Відмінності між версіями «Як віл бігав наввипередки з конем (Українська народна казка )»
Snak (обговорення | внесок) |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Категорія:українська народна казка]] | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
− | |||
− | + | [[Категорія:Казки про тварин]] | |
− | |||
− | + | [[Категорія:Казки про коня]] | |
− | |||
− | |||
− | + | [[Категорія:Казки про чоловіка]] | |
− | + | Стрінувся одного разу ще за давніх, дуже давніх часів [[кінь]] з волом і завели жваву розмову про те, хто з них скоріше бігає. [[кінь]] твердить своє, а [[віл]] своє. | |
− | + | — Ти тільки подумай,— говорив сердито [[віл]] до коня,— я побіг би набагато швидше, ніж ти, але боюся, щоб земля не провалилась підо мною. Ти ж знаєш, який я великий, яка в мені сила!.. | |
− | — | + | — Це тобі так здається,— посміхаючись, сказав [[кінь]].— А якби дійшло до діла, то ти нічого не докажеш. |
− | Пролежав і простогнав на дні ями, може, з півгодини. Аж тут бачить: над ровом стоїть якийсь чоловік. | + | — А ми можемо спробувати, хто швидше бігає,— рішуче махнув рогами [[віл]]. |
+ | |||
+ | От і рішили вони випробувати свої сили — хто зможе швидше і довше бігти. [[кінь]] рушив собі, а [[віл]] собі. Побігли наввипередки. | ||
+ | |||
+ | — Та хіба я гірший від коня? Хіба я не докажу то, що [[кінь]]? — думав тепер [[віл]], сердито махаючи рогами. | ||
+ | |||
+ | Його страшенно сердило то, що [[кінь]] побіг набагато швидше, ніж він. Та, не гаючи й хвилини часу, рушив у путь і [[віл]]. Біг неборак з такою силою, що земля стогнала під його ногами. | ||
+ | |||
+ | — Як бігти, то бігти,— думав собі [[віл]]. | ||
+ | |||
+ | І, мабуть, все було б добре, якби вола по дорозі не стрінуло нещастя... Надбіг [[віл]] на глибокий рів і, мов галушка, полетів на дно. | ||
+ | |||
+ | — Оце я так і думав, що земля провалиться підо мною,— бідкався тепер [[віл]]. | ||
+ | |||
+ | Пролежав і простогнав на дні ями, може, з півгодини. Аж тут бачить: над ровом стоїть якийсь [[чоловік]]. | ||
— Що ти тут робиш? Як ти попав у таку глибоку яму? — посміхаючись, запитав незнайомий. | — Що ти тут робиш? Як ти попав у таку глибоку яму? — посміхаючись, запитав незнайомий. | ||
− | — Попав — як попав,— процідив сердито віл,— але як звідси вибратися? Це ж глибінь, чоловіче добрий!.. | + | — Попав — як попав,— процідив сердито [[віл]],— але як звідси вибратися? Це ж глибінь, чоловіче добрий!.. |
− | Потім віл розповів | + | Потім [[віл]] розповів [[чоловік]]ові про свою розмову з конем, а потім з сльозами в очах став просити та благати: |
— Допоможи мені, чоловіче добрий, вибратися звідси. Якщо ні, то я тут загину. | — Допоможи мені, чоловіче добрий, вибратися звідси. Якщо ні, то я тут загину. | ||
− | — Не бійся, я тобі поможу,— відповів лагідним тоном чоловік. | + | — Не бійся, я тобі поможу,— відповів лагідним тоном [[чоловік]]. |
− | Потім побіг скоренько додому, запряг свої два воли у віз і побіг до тої ями, де знаходився віл. Спустився бічним ходом на дно ями, прив'язав вола до воза і за кілька хвилин віл був уже на поверхні ями, на березі. | + | Потім побіг скоренько додому, запряг свої два воли у віз і побіг до тої ями, де знаходився [[віл]]. Спустився бічним ходом на дно ями, прив'язав вола до воза і за кілька хвилин [[віл]] був уже на поверхні ями, на березі. |
− | — Ніколи більше не буду я швидко бігти. Нехай біжить кінь, якщо він такий хитрий і розумний, я буду йти помалу,— заявив сердито віл, прощаючись з | + | — Ніколи більше не буду я швидко бігти. Нехай біжить [[кінь]], якщо він такий хитрий і розумний, я буду йти помалу,— заявив сердито [[віл]], прощаючись з [[чоловік]]ом. |
І від того часу, та і по сьогоднішній день, воли ніколи швидко не бігають і не спішать... | І від того часу, та і по сьогоднішній день, воли ніколи швидко не бігають і не спішать... |
Версія за 08:28, 29 вересня 2009
Стрінувся одного разу ще за давніх, дуже давніх часів кінь з волом і завели жваву розмову про те, хто з них скоріше бігає. кінь твердить своє, а віл своє.
— Ти тільки подумай,— говорив сердито віл до коня,— я побіг би набагато швидше, ніж ти, але боюся, щоб земля не провалилась підо мною. Ти ж знаєш, який я великий, яка в мені сила!..
— Це тобі так здається,— посміхаючись, сказав кінь.— А якби дійшло до діла, то ти нічого не докажеш.
— А ми можемо спробувати, хто швидше бігає,— рішуче махнув рогами віл.
От і рішили вони випробувати свої сили — хто зможе швидше і довше бігти. кінь рушив собі, а віл собі. Побігли наввипередки.
— Та хіба я гірший від коня? Хіба я не докажу то, що кінь? — думав тепер віл, сердито махаючи рогами.
Його страшенно сердило то, що кінь побіг набагато швидше, ніж він. Та, не гаючи й хвилини часу, рушив у путь і віл. Біг неборак з такою силою, що земля стогнала під його ногами.
— Як бігти, то бігти,— думав собі віл.
І, мабуть, все було б добре, якби вола по дорозі не стрінуло нещастя... Надбіг віл на глибокий рів і, мов галушка, полетів на дно.
— Оце я так і думав, що земля провалиться підо мною,— бідкався тепер віл.
Пролежав і простогнав на дні ями, може, з півгодини. Аж тут бачить: над ровом стоїть якийсь чоловік.
— Що ти тут робиш? Як ти попав у таку глибоку яму? — посміхаючись, запитав незнайомий.
— Попав — як попав,— процідив сердито віл,— але як звідси вибратися? Це ж глибінь, чоловіче добрий!..
Потім віл розповів чоловікові про свою розмову з конем, а потім з сльозами в очах став просити та благати:
— Допоможи мені, чоловіче добрий, вибратися звідси. Якщо ні, то я тут загину.
— Не бійся, я тобі поможу,— відповів лагідним тоном чоловік.
Потім побіг скоренько додому, запряг свої два воли у віз і побіг до тої ями, де знаходився віл. Спустився бічним ходом на дно ями, прив'язав вола до воза і за кілька хвилин віл був уже на поверхні ями, на березі.
— Ніколи більше не буду я швидко бігти. Нехай біжить кінь, якщо він такий хитрий і розумний, я буду йти помалу,— заявив сердито віл, прощаючись з чоловіком.
І від того часу, та і по сьогоднішній день, воли ніколи швидко не бігають і не спішать...