|
|
| (Не показано 3 проміжні версії 2 користувачів) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Як Климко спровадив дідича у пекло (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | Жив собі багатий-пребагатий дідич, що мав у володінні велике село. Люди добре обробляли землю, але не знали ремесла. А без ремесла навіть панське господарство слабує.
| |
| − | | |
| − | Одного разу дідич покликав трьох леґінів. Першому сказав:
| |
| − | | |
| − | — Ану покажи руки.
| |
| − | | |
| − | Той показав. Пан подивився, щось поміркував і дав йому розказ.
| |
| − | | |
| − | — Підеш на рік до міста і навчишся там на коваля. Подивився на руки другого;
| |
| − | | |
| − | — Ти вивчишся на стельмаха.
| |
| − | | |
| − | Третій парубок, Климко, витягнув перед паном руки, з довгими, тонкими пальцями. Пан довго думав, потім каже.
| |
| − | | |
| − | — Ти вивчишся на злодія.
| |
| − | | |
| − | Пішли хлопці до міста. Там вчилися цілий рік, а як скінчився термін, вернулися в село. Один пішов до панської кузні, другий — до майстерні, а Климко плентався по подвір'ю і дивився, де би щось фарнути. Дідич його покликав до себе:
| |
| − | | |
| − | — Я хочу видіти, чого ти навчився. У стайні є кінь, якого я найдужче люблю. Укради його, продай на ярмарку і принеси мені готові гроші. Як не вкрадеш, то голову зітну.
| |
| − | | |
| − | — Для вельможного пана все зроблю,— відповів Климко.
| |
| − | | |
| − | На ніч дідич поклав добру варту коло свого коня, один наймит сів на нього верхи, другий тримав коня за хвіст, а два за капейстру.
| |
| − | | |
| − | Коли добре стемніло, Климко перебрався за стареньку жінку, взяв у торбу кілька фляшок горілки і став голосити коло панської брами:
| |
| − | | |
| − | — Ой Божечку святенький, я заблудилася в дорозі, ніч темна, додому далеко, а я не можу цю горілку донести.
| |
| − | | |
| − | — Ходи, бабко, сюди! — крикнув один з наймитів.— Переночуєш у нас, а завтра понесеш свою горілку.
| |
| − | | |
| − | Климко увійшов до стайні, ліг під жолоб і заснув. У той час наймити украли з торби горілку, випили її і швидко сп'яніли. Де стояли, там і звалилися...
| |
| − | | |
| − | Климко встав, вивів коня в лісок. Потім вернувся, висадив одного наймита на терлицю, другому дав тримати конопляний хвіст, а двом спереду — прив'язав мотузки до рук. Після того поїхав на ярмарок коня продавати.
| |
| − | | |
| − | Вранці пан увійшов до стайні й за голову схопився.
| |
| − | | |
| − | Того ж таки дня вернувся Климко з ярмарку і дав панові гроші За проданого коня.
| |
| − | | |
| − | — Тепер, Климку, маєш украсти вола від плуга,— сказав йому Дідич.
| |
| − | | |
| − | — Для вельможного пана все зроблю.
| |
| − | | |
| − | Папські форналі орали під лісом. Климко подивився на них здалеку й подумав, як украсти вола. Він узяв квочку з курчатами й пустив на краю лісу. Один з форналів пішов врубати на пужална бучок. Побачив квочку з курчатами й покликав інших форналів:
| |
| − | | |
| − | — Ходімо, хлопці, сюди, наловимо тут лісових птахів. Форналі покинули волів і побігли ловити курчат.
| |
| − | | |
| − | Климко випряг вола з ярма, відрізав кавалок його хвоста, встромив другому волові до рота і втік з худобиною в ліс.
| |
| − | | |
| − | Форналі зловили квочку з курчатами, принесли до воза — глип — один віл пропав!
| |
| − | | |
| − | — Дивись, яке диво, віл вола з'їв! — крикнув один з форналів.— Ади, не встиг хвоста проглинути.
| |
| − | | |
| − | Пішли форналі до пана і замельдували.
| |
| − | | |
| − | — Паночку, сьогодні, коли ми орали під лісом, віл вола з'їв. Дідич зрозумів, чия то робота. Покликав Климка до себе й сказав:
| |
| − | | |
| − | — Як ти такий мудрий, то вкради мою паню.
| |
| − | | |
| − | — Зроблю так, як хоче наш вельможний пан.
| |
| − | | |
| − | Климко купив добру пару чобіт і кинув один чобіт у лісі серед дороги, а другий трохи далі. Заліз у корчі й чекає.
| |
| − | | |
| − | Почувся стукіт кінських копит. То пані їхала до міста. Фірман глипнув на землю й вигукнув:
| |
| − | | |
| − | — Ади, вельможна пані, чобіт!
