Відмінності між версіями «Сандалії-скороходи (японська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}})
 
 
(Не показано 2 проміжні версії ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Давно це було.
  
 +
Жила собі [[жінка]] з трьома синами. [[Чоловік]] її вмер, а тому не мала вона грошей, щоб рису купити.
  
 +
«Нема ради, доведеться дітей позбутися»,— вирішила вона й повела їх у ліс.
 +
 +
—    Дітоньки, почекайте мене тут, я куплю вам солодощів і поверну
ся,— сказала вона й пішла з лісу.
 +
 +
Настав уже вечір, а [[мати]] все не поверталася.
 +
 +
—    Я хочу додому! — заплакав старший [[брат]].
 +
 +
—    І я хочу додому! — крізь сльози сказав середущий.
Тільки найменший не зронив і сльози.
 +
 +
—    Плач не поможе! — мовив він.— Краще подумаймо, де б нам пере ночувати.
 +
 +
Він видряпався  на  дерево,  дивиться — вдалині  щось  світиться.
 +
 +
—    Он там чиясь оселя! — вигукнув [[хлопець]].
 +
 +
Він зліз із дерева, взяв старшого і середущого за руки й повів темною дорогою.
 +
 +
Невдовзі  хлопці  побачили  хатину,  а  в  ній  біля  вогнища —бабусю.
 +
 +
—    Бабусю, ми заблукали. Чи не пустите нас переночувати? — запитав найменший [[брат]].
 +
 +
Бабуся злякано стрепенулася.
 +
 +
—    Що ви! Тут живе чудовисько оні. Воно скоро повернеться, швид ше тікайте!
 +
 +
[[Брат]]и, почувши ці слова, зблідли й затремтіли. Та куди вони могли податися серед ночі?
 +
 +
—    Бабусю, не виганяйте нас! Бо куди ж ми підемо в таку темінь? — ще раз попросив найменший брат.
 +
 +
—    Не можна вам тут лишатися! Чудовисько вас поїсть! — тільки і встигла сказати бабуся, бо в цю мить знадвору долинув  тупіт.
 +
 +
—    Ой лишенько! Що мені з вами робити? Мерщій сюди!
 +
 +
Стара  заховала дітей  під  підлогою,  а ляду прикрила  циновкою. За хвилину в хижку зайшло чудовисько оні.
 +
 +
—    Людським духом пахне! —сказало воно, потягши носом повітря.— Бабо, що за люди в нашій хаті?
 +
 +
І чудовисько занишпорило по кутках.
 +
 +
Розгублена бабуся відповіла:
 +
 +
—    Оце недавно приходили троє хлопців проситися на ніч, але злякались тебе і повтікали. Мабуть, це їхній дух тут лишився.
 +
 +
Чудовисько аж підскочило — так зраділо.
 +
 +
—    Куди вони побігли? Я їх швидко спіймаю і поїм!
Чудовисько взулося у сандалії-скороходи і вибігло з хати.
Воно мчало стрілою, але хлопців ніде не знаходило.
 +
 +
«Невже я випередило їх? Почекаю — може, незабаром підійдуть»,— вирішило чудовисько й сіло на узбіччі. Від швидкого бігу воно, певно, втомилося, бо відразу заснуло.
 +
 +
Тим часом бабуся випустила хлопців із сховку й сказала:
 +
 +
—    Чудовисько взулося у сандалії-скороходи і, мабуть, зараз далеко звідси, тож тікайте куди очі дивляться.
 +
 +
[[Брат]]и подякували бабусі, вискочили з хати й побігли навмання темною дорогою.
 +
 +
Раптом чують — щось гуркотить, наче грім.
 +
 +
Хлопці зупинилися.
 +
 +
Потім оговтались і підійшли до того місця, звідки чувся дивний звук. Дивляться — розкинувши лапи,  на узбіччі спить чудовисько оні.
 +
 +
—    Я боюся!.. Я боюся!.. — заплакали старший і середущий [[брат]]и.
 +
 +
—    Та цитьте, не плачте! Бо чудовисько прокинеться. Треба тихенько пройти повз нього,— порадив найменший брат і глянув на чудовисько. Воно міцно спало й не збиралося вставати.
 +
 +
Найменший [[брат]] помітив, що  чудовисько взуте в  сандалії-скороходи.
 +
 +
«Ці сандалії стануть нам у пригоді. Треба їх узяти і втекти»,— подумав менший брат і почав стягати сандалії з чудовиська.
 +
 +
Стягнув одну — чудовисько дриґнуло лапою, повернулося на другий бік, пробелькотіло: «Ага, ага, йдуть миші на нічну роботу, ба-ба-ба...» — і знову захропло.
 +
 +
Хлопець узявся до другої сандалії. І цього разу чудовисько перевернулося на другий бік і промимрило: «Ага, ага, вже миші повертаються додому, ба-ба-ба.,.»
 +
 +
Менший [[брат]] схопив обидві сандалії і підійшов до братів, які все ще тремтіли від страху.
 +
 +
—    Брате, взувай сандалії! — звелів він старшому, а тоді підсадив середущого йому на спину, сам виліз на самий верх і скомандував: — Сандалії-скороходи, несіть!
 +
 +
І сталося диво — троє хлопців полетіли мов куля. Від шуму, який здійнявся, чудовисько пробудилося.
 +
 +
—    Ой, мої сандалії вкрали! — закричало воно й кинулось наздоганяти втікачів. Та хіба могло воно змагатися із сандаліями-скороходами? Тож довелось йому махнути на все лапою і вернутися в хатину.
 +
 +
Бабуся, стурбована долею братів, запитала:
 +
 +
—    Ну що, впіймав дітей?
 +
 +
—    Та де там! Коли я спав, вони поцупили мої сандалії-скороходи,— скрушно відповіло чудовисько.
 +
 +
Бабусі відлягло від серця.
 +
 +
Три [[брат]]и пролетіли на сандаліях-скороходах над лісом і повернулися додому.
 +
 +
Тим часом їхня мати карталася думкою: «Як там мої дітоньки? Що я наробила? Піду й приведу їх назад...»
 +
 +
Як же вона зраділа, коли її сини вернулися живі та здорові! Вона аж заплакала.
 +
 +
Кажуть, після того сини дружно працювали й були матері надійною опорою.
 +
 +
{{Казка про батьків та дітей}}
 +
{{Казка про братів та сестер}}
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
  
