Відмінності між версіями «Хто про себе багато дбає (індійська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Один раджа  хоч і був  молодий, але дуже часто хворів. Покликав він якось свого візира та й питає:
 +
 +
—    І чого це я так часто нездужаю? Бережу себе як можу, завжди тепло вдягаюся, їм смачно, в негоду з дому не виходжу... І все марно! Нема такого дня, щоб я не застудився. То кашляю, то мене лихоманить і трясе, то ще щось... Чого б це?
 +
 +
—    Хто про себе багато дбає, той клопіт має,— мудро відповів візир.— Як не віриш, я тобі це доведу.
 +
 +
І візир попросив раджу піти з ним за місто.
 +
 +
В полі зустріли вони пастуха. Цілий день той, одягнений сяк-так, пас худобу просто неба, мок під дощем, мучився від спеки й холоду, їв тільки черствий хліб, запиваючи джерельною водою, а ночував у курені з гілок та листя.
 +
 +
От візир і каже раджі:
 +
 +
—    Бачиш, як живе цей пастух, як він бідує?! А спитай його, чи часто він хворіє.
 +
 +
Раджа послухався ради. Розпитався в пастуха, чи той часто застуджується, чи трясе його й лихоманить, чи ломить у крижах.
 +
 +
—    Ніщо мене не трясе й не ломить! — засміявся пастух.— До спеки й холоду я, пане, змалечку звик . Тим-то мене тепер    нічого й не бере. Дуже здивувався володар і каже до візира:
 +
 +
—    Цей пастух, мабуть, незвичайний чоловік. Він такий здоровий і міцний, що йому не страшні ні спека, ні холод.
 +
 +
—    Поживемо — побачимо,— відповів візир.
 +
 +
І запропонував раджі запросити пастуха пожити в них у палаці.
 +
 +
Раджа згодився.
 +
 +
Став пастух жити в царському палаці. Слуги коло нього ходили, як коло малої дитини, добре вдягали, смачно годували, в спеку і в холод не давали виходити на вулицю, пильнували, щоб пастуха не протягло і щоб він не промочив у дощ ніг. Одне слово, очей з нього не спускали.
 +
 +
Так минуло кілька місяців.
 +
 +
Якось візир наказав добре полити кам'яний двір холодною водою й привести пастуха.
 +
 +
Пастуха залишили у дворі на цілий вечір, і він промочив собі ноги. Життя в царському палаці його зманіжило, і він занедужав.
 +
 +
Довго хворів пастух, ледве видужав. Став худий, блідий і змарнілий. Побачив його в палаці раджа — і очам своїм не повірив. Йому розповіли, що приключилося з пастухом.
 +
 +
Замислився раджа. «Промочив ноги й отак перехворів? — дивувався він.— Невже такий міцний чоловік міг застудитися в  мокрому  дворі?»
 +
 +
—    Дозволь тобі нагадати, володарю,— сказав візир,— що цей чоловік, колишній пастух, кілька місяців жив тут, як справжній раджа. Від холоду й вологи він одвик. Тепер ти й сам бачиш: ніщо не дається даром. Той, хто живе багатим життям, рідко буває здоровий. Зате вбоге, тяжке життя часто дає людині міцне здоров'я. Навряд чи пастух схоче лишатися у нас далі. Ні, він повернеться в поле. За все треба платити, а мати все не можна. Тож доводиться вибирати. В тебе ось — багатство й слабість, в нього — злидні й здоров'я. Ти боїшся покинути багатство, щоб стати здоровим. То, може, пастух вибере здоров'я?
 +
 +
Так воно й сталося. Пастух знехтував розкішним життям у царському палаці задля тяжкого, проте здорового життя в полі.
  
  

Поточна версія на 16:12, 25 вересня 2013

Один раджа хоч і був молодий, але дуже часто хворів. Покликав він якось свого візира та й питає:

— І чого це я так часто нездужаю? Бережу себе як можу, завжди тепло вдягаюся, їм смачно, в негоду з дому не виходжу... І все марно! Нема такого дня, щоб я не застудився. То кашляю, то мене лихоманить і трясе, то ще щось... Чого б це?

— Хто про себе багато дбає, той клопіт має,— мудро відповів візир.— Як не віриш, я тобі це доведу.

І візир попросив раджу піти з ним за місто.

В полі зустріли вони пастуха. Цілий день той, одягнений сяк-так, пас худобу просто неба, мок під дощем, мучився від спеки й холоду, їв тільки черствий хліб, запиваючи джерельною водою, а ночував у курені з гілок та листя.

От візир і каже раджі:

— Бачиш, як живе цей пастух, як він бідує?! А спитай його, чи часто він хворіє.

Раджа послухався ради. Розпитався в пастуха, чи той часто застуджується, чи трясе його й лихоманить, чи ломить у крижах.

— Ніщо мене не трясе й не ломить! — засміявся пастух.— До спеки й холоду я, пане, змалечку звик . Тим-то мене тепер нічого й не бере. Дуже здивувався володар і каже до візира:

— Цей пастух, мабуть, незвичайний чоловік. Він такий здоровий і міцний, що йому не страшні ні спека, ні холод.

— Поживемо — побачимо,— відповів візир.

І запропонував раджі запросити пастуха пожити в них у палаці.

Раджа згодився.

Став пастух жити в царському палаці. Слуги коло нього ходили, як коло малої дитини, добре вдягали, смачно годували, в спеку і в холод не давали виходити на вулицю, пильнували, щоб пастуха не протягло і щоб він не промочив у дощ ніг. Одне слово, очей з нього не спускали.

Так минуло кілька місяців.

Якось візир наказав добре полити кам'яний двір холодною водою й привести пастуха.

Пастуха залишили у дворі на цілий вечір, і він промочив собі ноги. Життя в царському палаці його зманіжило, і він занедужав.

Довго хворів пастух, ледве видужав. Став худий, блідий і змарнілий. Побачив його в палаці раджа — і очам своїм не повірив. Йому розповіли, що приключилося з пастухом.

Замислився раджа. «Промочив ноги й отак перехворів? — дивувався він.— Невже такий міцний чоловік міг застудитися в мокрому дворі?»

— Дозволь тобі нагадати, володарю,— сказав візир,— що цей чоловік, колишній пастух, кілька місяців жив тут, як справжній раджа. Від холоду й вологи він одвик. Тепер ти й сам бачиш: ніщо не дається даром. Той, хто живе багатим життям, рідко буває здоровий. Зате вбоге, тяжке життя часто дає людині міцне здоров'я. Навряд чи пастух схоче лишатися у нас далі. Ні, він повернеться в поле. За все треба платити, а мати все не можна. Тож доводиться вибирати. В тебе ось — багатство й слабість, в нього — злидні й здоров'я. Ти боїшся покинути багатство, щоб стати здоровим. То, може, пастух вибере здоров'я?

Так воно й сталося. Пастух знехтував розкішним життям у царському палаці задля тяжкого, проте здорового життя в полі.