Відмінності між версіями «Розумні сини (індійська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
Рядок 1: Рядок 1:
Пішла якось одинока бабуся до гончара й купила чотири горщики. Вдома поставила їх рядочком на полиці, а сама взяла борошно й заходилася пекти коржі.
+
Мав один торговець чотирьох синів. Коли хлопці виросли й настав час їх одружувати, батько вирушив шукати їм гожих наречених.
  
Бабуся була зовсім старенька, недужа й ходила згорбившись. Руки її вже не слухалися. Місить вона тісто, думає про свою гірку долю та все зітхає.
+
Приїхав торговець до міста й зупинився біля ставка. Незабаром прийшли по воду дівчата. Одна з них була дочка відомого в місті багатія-купця. Набрали дівчата води, поставили собі глеки на голови й рушили назад. В усіх дівчат глеки були нові, гарні, тільки дочка багатого купця несла надщерблений глек.
  
—    Ох, якби я мала синочка,мовила нарешті старенька,— то було б кому жати пшеницю.
+
—    Батько в тебе перший багач, чого ж ти ходиш по воду з розбитим глеком? питають подруги.
  
А горщики ніби зрозуміли її слова, враз загойдалися на полиці та стук-стук один об один, стук-стук наче розмовляють. А бабуся місить тісто та все зітхає. Тоді один горщик загойдався дужче, й старенька раптом почула:
+
—    Це правда, батько в мене багач,— відповідає дівчина.— Та хто зна, за кого мене віддадуть заміж — за багатого чи за бідного? Тому я, поки незаміжня, хочу звикнути і до багатства, і до бідності.
  
—    Матусю, я піду жати пшеницю!
+
Дівчата пішли. Торговець чув цю розмову. Він дуже зрадів і вирішив узяти розумну дівчину за дружину своєму синові.
  
Подивилася старенька в один бік, подивилася в другий — нікого немає. А голос знову промовляє:
+
Він рушив слідом за нею, прийшов до її будинку і звернувся з своєю пропозицією до купця. А той саме шукав для дочки гідного нареченого. Батьки тут-таки домовилися про весілля.
  
—    Матусю, дозволь жати пшеницю мені!
+
Купець повернувся додому й покликав синів.
  
—    Хто тут? Хто це балакає?
+
—    Знайшов я наречену,— каже.— Не знаю тільки, кого з вас першого одружувати?
  
А горщик скок із полиці і до бабусі:
+
  Нехай одружується старший брат, а нам його жінка буде за рідну сестру,— в один голос сказали молодші брати.
  
—    Це я, матусю, я!
+
І справив торговець старшому синові весілля.
  
Старенька подивилася на горщик, усміхнулась та й каже:
+
По якімсь часі надумав торговець узнати, котрий з його синів найрозумніший. Дав він кожному по сто рупій і каже:
  
—    От малий бешкетник! Як же ти жатимеш пшеницю?
+
—    Купіть собі, хто що схоче.
  
  А ось побачиш! Дозволь, матусю, я швиденько впораюся!
+
Взяли брати гроші й пішли. По дорозі їм трапилося озеро. Сіли вони коло озера відпочити, попоїли та й розійшлися в різні боки шукати те, що припаде кожному до душі.
  
І горщик, підскакуючи, викотився з хати.
+
Найстарший син купив собі дзеркало. Але не просте: коли в його власника вдома хтось помирав, дзеркало відразу  це  показувало.
  
Підкотившись до двору сільського старости, горщик гукнув:
+
Другий брат купив піднос. Але не простий: досить було тільки накрити його — і на ньому з'являлися найсмачніші страви.
  
—    Агов, старосто! Найми жати пшеницю!
+
Третій брат купив чарівну шкуру: коли на неї сідали, вона підіймалася над землею і в одну мить переносила господаря туди, куди той наказував.
  
Староста примружив очі й засміявся:
+
А менший брат купив чарівну паличку: досить було доторкнутися нею до мертвого — і той одразу оживав.
  
—    Жати пшеницю? Та тебе від землі не видно!
+
Зійшлися брати знов біля самого озера й почали показувати один одному покупки. Накрили вони піднос — і на ньому одразу з'явилися чудесні страви. Брати наїлися досхочу. Один із них випадково поглянув на дзеркало й побачив, що вдома померла дружина старшого брата. Стали брати плакати. Потім третій брат звелів усім сісти на шкуру. Посідали й за мить були вже вдома. Менший брат доторкнувся чарівною паличкою до покійної, і та відразу ожила.
 
 
—    А ти все ж таки найми! — не відступався горщик.
 
 
 
—    Куди тобі! Котися своєю дорогою!
 
 
 
—    А я кажу — найми! Де те поле з пшеницею?
 
