Відмінності між версіями «Як віл бігав наввипередки з конем (Українська народна казка )»

Матеріал з Казки українською мовою
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Категорія:українська народна казка]]
 
[[Категорія:українська народна казка]]
  
Стрінувся одного разу ще за давніх, дуже давніх часів кінь з волом і завели жваву розмову про те, хто з них скоріше бігає. Кінь твердить своє, а віл своє.
 
  
— Ти тільки подумай,— говорив сердито віл до коня,— я побіг би набагато швидше, ніж ти, але боюся, щоб земля не провалилась підо мною. Ти ж знаєш, який я великий, яка в мені сила!..
+
[[Категорія:Казки про тварин]]
  
— Це тобі так здається,— посміхаючись, сказав кінь.— А якби дійшло до діла, то ти нічого не докажеш.
 
  
— А ми можемо спробувати, хто швидше бігає,— рішуче махнув рогами віл.
+
[[Категорія:Казки про коня]]
  
От і рішили вони випробувати свої сили — хто зможе швидше і довше бігти. Кінь рушив собі, а віл собі. Побігли наввипередки.
 
  
— Та хіба я гірший від коня? Хіба я не докажу то, що кінь? — думав тепер віл, сердито махаючи рогами.
 
  
Його страшенно сердило то, що кінь побіг набагато швидше, ніж він. Та, не гаючи й хвилини часу, рушив у путь і віл. Біг неборак з такою силою, що земля стогнала під його ногами.
+
[[Категорія:Казки про чоловіка]]
  
— Як бігти, то бігти,— думав собі віл.
+
Стрінувся одного разу ще за давніх, дуже давніх часів [[кінь]] з волом і завели жваву розмову про те, хто з них скоріше бігає. [[кінь]] твердить своє, а [[віл]] своє.
  
І, мабуть, все було б добре, якби вола по дорозі не стрінуло нещастя... Надбіг віл на глибокий рів і, мов галушка, полетів на дно.
+
— Ти тільки подумай,— говорив сердито [[віл]] до коня,— я побіг би набагато швидше, ніж ти, але боюся, щоб земля не провалилась підо мною. Ти ж знаєш, який я великий, яка в мені сила!..
  
Оце я так і думав, що земля провалиться підо мною,— бідкався тепер віл.
+
Це тобі так здається,— посміхаючись, сказав [[кінь]].А якби дійшло до діла, то ти нічого не докажеш.
  
Пролежав і простогнав на дні ями, може, з півгодини. Аж тут бачить: над ровом стоїть якийсь чоловік.
+
— А ми можемо спробувати, хто швидше бігає,— рішуче махнув рогами [[віл]].
 +
 
 +
От і рішили вони випробувати свої сили — хто зможе швидше і довше бігти. [[кінь]] рушив собі, а [[віл]] собі. Побігли наввипередки.
 +
 
 +
— Та хіба я гірший від коня? Хіба я не докажу то, що [[кінь]]? — думав тепер [[віл]], сердито махаючи рогами.
 +
 
 +
Його страшенно сердило то, що [[кінь]] побіг набагато швидше, ніж він. Та, не гаючи й хвилини часу, рушив у путь і [[віл]]. Біг неборак з такою силою, що земля стогнала під його ногами.
 +
 
 +
— Як бігти, то бігти,— думав собі [[віл]].
 +
 
 +
І, мабуть, все було б добре, якби вола по дорозі не стрінуло нещастя... Надбіг [[віл]] на глибокий рів і, мов галушка, полетів на дно.
 +
 
 +
— Оце я так і думав, що земля провалиться підо мною,— бідкався тепер [[віл]].
 +
 
 +
Пролежав і простогнав на дні ями, може, з півгодини. Аж тут бачить: над ровом стоїть якийсь [[чоловік]].
  
 
— Що ти тут робиш? Як ти попав у таку глибоку яму? — посміхаючись, запитав незнайомий.
 
— Що ти тут робиш? Як ти попав у таку глибоку яму? — посміхаючись, запитав незнайомий.
  
— Попав — як попав,— процідив сердито віл,— але як звідси вибратися? Це ж глибінь, чоловіче добрий!..
+
— Попав — як попав,— процідив сердито [[віл]],— але як звідси вибратися? Це ж глибінь, чоловіче добрий!..
  
