|
|
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Лев і осел, що удавав царя (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про тварин]]
| |
| − | | |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про королів і королівн, принцес і півкоролівства в придачу]]
| |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | Мав [[чоловік]] осла. І той [[осел]] став старий, і дуже ся йому навкучило у господаря нагайок набирати, тому він відійшов від него та й пішов собі у ліс жити. І так він собі ходив, набувався і не хотів ліпшого життя мати, як у лісі. Але по лісі ходив [[лев]] і якраз на той час [[лев]] зближається до осла. [[осел]] як уздрів льва, то ся не стямив і дуже накоротко надумався: ніц, лиш лягаю неживий! Та й ліг. Але нім [[лев]] прийшов, то [[осел]] собі роздумав, що має робити. Приходить [[лев]] і питається: «Що то такого?» А [[осел]] відповідає: «А ти хто є?» — «Я є [[цар]] над усіма звірями».— «О! То ти,— каже,— брешеш».— «Чому?» — питає [[лев]]. «Бо ти,— каже,— неправду кажеш, то я є [[цар]]».— «А ти відколи є [[цар]]ем? — каже [[лев]].— Та же я відколи світ, то я є [[цар]]ем над усіми звірями».— «Як так,— каже [[осел]],— то мусиш мати якесь відзначення»,— «Но, а ти маєш?» — каже [[лев]]. «Так, є», — каже [[осел]] і зводиться на ноги, бо він лежав, говорив лежачи. Він підоймає задню ногу догори,— і акурат була нова підкова прибита,— і каже: «Видиш? Оце є моя [[цар]]ська печатка». [[лев]]ові дуже стидно стало і подумав: справді він є [[цар]]ем. Але він загадує з ослом зробити штуку. «Знаєш ти,— каже,— що? Тепер зробім ще одну роботу за єдну годину: хто більше звірів наловить, тот буде [[цар]]ем».
| |
| − | | |
| − | І пішли на місце призначення. [[лев]] пішов у ліс і зара там зайця, там сарну, там цапа,— досить того імив, того до десять штук. А бідний ослисько пішов на велику поляну серед лісу і там ся простер і ліг, і так ніби неживий: очї вивалив, уха опустив, ноги простер,— здох. Птахи, сороки, ворони, курки позліталися роєм до него їсти. Але [[осел]] так штучно по одній і по дві бив, же навіть птахи не виділи, жеби котрої бракувало. Але нараз подумав собі [[осел]]: уже досить буде. І схопився він на ноги і іде на призначене місце, де мали ся зійти з [[лев]]ом. Каже йому [[лев]]: «От видиш, маєш десять штук, я убив; а кілько ти маєш?» Каже [[осел]]: «Го-го-го! Це дурниця, я маю може копу...» — «Але яких?» — каже [[лев]]. «Прошу ходи подивитися». Приходять. Каже [[осел]]: «Но, видиш, оцих мені дай, що в повітрю літають, а не тих, що зем[[лев]] ходять!» Ще дужче стало встидно [[лев]]ові і зараз відійшов від осла і пішов у ліс.
| |
| − | | |
| − | Але подибає його здалека вовк і каже: «Здоров, [[цар]]ю!» Здоровить його, як [[цар]]я. А [[лев]] став і каже: «Я уже не є [[цар]]ем».— «Ой, та що таке? Та же відколи світ, то ти наш [[цар]] був і будеш».
| |
| − | | |
| − | Каже [[лев]] потихо, дрожачим голосом: «Тихо, [[цар]] є тут недалеко».— «Як він виглядає?» — питає вовк. «О, я тобі не годен сказати: вуха як постоли, голова як цебер, одним словом страшний [[цар]] на увесь світ». Але просить вовк [[лев]]а, аби ішов йому показати того [[цар]]я, бо він дуже рад би єго видіти. [[лев]] не хоче, бо ся боїть дуже, відпросюється дуже. Каже вовк: «Як ся боїш, то зв'яжім хвости докупи, то будеш безпечніший, та й зараз ліпше нам буде боронитися разом».
| |
| − | | |
| − | Зв'язали они свої хвости докупи і ідуть лісом, і виходять скраю; дивляться з-за грубого дерева — акурат є [[цар]]. Каже [[лев]] пошепки: «Ади, видиш того страшного [[цар]]я?» — «Що,— каже вовк,— то [[цар]]? То [[осел]] дурний!»
| |
| − | | |
| − | [[лев]] не мав часу того слова вислухати, але як скочить, як зачне утікати, як та стріла біжить лісом та й рощибає пнями, корчами вовком, що з него дух пре. Десь за півгодини [[лев]] став і обзирається — вовк уже неживий. Каже [[лев]]: «Видиш,— каже,— ти кажеш, що не страшний!.. Та ж лишень си з-за дерева на него подивив, та-с випустив духа і не жиєш!»
| |