 
 
Староста знов сміється:
 
 
 
—    Ти диви — хоч і малий, а завзятий! Ну гаразд. У мене півсотні бігхів пшениці. Йди в поле й берися до роботи. Покажи, на що здатен,
 
 
 
Горщик покотився в поле, а за якусь хвилину прикотився назад.
 
 
 
Дивиться староста пшениця вся вижата і в снопи зв'язана, а снопи складені на току.
 
 
 
Староста вражено вигукнув:
 
 
 
—    Оце так! Я думав, роботи стане кільком наймитам на тиждень! А тут не встиг оком змигнути — пшениця вже на току!
 
 
 
Почухав він потилицю та й каже до горщика:
 
 
 
—    А ходи-но, друже, сюди. Треба ж якось розрахуватися з тобою за роботу.
 
 
 
Горщик крутнувся на місці й мовить:
 
 
 
—    Я не кваплюся. Обмолотиш пшеницю, тоді й розрахуєшся. Даси мені горщик зерна.
 
 
 
Скупий староста дуже зрадів, що платити доведеться так мало. Майже задурно вижав горщик поле! Хіба ж то плата — горщик пшениці за таку роботу!
 
 
 
Проте не був би він староста, якби не заходився торгуватися.
 
 
 
—    Як?! Аж горщик пшениці за те, що вижав одне-однісіньке поле? Та гаразд уже, хай буде по-твоєму. Приходь після обмолоту, дам тобі горщик пшениці.
 
 
 
Горщик покотився додому.
 
 
 
Обмолотив староста пшеницю, провіяв і в комору зсипав. Чекає, коли горщик прийде по зерно. А той не загаявся — вже й котиться. Прикотився та й каже:
 
 
 
—    Старосто, старосто, сип у мене пшеницю!
 
 
 
Заходився староста насипати у горщик пшеницю. Сипле, сипле, а по вінця ніяк не насипле. Підсипав іще, дивиться,— а зерна знов тільки на денці. Взяв староста більший совок і став швидше черпати пшеницю з комори. Минає година, друга, у старости вже й чуб упрів, а горщик усе одно майже порожній.
 
 
 
Довелося старості вишкребти всю пшеницю із засіків, поки він насипав горщика по вінця.
 
 
 
Засапався староста, упрів. Від жадібності й злості обличчя в нього аж перекривилося. Такий невеличкий горщик, а вся пшениця в нього влізла!
 
 
 
«Щось, видно, тут не чисто»,— подумав староста. Жаль йому розлучатися з своєю пшеничкою, ой жаль! Але він мовчав, рота не розтуляв. Та й що тут казати?  Адже сам обіцяв заплатити горщик  зерна.
 
 
 
Тим часом повз старостин двір проїздив селянин. Горщик гукнув до нього:
 
 
 
—    Гей, земляче, підвези-но мене додому! А то важко стало мені котитися. Я заплачу тобі пшеницею.
 
 
 
Селянин підсадив горщика на віз та й поїхав. А коли приїхав до хати старенької, горщик закричав:
 
 
 
—    Матусю, відчиняй! Я привіз пшеницю!
 
 
 
Відчинила старенька двері: перед нею стоїть горщик, з горою насипаний пшеницею. Не встигла вона розтулити рота, коли бачить: в усіх глечиках, у горщиках, у комірчині й навіть у дворі — скрізь повно-повнісінько пшениці.
 
 
 
Заходилася бабуся обід варити. Та от біда—ненароком обпекла собі руку. Побачив це горщик та й каже:
 
 
 
—    Годі тобі, матусю, самій хазяйнувати. Пора й відпочити. Ось піду я шукати собі наречену. Одружуся, і невістка помагатиме тобі.
 
 
 
Вирушив горщик шукати собі наречену. Котиться по дорозі, підскакує. Коли бачить — сидять край дороги люди, відпочивають. «Мабуть, з весілля повертаються»,— подумав горщик.
 
 
 
Тут наречений відійшов убік і став чогось шукати. Горщик підкотився ближче й наповнився по вінця холодною чистою водою. Побачив горщика наречений — і враз до нього. Та тільки-но хлопець схопив його, горщик прилип йому до рук. Хоч як намагався наречений відірвати горщика — все було марно.
 
 
 
—    Дай, що попрошу, тоді й відпущу!— каже горщик.— Дай, що попрошу, тоді й відпущу!
 
 
 
Наречений, злякавшись, був ладен на все.
 
 
 
—    Чого тобі треба? Кажи!
 
 
 
—    Віддай наречену!
 
 
 
Наречений злякався ще дужче.
 
 
 
—    Гаразд,— каже,— бери наречену, тільки мене відпусти.
 
 
 
Забрав горщик наречену й покотився додому. Підкотився до свого двору й гукає:
 
 
 
—    Матусю, відчиняй! Твій горщик наречену привів!
 
 
 
Вийшла старенька з хати, дивиться — справді, стоїть горщик, а біля нього дівчина. Запросила її бабуся в дім. Т стали вони жити в щасті, мирі та злагоді.
 