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Поточна версія на 04:38, 8 січня 2014

Давно це було.

Жила собі жінка з трьома синами. Чоловік її вмер, а тому не мала вона грошей, щоб рису купити.

«Нема ради, доведеться дітей позбутися»,— вирішила вона й повела їх у ліс.

— Дітоньки, почекайте мене тут, я куплю вам солодощів і поверну
ся,— сказала вона й пішла з лісу.

Настав уже вечір, а мати все не поверталася.

— Я хочу додому! — заплакав старший брат.

— І я хочу додому! — крізь сльози сказав середущий.
Тільки найменший не зронив і сльози.

— Плач не поможе! — мовив він.— Краще подумаймо, де б нам пере ночувати.

Він видряпався на дерево, дивиться — вдалині щось світиться.

— Он там чиясь оселя! — вигукнув хлопець.

Він зліз із дерева, взяв старшого і середущого за руки й повів темною дорогою.

Невдовзі хлопці побачили хатину, а в ній біля вогнища —бабусю.

— Бабусю, ми заблукали. Чи не пустите нас переночувати? — запитав найменший брат.

Бабуся злякано стрепенулася.

— Що ви! Тут живе чудовисько оні. Воно скоро повернеться, швид ше тікайте!

Брати, почувши ці слова, зблідли й затремтіли. Та куди вони могли податися серед ночі?

