Відмінності між версіями «Кмітливий дроворуб (індійська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: {{Індійські народні казки українською мовою}} {{Казки з книги Індійські народні казки (Ве...)
 
 
(Не показано одну проміжну версію цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Жив у селі, край дрімучого лісу, дроворуб. Щодня ходив він у ліс, набирав в'язку дров, завдавав її собі на спину й ніс до ближчого містечка продавати. Що виручав за дрова, тим і перебивався з дружиною, бо нікого більше в нього не було — ні дітей, ні батьків, ні сестер, ні братів. Харчами та одежею не перебирав, задовольнявся тим, що мав, і так собі жив.
  
 +
Але серед дроворубових сусідів були такі, яким здавалося, що дроворуб і його дружина живуть надто вже тихо та мирно: тож і почали вони їм дошкуляти, де тільки могли.
  
 +
Якось дроворуб подався в ліс. Виліз на дерево, щоб нарубати сухих гілок, і зненацька глянув униз. Глянув — і очам своїм не повірив: між корінням дерева лежала велика перлина.
 +
 +
«Звідки вона тут узялася? — здивувався дроворуб.— Ану ж подивлюся, що воно буде далі».
 +
 +
Дроворуб принишк, вряди-годи позираючи вниз, на могутнє коріння. Чекати довелося недовго. З нірки вискочила мишка й поклала біля перлини іще одну, а тоді знову шмигнула в нірку.
 +
 +
«Еге, там, певно, цілий скарб схований!» — промайнуло в голові у дроворуба. Він зліз на землю, розкопав мишачу нірку й побачив купу золота та самоцвітів. Забувши про свої дрова, він мерщій побіг додому й розповів про щасливу знахідку дружині.
 +
 +
—    Тільки ж дивись мені,— додав дроворуб,— нікому жодним словом не прохопися про наш скарб!
 +
 +
Дружина пообіцяла, що нікому не скаже, але терпцю їй стало не надовго, і вона поділилася радістю з сусідкою.
 +
 +
Дроворуб, дізнавшись про це, розлютився, але потім заспокоївся й став думати-гадати, чим тут  можна  зарадити.  Нарешті  надумався.
 +
 +
Опівночі він вирушив у ліс, розкидав навколо дерева трохи монет та коштовностей, трохи понавішував на гілля, а в ставок неподалік укинув два великих глеки. Потім повернувся додому, а щойно зайнявся ранок, повів дружину в ліс показати свої скарби.
 +
 +
—    Поглянь-но,— мовив він,— не інакше, як уночі випав золотий дощ. І на землі золото, і на дереві поначіплялось!..
 +
 +
Дружина неабияк здивувалася, але, побачивши, що на гіллі висять золоті монети, таки повірила, що вночі пройшов золотий дощ.
 +
 +
—    О, диви! — знову вигукнув дроворуб.— Ще й глеки в ставку ростуть! Та такі великі!
 +
 +
Дружина втупилася в воду — і справді, там стояло два великих глеки.
 +
 +
Дроворуб з дружиною позбирали золоті монети й коштовності і повернулися додому.
 +
 +
А тим часом дружина торговця розповіла своєму чоловікові, що їхній сусід дроворуб знайшов у лісі скарб. Торговець побіг до царя й розповів про дроворуба і його знахідку. Цар звелів привести дроворуба та його дружину і кинути у в'язницю. А наступного дня дроворуб постав перед царем.
 +
 +
—    Признавайся!—звелів цар. Ти справді знайшов у лісі неоціненний скарб? Так чи ні?
 +
 +
—    О царю! — смиренно мовив дроворуб.— Вас підманули, не інакше! Хіба ж можу я, ваш покірний слуга, брехати вам?
 +
 +
—    Гей! — гукнув цар сторожу.— Прив'яжіть, дроворуба до стовпа і приведіть його дружину. Коли вона підтвердить, що він таки знайшов скарб, ми скараємо цього брехуна на смерть!
 +
 +
Дроворуба прив'язали до стовпа, а дружину привели до царя.
 +
 +
—    Дивись мені,— суворо попередив цар,— не думай брехати! Це правда, що твій чоловік знайшов скарб?
 +
 +
—    Свята    правда,    пресвітлий    царю! — злякано    відповіла    жінка.— Знайшов мій чоловік скарбі Це сталося вчора, після того, як пройшов золотий дощ, після того, як у воді повиростали великі-превеликі глеки!..
 +
 +
—    Що?! — сердито вигукнув цар.— Який золотий дощ? Які глеки повиростали у воді? Чи ти при своєму розумі, жінко? Що ти верзеш?
 +
 +
—    Правду  вам  кажу,  достославний  царю! — наполягала  дружина дроворуба.— Так усе й було, як кажу!
 +
 +
—    Женіть їх обох з палацу у три шиї!—аж почервонів від люті цар.— Ця жінка, певно, зовсім зсунулася з глузду!
 +
 +
—    Таки правда ваша, царю! — погодився перший радник царя.— Вона не при своєму розумі!
 +
 +
—    Слід було раніше про це здогадатися! — невдоволено буркнув цар.
Повернувся та й пішов у свої царські покої.
 
