Відмінності між версіями «Про вельможу, що був охочий до балачок (японська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Жив собі колись у провінції Нагадо один вельможа. Великий мастак поговорити і послухати чиїсь теревені, він розіслав по всіх усюдах таке оголошення: «Хто мене забалакає, за того віддам свою улюблену дочку».
  
 +
І тоді посунули до нього юнаки — кожен прагнув йому догодити й стати зятем багача.
  
 +
Та от біда — вельможа слухав чужі розповіді безперестанку й ніколи не втомлювався. Тож не дивно, що охочі одружитися з його дочкою за день-два знесилювалися й замовкали.
 +
 +
Проте вельможа не втрачав надії.
 +
 +
Одного дня з'явився ще один чоловік, який виявив бажання погомоніти з вельможею.
 +
 +
—    Хто ти? — запитав його вельможа.
 +
 +
—    Найкращий оповідач у світі,— відповів чоловік.
 +
 +
—    Зумієш мене забалакати?
 +
 +
—    Нема нічого простішого! — засміявся чоловік і почав:
 +
 +
—    Десь колись ріс високий дуб...
 +
 +
—    Кажеш — високий?
 +
 +
—    Авжеж. Товстелезний, в тридцять три обхвати, а висотою тридцять три тисячі тридцять три кени, три сяку і три суни...
 +
 +
—    Нічого й казати, велике дерево.
 +
 +
—    І було на ньому без ліку жолудів — як на небі зірок або піщинок на морському узбережжі...
 +
 +
—    Справді, багатенько.
 +
 +
—    От достигли жолуді й почали по одному падати. Та оскільки той дуб ріс на скелястому березі озера, то один жолудь падав у воду — будь! — а другий на камінь — бац!.. Один у воду — буЛь!.. Другий на камінь — бац!.. Будь!.. Бац!.. Будь!.. Бац!.. Будь!.. Бац!..
 +
 +
—    Зрозуміло. А далі що?
 +
 +
—    А далі один — буЛь!., другий — бац!..  Буль-бац!..  Буль-бац!..
 +
 +
—    Всі вже попадали?
 +
 +
—    Та ні! Буль-бац!.. Буль-бац!.. Буль-бац!... Буль-бац!..
 +
 +
—    Ще довго вони падатимуть?
 +
 +
—    Досі впала лише одна трильйонна частина жолудів, тож до кінця ще далеко — не одна тисяча років. Так-от, один жолудь — будь!.. Другий жолудь — бац!.. Буль-бац!.. Буль-бац!.. Буль-бац!..
 +
 +
Нарешті оте «буль-бац!» так вельможі набридло, що він не витримав і сказав:
 +
 +
—    Годі! Віддам дочку за тебе.
 +
 +
Кажуть, що й після цього вельможа не втратив охоти до балачок, але зятя більше не чіпав.
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
  
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Версія за 15:46, 24 вересня 2013

Жив собі колись у провінції Нагадо один вельможа. Великий мастак поговорити і послухати чиїсь теревені, він розіслав по всіх усюдах таке оголошення: «Хто мене забалакає, за того віддам свою улюблену дочку».

І тоді посунули до нього юнаки — кожен прагнув йому догодити й стати зятем багача.

Та от біда — вельможа слухав чужі розповіді безперестанку й ніколи не втомлювався. Тож не дивно, що охочі одружитися з його дочкою за день-два знесилювалися й замовкали.

Проте вельможа не втрачав надії.

Одного дня з'явився ще один чоловік, який виявив бажання погомоніти з вельможею.

— Хто ти? — запитав його вельможа.

— Найкращий оповідач у світі,— відповів чоловік.

— Зумієш мене забалакати?

— Нема нічого простішого! — засміявся чоловік і почав:

— Десь колись ріс високий дуб...

— Кажеш — високий?

— Авжеж. Товстелезний, в тридцять три обхвати, а висотою тридцять три тисячі тридцять три кени, три сяку і три суни...

— Нічого й казати, велике дерево.

— І було на ньому без ліку жолудів — як на небі зірок або піщинок на морському узбережжі...

— Справді, багатенько.

— От достигли жолуді й почали по одному падати. Та оскільки той дуб ріс на скелястому березі озера, то один жолудь падав у воду — будь! — а другий на камінь — бац!.. Один у воду — буЛь!.. Другий на камінь — бац!.. Будь!.. Бац!.. Будь!.. Бац!.. Будь!.. Бац!..

— Зрозуміло. А далі що?

— А далі один — буЛь!., другий — бац!.. Буль-бац!.. Буль-бац!..

— Всі вже попадали?

— Та ні! Буль-бац!.. Буль-бац!.. Буль-бац!... Буль-бац!..

— Ще довго вони падатимуть?

— Досі впала лише одна трильйонна частина жолудів, тож до кінця ще далеко — не одна тисяча років. Так-от, один жолудь — будь!.. Другий жолудь — бац!.. Буль-бац!.. Буль-бац!.. Буль-бац!..

Нарешті оте «буль-бац!» так вельможі набридло, що він не витримав і сказав:

— Годі! Віддам дочку за тебе.

Кажуть, що й після цього вельможа не втратив охоти до балачок, але зятя більше не чіпав.