Відмінності між версіями «Козаки і смерть (Українська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
Рядок 19: Рядок 19:
 
— Оце й добре, що я вас, волоцюг, спіткала. Годі вам гуляти та розкошувати, у шовкових жупанах ходити та мед-вино пити, ось я вас із світа зжену, косою голови постинаю!
 
— Оце й добре, що я вас, волоцюг, спіткала. Годі вам гуляти та розкошувати, у шовкових жупанах ходити та мед-вино пити, ось я вас із світа зжену, косою голови постинаю!
  
— Стинай, — каже один козак, — на те твоя сила й воля! Тільки дай мені, милостива пані, перед смертю люльки покурити!
+
— Стинай, — каже один [[козак]], — на те твоя сила й воля! Тільки дай мені, милостива пані, перед смертю люльки покурити!
  
 
— Ну,— каже смерть,— коли ти мене милостивою панею назвав, то вже кури собі!
 
— Ну,— каже смерть,— коли ти мене милостивою панею назвав, то вже кури собі!
  
Вийняв козак люльку та як закурив! А тютюн добрячий, міцний, — як пійшов од його дух та дим, то смерть аж набік одійшла.
+
Вийняв [[козак]] люльку та як закурив! А тютюн добрячий, міцний, — як пійшов од його дух та дим, то смерть аж набік одійшла.
  
 
— Оце,— каже,— який поганий дух! Як се ти таку погань куриш!
 
— Оце,— каже,— який поганий дух! Як се ти таку погань куриш!
  
— Та що ж,— каже козак,— так мені сужено!
+
— Та що ж,— каже [[козак]],— так мені сужено!
  
 
Як розійшовся дим та дух, смерть знов приступила:
 
Як розійшовся дим та дух, смерть знов приступила:
Рядок 33: Рядок 33:
 
— Ну,— каже,— покурив, тепер я вас обох постинаю!
 
— Ну,— каже,— покурив, тепер я вас обох постинаю!
  
— Стривай, милостива пані, дай і мені пільгу! — каже другий козак.— Дозволь мені перед смертю табаки понюхати!
+
— Стривай, милостива пані, дай і мені пільгу! — каже другий [[козак]].— Дозволь мені перед смертю табаки понюхати!
  
 
— Нюхай, — каже, — та знай мою добрість.
 
— Нюхай, — каже, — та знай мою добрість.
  
Вийняв той козак ріжка, бере понюшку, а сам думає, як би йому призвести смерть, щоб вона понюхала!.. Нюхнув на один бік, нюхнув на другий, крекнув, бо табака була добре заправлена: там до неї було й чемериці, й тургуну, й перцю додано для моці, щоб у носі крутило.
+
Вийняв той [[козак]] ріжка, бере понюшку, а сам думає, як би йому призвести смерть, щоб вона понюхала!.. Нюхнув на один бік, нюхнув на другий, крекнув, бо табака була добре заправлена: там до неї було й чемериці, й тургуну, й перцю додано для моці, щоб у носі крутило.
  
 
— А що ж воно, добре? — пита смерть.
 
— А що ж воно, добре? — пита смерть.
  
— Та як кому! — каже козак.
+
— Та як кому! — каже [[козак]].
  
 
— Ану, дай спробувати! — просить смерть.
 
— Ану, дай спробувати! — просить смерть.
Рядок 51: Рядок 51:
 
— Цур же йому,— каже,— яке погане! Ще поганіше, ніж той дим! І як се ти таке паскудство вживаєш?!
 
— Цур же йому,— каже,— яке погане! Ще поганіше, ніж той дим! І як се ти таке паскудство вживаєш?!
  
— Отак як бачиш! — каже козак.— Приймаю муку цілий вік, бо так уже мені пороблено чи наслано, Бог його зна! Мушу терпіти...
+
— Отак як бачиш! — каже [[козак]].— Приймаю муку цілий вік, бо так уже мені пороблено чи наслано, Бог його зна! Мушу терпіти...
  
 
— А! — каже смерть, — коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука — вмерти, а от ти чхай ще 50 літ!
 
— А! — каже смерть, — коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука — вмерти, а от ти чхай ще 50 літ!
  
 
Отаким чином і визволилися козаки від наглої смерті.
 
Отаким чином і визволилися козаки від наглої смерті.

Версія за 10:58, 23 вересня 2009


Ішло, два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурці пограває, а другий слухає.

Коли се один і каже:

— Ой, братіку, біда! Смерть іде! (А воно, бачите, в степу так здалека видно!).

— Ну, то що? — каже той.

— Та вона ж нас постинає! Тікаймо!

— Е ні, брате, не подоба козакам утікати! Та й спека он яка чортяча, не дуже то й підбіжиш! Будем уже сидіть. Раз мати на світ родила, раз і помирати!

— Чи так, то й так!

Сидять. Надійшла смерть та й каже:

— Оце й добре, що я вас, волоцюг, спіткала. Годі вам гуляти та розкошувати, у шовкових жупанах ходити та мед-вино пити, ось я вас із світа зжену, косою голови постинаю!

— Стинай, — каже один козак, — на те твоя сила й воля! Тільки дай мені, милостива пані, перед смертю люльки покурити!

— Ну,— каже смерть,— коли ти мене милостивою панею назвав, то вже кури собі!

Вийняв козак люльку та як закурив! А тютюн добрячий, міцний, — як пійшов од його дух та дим, то смерть аж набік одійшла.

— Оце,— каже,— який поганий дух! Як се ти таку погань куриш!

— Та що ж,— каже козак,— так мені сужено!

Як розійшовся дим та дух, смерть знов приступила:

— Ну,— каже,— покурив, тепер я вас обох постинаю!

— Стривай, милостива пані, дай і мені пільгу! — каже другий козак.— Дозволь мені перед смертю табаки понюхати!

— Нюхай, — каже, — та знай мою добрість.

Вийняв той козак ріжка, бере понюшку, а сам думає, як би йому призвести смерть, щоб вона понюхала!.. Нюхнув на один бік, нюхнув на другий, крекнув, бо табака була добре заправлена: там до неї було й чемериці, й тургуну, й перцю додано для моці, щоб у носі крутило.

— А що ж воно, добре? — пита смерть.

— Та як кому! — каже козак.

— Ану, дай спробувати! — просить смерть.

— На, милостива пані!

Як нюхнула смерть, як закрутить їй у носі, як чхне вона — аж косу впустила!

— Цур же йому,— каже,— яке погане! Ще поганіше, ніж той дим! І як се ти таке паскудство вживаєш?!

— Отак як бачиш! — каже козак.— Приймаю муку цілий вік, бо так уже мені пороблено чи наслано, Бог його зна! Мушу терпіти...

— А! — каже смерть, — коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука — вмерти, а от ти чхай ще 50 літ!

Отаким чином і визволилися козаки від наглої смерті.