Потім віл розповів чоловікові про свою розмову з конем, а потім з сльозами в очах став просити та благати:
+
Потім [[віл]] розповів [[чоловік]]ові про свою розмову з конем, а потім з сльозами в очах став просити та благати:
  
 
— Допоможи мені, чоловіче добрий, вибратися звідси. Якщо ні, то я тут загину.
 
— Допоможи мені, чоловіче добрий, вибратися звідси. Якщо ні, то я тут загину.
  
— Не бійся, я тобі поможу,— відповів лагідним тоном чоловік.
+
— Не бійся, я тобі поможу,— відповів лагідним тоном [[чоловік]].
  
Потім побіг скоренько додому, запряг свої два воли у віз і побіг до тої ями, де знаходився віл. Спустився бічним ходом на дно ями, прив'язав вола до воза і за кілька хвилин віл був уже на поверхні ями, на березі.
+
Потім побіг скоренько додому, запряг свої два воли у віз і побіг до тої ями, де знаходився [[віл]]. Спустився бічним ходом на дно ями, прив'язав вола до воза і за кілька хвилин [[віл]] був уже на поверхні ями, на березі.
  
— Ніколи більше не буду я швидко бігти. Нехай біжить кінь, якщо він такий хитрий і розумний, я буду йти помалу,— заявив сердито віл, прощаючись з чоловіком.
+
— Ніколи більше не буду я швидко бігти. Нехай біжить [[кінь]], якщо він такий хитрий і розумний, я буду йти помалу,— заявив сердито [[віл]], прощаючись з [[чоловік]]ом.
  
 
І від того часу, та і по сьогоднішній день, воли ніколи швидко не бігають і не спішать...
 
І від того часу, та і по сьогоднішній день, воли ніколи швидко не бігають і не спішать...

Версія за 08:28, 29 вересня 2009


Стрінувся одного разу ще за давніх, дуже давніх часів кінь з волом і завели жваву розмову про те, хто з них скоріше бігає. кінь твердить своє, а віл своє.

— Ти тільки подумай,— говорив сердито віл до коня,— я побіг би набагато швидше, ніж ти, але боюся, щоб земля не провалилась підо мною. Ти ж знаєш, який я великий, яка в мені сила!..

— Це тобі так здається,— посміхаючись, сказав кінь.— А якби дійшло до діла, то ти нічого не докажеш.

— А ми можемо спробувати, хто швидше бігає,— рішуче махнув рогами віл.

От і рішили вони випробувати свої сили — хто зможе швидше і довше бігти. кінь рушив собі, а віл собі. Побігли наввипередки.

— Та хіба я гірший від коня? Хіба я не докажу то, що кінь? — думав тепер віл, сердито махаючи рогами.

Його страшенно сердило то, що кінь побіг набагато швидше, ніж він. Та, не гаючи й хвилини часу, рушив у путь і віл. Біг неборак з такою силою, що земля стогнала під його ногами.

— Як бігти, то бігти,— думав собі віл.

І, мабуть, все було б добре, якби вола по дорозі не стрінуло нещастя... Надбіг віл на глибокий рів і, мов галушка, полетів на дно.

— Оце я так і думав, що земля провалиться підо мною,— бідкався тепер віл.

Пролежав і простогнав на дні ями, може, з півгодини. Аж тут бачить: над ровом стоїть якийсь чоловік.

— Що ти тут робиш? Як ти попав у таку глибоку яму? — посміхаючись, запитав незнайомий.

— Попав — як попав,— процідив сердито віл,— але як звідси вибратися? Це ж глибінь, чоловіче добрий!..

Потім віл розповів чоловікові про свою розмову з конем, а потім з сльозами в очах став просити та благати:

— Допоможи мені, чоловіче добрий, вибратися звідси. Якщо ні, то я тут загину.

— Не бійся, я тобі поможу,— відповів лагідним тоном чоловік.

Потім побіг скоренько додому, запряг свої два воли у віз і побіг до тої ями, де знаходився віл. Спустився бічним ходом на дно ями, прив'язав вола до воза і за кілька хвилин віл був уже на поверхні ями, на березі.

— Ніколи більше не буду я швидко бігти. Нехай біжить кінь, якщо він такий хитрий і розумний, я буду йти помалу,— заявив сердито віл, прощаючись з чоловіком.

І від того часу, та і по сьогоднішній день, воли ніколи швидко не бігають і не спішать...