Відмінності між версіями «Чому кажани не з'являються вдень (індійська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: {{Індійські народні казки українською мовою}} {{Казки з книги Індійські народні казки (Ве...)
 
 
(Не показано одну проміжну версію цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Давно, дуже давно, коли ще звірами й птахами ніхто не правив, зійшлися вони в лісі на збори. Зійшлися, щоб вибрати собі царя. Довго вони радились, хто ж ними правитиме.
  
 +
Нарешті леопард сказав:
  
 +
—    Виберімо лева! Ні серед птахів, ні серед звірів рівні йому немає. Немає такого дужого, як він.
 +
 +
Всі звірі згодилися з леопардом, а птахи промовчали. Воно й не дивно: адже їм хотілося вибрати такого царя, щоб умів, як вони, літати. Зрештою виступив наперед орел і сказав:
 +
 +
—    Хто не знає лева! Він дужий і розумний, але, на жаль, тільки на землі. А треба вибрати такого царя, який правив би нами і на землі, і в небі.
 +
 +
Птахам сподобалася хитра пропозиція орла.
 +
 +
—    Царем треба вибрати яструба,— озвався інший птах.— Він серед нас найдужчий і літає найкраще. Крім того, він може спуститися на землю й гострим дзьобом та кігтями вбити будь-якого звіра.
 +
 +
Птахи знов закивали головами й радісно    закричали  на  знак  згоди.
 +
 +
Та звірі стояли на своєму: вони хотіли вибрати царем лева.
 +
 +
Сперечалися, сперечалися звірі та птахи, поки й полаялись.
 +
 +
Тільки кажани сиділи мовчки, не кричали й не сварилися. Вони ніяк не могли вирішити, на чий бік пристати, кого підтримати — птахів чи звірів. Бо хоч вони й уміли літати, як птахи, але ж яєць не клали, а дітей своїх годували молоком, як звірі.
 +
 +
Розпочалася в лісі жорстока війна між птахами та звірами. Спочатку гору взяли звірі. Багато птахів полягло.
 +
 +
Побачивши, що перемогли звірі, кажани відразу приєдналися до них і сказали:
 +
 +
—    Всім вам ясно, шановні звірі, що ми не птахи. Бо хоч і літаємо, але яєць не кладемо, а дітей вигодовуємо молоком.
 +
 +
Захоплені перемогою, звірі прийняли кажанів у свою сім'ю. Тим часом  вцілілі  птахи  зібралися  докупи  й  почали  думати-гадати, як перемогти звірів.
 +
 +
—    На землі ми звірів ніколи не переможемо,— сказав орел.— Загинемо всі, та й край. Треба напасти на них із неба.
 +
 +
Так птахи й зробили. Яструб каменем кинувся на лева й виклював йому очі. Інші птахи гострими дзьобами та міцними кігтями повбивали інших звірів. Коли птахи святкували перемогу, кажани сказали:
 +
 +
—    Шановні птахи, хіба ж вам не ясно, що ми з вашого роду?! Що правда, ми не кладемо яєць і вигодовуємо дітей молоком, як звірі, проте літаємо так само, як і ви.
 +
 +
Захоплені перемогою, птахи прийняли кажанів у свою сім'ю.
 +
 +
Довго ще воювали між собою звірі та птахи, поки нарешті уклали мир. Домовились, що в небі царюватиме яструб, а на землі — лев.
 +
 +
Зібралися звірі та птахи на велике свято й заходилися співати й танцювати.
 +
 +
Закортіло й кажанам повеселитися. Підлетіли вони до звірів, але ті загукали:
 +
 +
—    Та ви ж не звірі, а птахи! От і йдіть до своїх!
 +
 +
Злякалися кажани й поховалися у листі. Цілий день сиділи вони в схованці й вилетіли аж уночі, коли звірі та птахи поснули.
 +
 +
Кажуть, кажани тому й не з'являються вдень, що бояться і звірів, і птахів.
 
{{Індійські народні казки українською мовою}}
 
{{Індійські народні казки українською мовою}}
  
 
{{Казки з книги Індійські народні казки (Веселка,1984)}}
 
{{Казки з книги Індійські народні казки (Веселка,1984)}}

Поточна версія на 15:48, 25 вересня 2013

Давно, дуже давно, коли ще звірами й птахами ніхто не правив, зійшлися вони в лісі на збори. Зійшлися, щоб вибрати собі царя. Довго вони радились, хто ж ними правитиме.

Нарешті леопард сказав:

— Виберімо лева! Ні серед птахів, ні серед звірів рівні йому немає. Немає такого дужого, як він.

Всі звірі згодилися з леопардом, а птахи промовчали. Воно й не дивно: адже їм хотілося вибрати такого царя, щоб умів, як вони, літати. Зрештою виступив наперед орел і сказав:

— Хто не знає лева! Він дужий і розумний, але, на жаль, тільки на землі. А треба вибрати такого царя, який правив би нами і на землі, і в небі.

Птахам сподобалася хитра пропозиція орла.

— Царем треба вибрати яструба,— озвався інший птах.— Він серед нас найдужчий і літає найкраще. Крім того, він може спуститися на землю й гострим дзьобом та кігтями вбити будь-якого звіра.

Птахи знов закивали головами й радісно закричали на знак згоди.

Та звірі стояли на своєму: вони хотіли вибрати царем лева.

Сперечалися, сперечалися звірі та птахи, поки й полаялись.

Тільки кажани сиділи мовчки, не кричали й не сварилися. Вони ніяк не могли вирішити, на чий бік пристати, кого підтримати — птахів чи звірів. Бо хоч вони й уміли літати, як птахи, але ж яєць не клали, а дітей своїх годували молоком, як звірі.

Розпочалася в лісі жорстока війна між птахами та звірами. Спочатку гору взяли звірі. Багато птахів полягло.

Побачивши, що перемогли звірі, кажани відразу приєдналися до них і сказали:

— Всім вам ясно, шановні звірі, що ми не птахи. Бо хоч і літаємо, але яєць не кладемо, а дітей вигодовуємо молоком.

Захоплені перемогою, звірі прийняли кажанів у свою сім'ю. Тим часом вцілілі птахи зібралися докупи й почали думати-гадати, як перемогти звірів.

— На землі ми звірів ніколи не переможемо,— сказав орел.— Загинемо всі, та й край. Треба напасти на них із неба.

Так птахи й зробили. Яструб каменем кинувся на лева й виклював йому очі. Інші птахи гострими дзьобами та міцними кігтями повбивали інших звірів. Коли птахи святкували перемогу, кажани сказали:

— Шановні птахи, хіба ж вам не ясно, що ми з вашого роду?! Що правда, ми не кладемо яєць і вигодовуємо дітей молоком, як звірі, проте літаємо так само, як і ви.

Захоплені перемогою, птахи прийняли кажанів у свою сім'ю.

Довго ще воювали між собою звірі та птахи, поки нарешті уклали мир. Домовились, що в небі царюватиме яструб, а на землі — лев.

Зібралися звірі та птахи на велике свято й заходилися співати й танцювати.

Закортіло й кажанам повеселитися. Підлетіли вони до звірів, але ті загукали:

— Та ви ж не звірі, а птахи! От і йдіть до своїх!

Злякалися кажани й поховалися у листі. Цілий день сиділи вони в схованці й вилетіли аж уночі, коли звірі та птахи поснули.

Кажуть, кажани тому й не з'являються вдень, що бояться і звірів, і птахів.