 
 
Якось горщик каже:
 
 
 
—    Стара ти вже стала, матусю. Важко тобі сухий хліб їсти. Треба
буйволицю придбати, щоб вона тобі молоко давала.
 
 
 
І горщик покотився до двору старости. Вибрав добру буйволицю й прилип до її вим'я. Буйволиця хвицає, крутить головою, та звільнитися від горщика ніяк не може. Зірвалася вона з налигача й кинулася бігти. Бігла, бігла, аж нарешті спинилася якраз перед горщиковим двором. А горщик і гукає:
 
 
 
—    Матусю, відчиняй! Я тобі буйволицю привів!
Загнали вони буйволицю в двір та й прив'язали.
 
 
 
Стали вони жити всі разом у щасті, мирі та злагоді. Буйволиця давала молоко, невістка порала хату й двір, а старенька не знала клопоту. Горщик дбав про те, щоб у них всього було вдосталь. Бабуся не могла ним нахвалитися, і їй здавалось, що по хаті бігає її власний синочок. Невістка часом аж сміялася, дивлячись, яка щаслива бабуся.
 
 
 
А горщик тільки вдень був горщиком; уночі він обертався на гарного молодика. Адже він був зачарований.
 
 
 
Три інші горщики дивилися на всіх з полиці й постукували один об один, ніби раділи їхньому щастю. А коли до хати залітав вітерець, із горщика долинали звуки, схожі на дитячий лепет.
 
  
 +
Всі дуже зраділи, і брати заходилися показувати рідні свої покупки. А торговець щасливий був узнати, що всі його сини такі розумні.
  
 
{{Індійські народні казки українською мовою}}
 
{{Індійські народні казки українською мовою}}
  
 
{{Казки з книги Індійські народні казки (Веселка,1984)}}
 
{{Казки з книги Індійські народні казки (Веселка,1984)}}

Поточна версія на 16:16, 25 вересня 2013

Мав один торговець чотирьох синів. Коли хлопці виросли й настав час їх одружувати, батько вирушив шукати їм гожих наречених.

Приїхав торговець до міста й зупинився біля ставка. Незабаром прийшли по воду дівчата. Одна з них була дочка відомого в місті багатія-купця. Набрали дівчата води, поставили собі глеки на голови й рушили назад. В усіх дівчат глеки були нові, гарні, тільки дочка багатого купця несла надщерблений глек.

— Батько в тебе — перший багач, чого ж ти ходиш по воду з розбитим глеком? — питають подруги.

— Це правда, батько в мене багач,— відповідає дівчина.— Та хто зна, за кого мене віддадуть заміж — за багатого чи за бідного? Тому я, поки незаміжня, хочу звикнути і до багатства, і до бідності.

Дівчата пішли. Торговець чув цю розмову. Він дуже зрадів і вирішив узяти розумну дівчину за дружину своєму синові.

Він рушив слідом за нею, прийшов до її будинку і звернувся з своєю пропозицією до купця. А той саме шукав для дочки гідного нареченого. Батьки тут-таки домовилися про весілля.

Купець повернувся додому й покликав синів.

— Знайшов я наречену,— каже.— Не знаю тільки, кого з вас першого одружувати?

— Нехай одружується старший брат, а нам його жінка буде за рідну сестру,— в один голос сказали молодші брати.

І справив торговець старшому синові весілля.

По якімсь часі надумав торговець узнати, котрий з його синів найрозумніший. Дав він кожному по сто рупій і каже:

— Купіть собі, хто що схоче.

Взяли брати гроші й пішли. По дорозі їм трапилося озеро. Сіли вони коло озера відпочити, попоїли та й розійшлися в різні боки — шукати те, що припаде кожному до душі.

Найстарший син купив собі дзеркало. Але не просте: коли в його власника вдома хтось помирав, дзеркало відразу це показувало.

Другий брат купив піднос. Але не простий: досить було тільки накрити його — і на ньому з'являлися найсмачніші страви.

Третій брат купив чарівну шкуру: коли на неї сідали, вона підіймалася над землею і в одну мить переносила господаря туди, куди той наказував.

А менший брат купив чарівну паличку: досить було доторкнутися нею до мертвого — і той одразу оживав.

Зійшлися брати знов біля самого озера й почали показувати один одному покупки. Накрили вони піднос — і на ньому одразу з'явилися чудесні страви. Брати наїлися досхочу. Один із них випадково поглянув на дзеркало й побачив, що вдома померла дружина старшого брата. Стали брати плакати. Потім третій брат звелів усім сісти на шкуру. Посідали й за мить були вже вдома. Менший брат доторкнувся чарівною паличкою до покійної, і та відразу ожила.

Всі дуже зраділи, і брати заходилися показувати рідні свої покупки. А торговець щасливий був узнати, що всі його сини такі розумні.