Відмінності між версіями «Щуряча сутра (японська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
Рядок 1: Рядок 1:
  
 +
Давно колись жила собі зла баба. Цілими днями бурчала і до всіх чіплялася. А проте невістка годила їй, як болячці. Повсякчас повторювала: «Правду кажете, мамо. Зроблю, мамо».
  
 +
І от нарешті одного дня баба подумала: «Гріх допікати такій лагідній невістці. Мабуть, час уже спокутувати свою провину сутрами. Але спочатку треба їх вивчити».
  
 +
Баба пішла у храм до священика.
 +
 +
—    Святий отче, навчіть мене сутр.
 +
 +
—    Навчити сутр? — здивувався той. Бо чого можна було сподіватися від баби, яка жодної молитви не знала?!
 +
 +
І все ж таки священик усміхнувсь і відповів:
 +
 +
—    Похвальну річ ви задумали.
 +
 +
Відтоді баба щовечора приходила до священика на навчання. Чи то сутра  була  важка, чи баба — туга на голову, але зусилля священика були марні. «От біда, я стараюся, а вона не може запам'ятати жодного слова,— з досадою подумав він.— Шкода лампу світити. Треба прикрутити гніт».
 +
 +
—    Святий отче, чого це стемніло? — запитала баба.
 +
 +
—    Будда готується до сну,— відповів священик і позіхнув.
 +
 +
—    Я теж скоро засну,— позіхнула й баба.
 +
 +
Після таких слів священикові зовсім відхотілося навчати бабу сутр. І коли біля вівтаря показався пацюк, священик вирішив: «Хай краще баба повторює те, що наверзеться мені на думку».
 +
 +
—    По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? — мовив він протяжно, ніби сутру читав.
 +
 +
—    По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? — вторувала баба.
 +
 +
Зляканий пацюк завмер на місці.
 +
 +
—    А-а-спи-нив-ся! А-а-спи-нив-ся! — проказав священик.
 +
 +
—    А-а-спи-нив-ся! А-а-спи-нив-ся! — вторувала баба.
 +
 +
Пацюк озирнувся туди-сюди.
 +
 +
—    О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди?    О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди?  —  промовив священик.
 +
 +
—    О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди?  О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди?  —  повторила баба.
 +
 +
Пацюк з переляку дременув.
 +
 +
—    Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! — сказав тоді священик.
 +
 +
—    Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! — повторила баба.
 +
 +
Коли пацюка не стало, священика зморив сон, і він, затуляючи рот долонею, мовив:
 +
 +
—    На цьому сьогодні закінчимо.
 +
 +
Баба поверталася додому нічною дорогою і раз у раз повторювала сутру, почуту з уст священика. Ця сутра їй так сподобалася, що вона не переставала її згадувати й перед сном.
 +
 +
Тієї ночі у бабин дім проліз злодій.
 +
 +
«От добре, що стара так міцно спить!» — подумав він і заходився складати у хустину сякі-такі речі.
 +
 +
Раптом баба промимрила крізь сон:
 +
 +
—    По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов?  По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов?
Приголомшений злодій став як укопаний.
 +
 +
—    А-а-спи-нив-ся? А-а-спи-нив-ся? — вела далі баба.
Злодій почав озиратися туди-сюди.
 +
 +
—    О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди?
«Виходить,  хтось мене  помітив»,— подумав  злодій і,  закинувши  клунок з краденим на спину, метнувся з хати.
 +
 +
А баба знай бубоніла:
 +
 +
—    Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш!
 +
 +
Злодій кинув клунок на землю і накивав п'ятами.
  
  

Версія за 15:07, 24 вересня 2013

Давно колись жила собі зла баба. Цілими днями бурчала і до всіх чіплялася. А проте невістка годила їй, як болячці. Повсякчас повторювала: «Правду кажете, мамо. Зроблю, мамо».

І от нарешті одного дня баба подумала: «Гріх допікати такій лагідній невістці. Мабуть, час уже спокутувати свою провину сутрами. Але спочатку треба їх вивчити».

Баба пішла у храм до священика.

— Святий отче, навчіть мене сутр.

— Навчити сутр? — здивувався той. Бо чого можна було сподіватися від баби, яка жодної молитви не знала?!

І все ж таки священик усміхнувсь і відповів:

— Похвальну річ ви задумали.

Відтоді баба щовечора приходила до священика на навчання. Чи то сутра була важка, чи баба — туга на голову, але зусилля священика були марні. «От біда, я стараюся, а вона не може запам'ятати жодного слова,— з досадою подумав він.— Шкода лампу світити. Треба прикрутити гніт».

— Святий отче, чого це стемніло? — запитала баба.

— Будда готується до сну,— відповів священик і позіхнув.

— Я теж скоро засну,— позіхнула й баба.

Після таких слів священикові зовсім відхотілося навчати бабу сутр. І коли біля вівтаря показався пацюк, священик вирішив: «Хай краще баба повторює те, що наверзеться мені на думку».

— По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? — мовив він протяжно, ніби сутру читав.

— По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? — вторувала баба.

Зляканий пацюк завмер на місці.

— А-а-спи-нив-ся! А-а-спи-нив-ся! — проказав священик.

— А-а-спи-нив-ся! А-а-спи-нив-ся! — вторувала баба.

Пацюк озирнувся туди-сюди.

— О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? — промовив священик.

— О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? — повторила баба.

Пацюк з переляку дременув.

— Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! — сказав тоді священик.

— Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! — повторила баба.

Коли пацюка не стало, священика зморив сон, і він, затуляючи рот долонею, мовив:

— На цьому сьогодні закінчимо.

Баба поверталася додому нічною дорогою і раз у раз повторювала сутру, почуту з уст священика. Ця сутра їй так сподобалася, що вона не переставала її згадувати й перед сном.

Тієї ночі у бабин дім проліз злодій.

«От добре, що стара так міцно спить!» — подумав він і заходився складати у хустину сякі-такі речі.

Раптом баба промимрила крізь сон:

— По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов? По-ду-мав-що-сплю-і-прий-шов?
Приголомшений злодій став як укопаний.

— А-а-спи-нив-ся? А-а-спи-нив-ся? — вела далі баба.
Злодій почав озиратися туди-сюди.

— О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди? О-зи-раєш-ся-ту-ди-сю-ди?
«Виходить, хтось мене помітив»,— подумав злодій і, закинувши клунок з краденим на спину, метнувся з хати.

А баба знай бубоніла:

— Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш! Ті-кай-ті-кай-все-од-но-не-вте-чеш!

Злодій кинув клунок на землю і накивав п'ятами.