Відмінності між версіями «Про скупого чоловіка (Українська народна казка )»

Матеріал з Казки українською мовою
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Категорія:українська народна казка]]
+
#redirect [[Про скупого чоловіка (українська народна казка)]]
 
 
 
 
[[Категорія:Казки про чоловіка]]
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Був собі на селі один [[чоловік]] — такий скупий, що не дай господь! Жінка його скільки не заробить, а все ходить у драному і боса й гола, ще й голодна. Жалко їй діток, та нічого не може вдіяти, такий поганий у неї був [[чоловік]]: скриню від неї замикає і нічого їй не дає, а сам на себе витрачає. Пішла тая жінка до попа — розказала усе. А піп каже:
 
 
 
— А ти ось що зроби — умри. Я тебе наче поховаю, потім побачим, що буде. Нехай тільки про це знає твоя кума, а більш ніхто.
 
 
 
Пішла тая жінка та й каже усе кумі, щоб вона прийшла, як вона вмирать буде. На другий день жінка тая лягла та й стогне. І кума її прийшла.
 
 
 
— Ідіть,— каже, — куме, жінка ваша вмирає.
 
 
 
Вона ж певне знає, що то тільки кумедія.
 
 
 
Прийшов [[чоловік]], подивився, баче, що справді таки вмирає. А він її не любив.
 
 
 
— Дайте ж хоч білу сорочку на мертву надіти,— каже кума.
 
 
 
Він витяг з скрині таку драну сорочку, що кума як наділа, так і сором дивитись: аж грішне тіло світиться. Закрила вона її рядном, поклала вже й у труну.
 
 
 
Та жінка чує, що біля неї діти плачуть. Як їй, бідній, було лежати! Але вона все терпіла. Тоді була зима, то на кладовище ніхто не пішов: тільки [[чоловік]], кума та тії люди, що несли. Оце вже треба її ховать у яму, та ні на чім спускати. Батюшка каже до [[чоловік]]а:
 
 
 
— Іди додому та принеси полотно.
 
 
 
Він пішов додому за полотном, а батюшка вже каже жінці:
 
 
 
— Вставай швидше!
 
 
 
Вона встала. Кума наділа на неї кожушанку,
 
 
 
— Біжи, — каже піп, — до мене.
 
 
 
Побігла жінка до попа. Приніс [[чоловік]] теє полотно, труну порожню поховали. Живе та жінка у попа, а [[чоловік]] з дітьми бідує: хата не топлена, діти голодні, немиті. Не знає він, що з ними робити. Кличе його батюшка до себе на роботу. Коли увійшов той [[чоловік]] у хату, бачить—жінка коло печі порається.
 
 
 
— Якби оце я сам не бачив, батюшко, як ви мою жінку ховали, то подумав би, що це моя жінка,— каже мужик до попа.
 
 
 
А піп йому каже:
 
 
 
— Се удова з сусіднього села, вона в мене другий рік живе, дуже гарна жінка, роботяща така.
 
 
 
Через кілька днів приходить [[чоловік]] знову до попа.
 
 
 
— Се я,— каже,— хочу одружитись, та не знаю, чи піде ж хто за мене, що в мене дітей багато?
 
 
 
— А може, моя наймичка й піде? Та тільки я боюся їй і казати про тебе, бо ти і з нею будеш так жити, як з першою. Ти в гості і до шинку, а вона дома. Ти гарно вдягнутий, а вона в драній спідниці.
 
 
 
— Їй-богу, батюшко, тепер уже я так не буду, аби ця жінка пішла за мене.
 
 
 
— Та хто ж його знає? Може й піде? Я з нею поговорю,— каже піп.
 
 
 
Так у того [[чоловік]]а аж очі загорілись — так уже йому та жінка подобалась. Він до неї усе придивляється, а вона скаже слово, два, та й знову за роботу. Не дуже-то на його й дивиться.
 
 
 
Знов приходить [[чоловік]] до попа, а його нема дома. А піп уже навчив жінку, що треба й казать.
 
 
 
— Це,— каже,— я до вас.— Та й став коло порога й очей не зведе.
 
 
 
— Та чого ж ви стали коло порога? Йдіть сюди,— каже його жінка.
 
 
 
Витягла з печі млинці, поставила на стіл горілку. Він такий радий. Поїв, попив, потім каже:
 
 
 
— Це я прийшов до вас, та боюсь, що ви й слухати мене не схочете.
 
 
 
— Та кажіть уже, може й послухаю.
 
 
 
— Чи не підете ви за мене заміж? В мене дітей багато, та ще й малі.
 
 
 
— Так що ж? Я дітей люблю.
 
 
 
Він такий радий, а вона ще більше. Повінчав їх батюшка. Як увійшла вона в хату, то старша дочка думає: «Як вона похожа на нашу матінку, та чи буде ж вона така добра, як мати?»
 
 
 
[[чоловік]] каже:
 
 
 
— Ми ляжемо на піч, а діти нехай долі сплять.
 
 
 
А в неї аж серце болить, та вона йому нічого вже не каже. Він кличе старшу дочку:
 
 
 
— Нахились, нехай мати на твою спину стане, щоб на піч злізти.
 
 
 
Бідна дитина думає: «Як наступить мачуха на спину, то й кістки поламає».
 
 
 
А вона легесенько ступила — тільки що доторкнулась ногою.
 
 
 
Тоді діти лежать та нишком розмовляють:
 
 
 
— Мабуть, і мачуха така буде добра, як мати.
 
 
 
З того часу взяла та жінка все добро в свої руки. Діти вже не спали долі. Вона гарно одягнута. Що хоче, те й робить. [[чоловік]] зовсім другий став. Вийдуть діти на вулицю, так інші кажуть:
 
 
 
— В нас мачуха лиха. А вони кажуть:
 
 
 
— А наша мачуха така добра, як рідна мати.
 
 
 
Так от який [[чоловік]] зробився, як удруге побрався з своєю жінкою.
 

Поточна версія на 17:08, 14 серпня 2014