще піди попроси й грошей. | — Ні, старенький, ще піди попроси й грошей. | ||
− | Пішов дід до липки і попросив гроші. «Добре,— каже липка,— іди додому». | + | Пішов [[дід]] до липки і попросив гроші. «Добре,— каже липка,— іди додому». |
− | Приходить дід, а баба сидить за столом і золоті гроші в купки складає. | + | Приходить [[дід]], а [[баба]] сидить за столом і золоті гроші в купки складає. |
— Треба,— каже,— ще, щоб усі люди боялися, бо ми ж багачі. Піди, старий, до липки, попроси, нехай зробить так, щоб нас усі люди боялись. | — Треба,— каже,— ще, щоб усі люди боялися, бо ми ж багачі. Піди, старий, до липки, попроси, нехай зробить так, щоб нас усі люди боялись. | ||
− | Пішов дід до липки, попрохав дід липку, щоб так зробила. «Добре,— каже липка,— іди додому». | + | Пішов [[дід]] до липки, попрохав [[дід]] липку, щоб так зробила. «Добре,— каже липка,— іди додому». |
− | Прийшов дід додому, а там у них повно війська та поліції, і все їх охороняють. Але старій і цього мало. | + | Прийшов [[дід]] додому, а там у них повно війська та поліції, і все їх охороняють. Але старій і цього мало. |
— Що ж,— каже вона,— треба ще, щоб усі люди в селі були нашими батраками, бо чого ж нам більше хотіти — все ж у нас є. | — Що ж,— каже вона,— треба ще, щоб усі люди в селі були нашими батраками, бо чого ж нам більше хотіти — все ж у нас є. | ||
− | Пішов дід до липки та й просить, щоб зробила вона так. Довго мовчала липка, а потім каже: «Іди додому, зроблю ще вам останнє». | + | Пішов [[дід]] до липки та й просить, щоб зробила вона так. Довго мовчала липка, а потім каже: «Іди додому, зроблю ще вам останнє». |
− | Приходить дід додому, аж глядь: нічого нема, стоїть та сама стара хата і баба коло неї. Так покарала липка за те, що ненажерлива баба хотіла людей батраками зробити. | + | Приходить [[дід]] додому, аж глядь: нічого нема, стоїть та сама стара хата і [[баба]] коло неї. Так покарала липка за те, що ненажерлива [[баба]] хотіла людей батраками зробити. |
Версія за 06:36, 29 вересня 2009
Жили собі дід та баба. Вони були дуже вбогі. От баба і каже;
— Ти б старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити.
— Добре,— каже дід. Узяв сокиру та й пішов у ліс.
Приходить дід до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чує — липка каже людською мовою.
— Ой, не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану!
дід з переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому.
Приходить додому та й розповідає про свою пригоду. А баба й каже:
— От який же ти дурень. Піди зараз же до липки та попроси конячку з возом. Хіба ми ще не находились з тобою?
— Та як так, то й так,— каже дід. Надів шапку та й пішов.
Приходить до липки та й каже:
— Липко, липко, казала баба, щоб ти дала нам коняку з возом.
— Добре,— каже липка,— іди додому.
Прийшов він додому, а біля хати стоїть віз, і конячка біля його прив'язана.
— Бач, старий,— каже баба,— тепер і ми люди. От тільки хата наша от-от завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату. Може, дасть.
Пішов дід до липки, попросив і хату. «Добре,— каже липка,— іди додому».
Приходить дід до двору і не пізнає: замість старої хати стоїть нова, гарна хата. Радіють обоє, як діти.
— А що, старий, якби ти попрохав ще й худоби та птиці. Тоді, здається, вже й нічого нам не треба.
Пішов дід до липки, попросив худоби і птиці. «Добре,— каже липка,— іди додому».
Приходить дід і не нарадується. Повен двір худоби і птиці.
— Ну, тепер уже нам більш нічого не треба,— каже дід.
— Ні, старенький, ще піди попроси й грошей.
Пішов дід до липки і попросив гроші. «Добре,— каже липка,— іди додому».
Приходить дід, а баба сидить за столом і золоті гроші в купки складає.
— Треба,— каже,— ще, щоб усі люди боялися, бо ми ж багачі. Піди, старий, до липки, попроси, нехай зробить так, щоб нас усі люди боялись.
Пішов дід до липки, попрохав дід липку, щоб так зробила. «Добре,— каже липка,— іди додому».
Прийшов дід додому, а там у них повно війська та поліції, і все їх охороняють. Але старій і цього мало.
— Що ж,— каже вона,— треба ще, щоб усі люди в селі були нашими батраками, бо чого ж нам більше хотіти — все ж у нас є.
Пішов дід до липки та й просить, щоб зробила вона так. Довго мовчала липка, а потім каже: «Іди додому, зроблю ще вам останнє».
Приходить дід додому, аж глядь: нічого нема, стоїть та сама стара хата і баба коло неї. Так покарала липка за те, що ненажерлива баба хотіла людей батраками зробити.