| |
| − | | |
| − | — Злізь і візьми його,— відповіла пані.
| |
| − | | |
| − | — А що буду робити з одним чоботом? Якби два, то було б що носити. А так...— і фірман цьвохнув батогом.
| |
| − | | |
| − | Через якийсь час побачив другий чобіт. Притримав коні і сказав:
| |
| − | | |
| − | — Ади, вельможна пані, другий чобіт.
| |
| − | | |
| − | — Я тобі казала взяти перший чобіт. Злізь і біжи за ним, доки хтось не забрав.
| |
| − | | |
| − | Климко чув з-під корча, що вони говорили. Коли фірман вернувся за чоботом, він вискочив на сидіння, схопив віжки в руки і поїхав якомога швидко.
| |
| − | | |
| − | На середині лісу його здибали чорти.
| |
| − | | |
| − | — Куди тікаєш, Климку?
| |
| − | | |
| − | — У місто, на ярмарок.
| |
| − | | |
| − | — Що везеш продавати?
| |
| − | | |
| − | — Вельможну паню.
| |
| − | | |
| − | — Продай її нам. Скільки правиш?
| |
| − | | |
| − | — Мішок грошей.
| |
| − | | |
| − | Чорти кинули легіневі гроші, сіли на бричку й поїхали. Климко вернувся додому.
| |
| − | | |
| − | — Я вкрав, вельможний пане, вашу жінку. Дідич почухав потилицю й каже.
| |
| − | | |
| − | — Приведи її назад, заплачу триста ринських.
| |
| − | | |
| − | — Папі вже нема.
| |
| − | | |
| − | — А де ж вона?
| |
| − | | |
| − | — Продав її чортам.
| |
| − | | |
| − | Дідич заплакав ревними сльозами.
| |
| − | | |
| − | — Ти здурів, Климку? Що я робитиму тепер без моєї коханої пані?
| |
| − | | |
| − | — Не плачте, вельможний пане, вона живе щасливо, у кришталевому палаці. В неї щодня є високі гості — принци, князі, графи.
| |
| − | | |
| − | — Поведи мене, Климку, до неї, бо я ніде ніколи не бував.
| |
| − | | |
| − | — Не поведу, вельможний пане.
| |
| − | | |
| − | — Чому?
| |
| − | | |
| − | — Бо ми пропадемо без такого доброго дідича, як ви. Вам сподобається в пані, і не захочете вернутись. А що ми, сироти, тоді будемо робити?
| |
| − | | |
| − | — Я вернуся, Климку, не журися...
| |
| − | | |
| − | — Ні, папочку. Тоді зробіть так: скличте людей і сповістіть їм, що як ви не вернетеся, то вони будуть вільні від панщини. І що тільки я дістану право ділити між ними ваше господарство.
| |
| − | | |
| − | — Говориш, Климку, як п'яний. Кажу ж тобі, що вернуся,— розсердився пан.
| |
| − | | |
| − | — Як вернетеся, все буде по-старому.
| |
| − | | |
| − | Пан подумав і все зробив так, як сказав Климко.
| |
| − | | |
| − | На другий день нарубок взяв горщик води, жмуток якогось зілля і кавалчик крейди. Пішов з дідичем у ліс. Залишив його під дубом, а сам подався знов до того місця, де здибався з чортами. Вмочив зілля у воду і скропив довкола землю. Потому лазив на колінах з крейдою в руці.
| |
| − | | |
| − | Кілька чортів вискочили з-під землі й спитали;
| |
| − | | |
| − | — Що ти робиш, Климку?
| |
| − | | |
| − | — Обводжу святе місце.
| |
| − | | |
| − | — Нащо?
| |
| − | | |
| − | — На ньому хочу збудувати церкву.
| |
| − | | |
| − | — Ти звар'ював, Климку? Нащо нам церкви над самою головою?
| |
| − | | |
| − | — Мене то не обходить. Завтра попи мають тут службу божу правити.
| |
| − | | |
| − | — Що хочеш за те, аби ти дав нам чистий спокій? — спитав старший дідько.
| |
| − | | |
| − | — Хочу, щоб ви забрали мого пана до пекла і дали йому там гарячу роботу. Він чекає вас отам, під дубом,— показав Климко.
| |
| − | | |
| − | — Давай його сюди! — втішилися чорти.
| |
| − | | |
| − | Зловили паниська, затягли до пекла і там йому одразу показали, по чому лікоть киселиці.
| |
| − | | |
| − | Климко вернувся у село, роздав чесним людям усі панські маєтки й поля. Він довго жив, землю свою орав і нічого у людей не крав. Може, й тепер ще живе на світі.
| |