{{Індійські народні казки українською мовою}}
 
{{Індійські народні казки українською мовою}}
  
 
{{Казки з книги Індійські народні казки (Веселка,1984)}}
 
{{Казки з книги Індійські народні казки (Веселка,1984)}}

Поточна версія на 16:10, 25 вересня 2013

Жив у селі, край дрімучого лісу, дроворуб. Щодня ходив він у ліс, набирав в'язку дров, завдавав її собі на спину й ніс до ближчого містечка продавати. Що виручав за дрова, тим і перебивався з дружиною, бо нікого більше в нього не було — ні дітей, ні батьків, ні сестер, ні братів. Харчами та одежею не перебирав, задовольнявся тим, що мав, і так собі жив.

Але серед дроворубових сусідів були такі, яким здавалося, що дроворуб і його дружина живуть надто вже тихо та мирно: тож і почали вони їм дошкуляти, де тільки могли.

Якось дроворуб подався в ліс. Виліз на дерево, щоб нарубати сухих гілок, і зненацька глянув униз. Глянув — і очам своїм не повірив: між корінням дерева лежала велика перлина.

«Звідки вона тут узялася? — здивувався дроворуб.— Ану ж подивлюся, що воно буде далі».

Дроворуб принишк, вряди-годи позираючи вниз, на могутнє коріння. Чекати довелося недовго. З нірки вискочила мишка й поклала біля перлини іще одну, а тоді знову шмигнула в нірку.

«Еге, там, певно, цілий скарб схований!» — промайнуло в голові у дроворуба. Він зліз на землю, розкопав мишачу нірку й побачив купу золота та самоцвітів. Забувши про свої дрова, він мерщій побіг додому й розповів про щасливу знахідку дружині.

— Тільки ж дивись мені,— додав дроворуб,— нікому жодним словом не прохопися про наш скарб!

Дружина пообіцяла, що нікому не скаже, але терпцю їй стало не надовго, і вона поділилася радістю з сусідкою.

Дроворуб, дізнавшись про це, розлютився, але потім заспокоївся й став думати-гадати, чим тут можна зарадити. Нарешті надумався.

Опівночі він вирушив у ліс, розкидав навколо дерева трохи монет та коштовностей, трохи понавішував на гілля, а в ставок неподалік укинув два великих глеки. Потім повернувся додому, а щойно зайнявся ранок, повів дружину в ліс показати свої скарби.

— Поглянь-но,— мовив він,— не інакше, як уночі випав золотий дощ. І на землі золото, і на дереві поначіплялось!..

Дружина неабияк здивувалася, але, побачивши, що на гіллі висять золоті монети, таки повірила, що вночі пройшов золотий дощ.

— О, диви! — знову вигукнув дроворуб.— Ще й глеки в ставку ростуть! Та такі великі!

Дружина втупилася в воду — і справді, там стояло два великих глеки.

Дроворуб з дружиною позбирали золоті монети й коштовності і повернулися додому.

А тим часом дружина торговця розповіла своєму чоловікові, що їхній сусід дроворуб знайшов у лісі скарб. Торговець побіг до царя й розповів про дроворуба і його знахідку. Цар звелів привести дроворуба та його дружину і кинути у в'язницю. А наступного дня дроворуб постав перед царем.

— Признавайся!—звелів цар. Ти справді знайшов у лісі неоціненний скарб? Так чи ні?

— О царю! — смиренно мовив дроворуб.— Вас підманули, не інакше! Хіба ж можу я, ваш покірний слуга, брехати вам?

— Гей! — гукнув цар сторожу.— Прив'яжіть, дроворуба до стовпа і приведіть його дружину. Коли вона підтвердить, що він таки знайшов скарб, ми скараємо цього брехуна на смерть!

Дроворуба прив'язали до стовпа, а дружину привели до царя.

— Дивись мені,— суворо попередив цар,— не думай брехати! Це правда, що твій чоловік знайшов скарб?

— Свята правда, пресвітлий царю! — злякано відповіла жінка.— Знайшов мій чоловік скарбі Це сталося вчора, після того, як пройшов золотий дощ, після того, як у воді повиростали великі-превеликі глеки!..

— Що?! — сердито вигукнув цар.— Який золотий дощ? Які глеки повиростали у воді? Чи ти при своєму розумі, жінко? Що ти верзеш?

— Правду вам кажу, достославний царю! — наполягала дружина дроворуба.— Так усе й було, як кажу!

— Женіть їх обох з палацу у три шиї!—аж почервонів від люті цар.— Ця жінка, певно, зовсім зсунулася з глузду!

— Таки правда ваша, царю! — погодився перший радник царя.— Вона не при своєму розумі!

— Слід було раніше про це здогадатися! — невдоволено буркнув цар.
Повернувся та й пішов у свої царські покої.