— Бабусю, не виганяйте нас! Бо куди ж ми підемо в таку темінь? — ще раз попросив найменший брат.

— Не можна вам тут лишатися! Чудовисько вас поїсть! — тільки і встигла сказати бабуся, бо в цю мить знадвору долинув тупіт.

— Ой лишенько! Що мені з вами робити? Мерщій сюди!

Стара заховала дітей під підлогою, а ляду прикрила циновкою. За хвилину в хижку зайшло чудовисько оні.

— Людським духом пахне! —сказало воно, потягши носом повітря.— Бабо, що за люди в нашій хаті?

І чудовисько занишпорило по кутках.

Розгублена бабуся відповіла:

— Оце недавно приходили троє хлопців проситися на ніч, але злякались тебе і повтікали. Мабуть, це їхній дух тут лишився.

Чудовисько аж підскочило — так зраділо.

— Куди вони побігли? Я їх швидко спіймаю і поїм!
Чудовисько взулося у сандалії-скороходи і вибігло з хати.
Воно мчало стрілою, але хлопців ніде не знаходило.

«Невже я випередило їх? Почекаю — може, незабаром підійдуть»,— вирішило чудовисько й сіло на узбіччі. Від швидкого бігу воно, певно, втомилося, бо відразу заснуло.

Тим часом бабуся випустила хлопців із сховку й сказала:

— Чудовисько взулося у сандалії-скороходи і, мабуть, зараз далеко звідси, тож тікайте куди очі дивляться.

Брати подякували бабусі, вискочили з хати й побігли навмання темною дорогою.

Раптом чують — щось гуркотить, наче грім.

Хлопці зупинилися.

Потім оговтались і підійшли до того місця, звідки чувся дивний звук. Дивляться — розкинувши лапи, на узбіччі спить чудовисько оні.

— Я боюся!.. Я боюся!.. — заплакали старший і середущий брати.

— Та цитьте, не плачте! Бо чудовисько прокинеться. Треба тихенько пройти повз нього,— порадив найменший брат і глянув на чудовисько. Воно міцно спало й не збиралося вставати.

Найменший брат помітив, що чудовисько взуте в сандалії-скороходи.

«Ці сандалії стануть нам у пригоді. Треба їх узяти і втекти»,— подумав менший брат і почав стягати сандалії з чудовиська.

Стягнув одну — чудовисько дриґнуло лапою, повернулося на другий бік, пробелькотіло: «Ага, ага, йдуть миші на нічну роботу, ба-ба-ба...» — і знову захропло.

Хлопець узявся до другої сандалії. І цього разу чудовисько перевернулося на другий бік і промимрило: «Ага, ага, вже миші повертаються додому, ба-ба-ба.,.»

Менший брат схопив обидві сандалії і підійшов до братів, які все ще тремтіли від страху.

— Брате, взувай сандалії! — звелів він старшому, а тоді підсадив середущого йому на спину, сам виліз на самий верх і скомандував: — Сандалії-скороходи, несіть!

І сталося диво — троє хлопців полетіли мов куля. Від шуму, який здійнявся, чудовисько пробудилося.

— Ой, мої сандалії вкрали! — закричало воно й кинулось наздоганяти втікачів. Та хіба могло воно змагатися із сандаліями-скороходами? Тож довелось йому махнути на все лапою і вернутися в хатину.

Бабуся, стурбована долею братів, запитала:

— Ну що, впіймав дітей?

— Та де там! Коли я спав, вони поцупили мої сандалії-скороходи,— скрушно відповіло чудовисько.

Бабусі відлягло від серця.

Три брати пролетіли на сандаліях-скороходах над лісом і повернулися додому.

Тим часом їхня мати карталася думкою: «Як там мої дітоньки? Що я наробила? Піду й приведу їх назад...»

Як же вона зраділа, коли її сини вернулися живі та здорові! Вона аж заплакала.

Кажуть, після того сини дружно працювали й були матері надійною опорою.