Відмінності між версіями «Як лисичка Івана-баштанника зробила царевичем (Українська народна казка )»

Матеріал з Казки українською мовою
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Категорія:українська народна казка]]
+
#redirect [[Як лисичка Івана-баштанника зробила царевичем (українська народна казка)]]
 
 
[[Категорія:Казки про Івана]]
 
 
 
 
 
[[Категорія:Казки про королів і королівн, принцес і півкоролівства в придачу]]
 
 
 
 
 
[[Категорія:Казки про панів]]
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
В якомусь-то [[цар]]стві, в якомусь государстві жив собі дуже багатий [[пан]]. От треба тому [[пан]]ові наймита — нікому свиней пасти. Посилає [[пан]] прикажчика шукать свинаря.
 
 
 
— Тільки,— каже,— з такою умовою, що як вибуде рік, дам йому день поля на рік, а не вибуде, то нічого не плачу.
 
 
 
Пішов прикажчик по селу, розпитує:
 
 
 
— Чи нема де якого нетяги?
 
 
 
— А там,— кажуть,— живе убогий парубок, він піде.
 
 
 
Ото й найняли того парубка. Вибув він рік, і дали йому день поля на рік.
 
 
 
Іде парубок від [[пан]]а та й думає: «Служив я,— думає,— рік, вислужив день поля на рік,— що мені з ним робить?» Думав-думав: «Посію баштан...» Думав-думав: «А чим же я,— каже,— те поле виорю, що в мене ні волів, ні плуга?..» А далі й надумавсь: «Піду до [[пан]]а». Приходить.
 
 
 
— [[пан]]е,— каже,— любий [[пан]]е,— каже,— милий! Служив я у вас рік, вислужив день поля на рік, та нічим мені зорать його. Чи не зорали б ви мені? Я б уже вам відробив.
 
 
 
[[пан]] зглянувсь на нього:
 
 
 
— Добре,— каже,— виорю!
 
 
 
Зорали ту нивку, посіяв він баштан. І як уродив же той баштан! Кавуняччя — отаке! А дині — отакі!
 
 
 
Поставив собі парубок курінь серед баштана, там і живе — баштан стереже. Тільки як стали пристигати дині, помічає він, що оце вдень лежала така гарна динька, а на ранок устане — сама шкаралущина! «Ну,— думає,— я ж таки пристережу, хто мої дині переводить, я йому дам!»
 
 
 
От настала ніч. Сів він у курені, стереже. Коли чує — хрум-хрум! Він потихесеньку туди — аж там лисичка; він підкрався та хап її за хвіст! Та й піймав.
 
 
 
— Ага! — каже.— Я тобі дам динь!
 
 
 
Та як замахнеться...
 
 
 
— Ой, чоловіче-голубчику,— каже лисичка,— не бий мене — я тобі у великій пригоді стану.
 
 
 
— А дині їстимеш? — каже.
 
 
 
Та її ціпком... А вона проситься:
 
 
 
— Хоч живу,— каже,— пусти мене, я тобі у великій пригоді стану!
 
 
 
Бив-бив, а далі й питає:
 
 
 
— У якій же ти мені пригоді станеш?
 
 
 
— Я,— каже,— тобі висватаю [[цар]]івну!
 
 
 
— Ну, гляди!
 
 
 
Та й пустив: «Ото хитра,— думає,— за [[цар]]івну сватає...»
 
 
 
Побігла лисичка до [[цар]]я. Там її не пускають, виганяють.
 
 
 
— Треба мені самій [[цар]]я бачити — пустіть! Я щось йому скажу.
 
 
 
Її гонять, а вона у палац преться. [[цар]] і почув.
 
 
 
— Що там за лемент? — питає.
 
 
 
— Та тут,— кажуть,— волоцюга припленталась.
 
 
 
— Впустіть,— каже [[цар]].
 
 
 
Її й пустили. Вона [[цар]]еві в ноги:
 
 
 
— [[цар]]ю-государю,— каже,— змилуйся, що я до тебе з недоброю вістю прийшла!
 
 
 
— З якою недоброю вістю? — питає [[цар]].
 
 
 
— Так і так,— каже,— була я у змія, хвалився він мені, що буде твоє [[цар]]ство воювати— дочку твою візьме за себе. Так оце я прийшла тобі розказати.
 
 
 
— Ох, мені лихо! — ухопився [[цар]] за голову,— а в мене ж і військо не готове!
 
 
 
Та на [[цар]]едворців:
 
 
 
— Га, сякі-такі! Мене хочуть воювати, а ви нічого не знаєте.
 
 
 
Лаяв їх, лаяв...
 
 
 
— Кличте раду! — гукнув.
 
 
 
Тут де не взялись генерали, сенатори, [[пан]]ства усякого поназбігалось — радяться, як їм того змія повоювати. Радились-радились — нічого не врадять: нема війська! А лисичка знов [[цар]]еві в ноги:
 
 
 
— [[цар]]ю-государю, змилуйся,— каже,— що я тобі пораджу: є в мене [[цар]] курінний, як віддаси за нього дочку, він тобі змія завоює!
 
 
 
[[цар]] і сюди кинувсь, і туди кинувсь — нічого робити:
 
 
 
Як завоює,— каже,— то вже віддам!
 
 
 
Прибігає лисичка до куреня:
 
 
 
— Здоров, курінний [[цар]]ю!
 
 
 
— Здорова була, лисичко-сестричко!
 
 
 
— Я тобі добру вість принесла.
 
 
 
— Кажи.
 
 
 
— Була я в [[цар]]я, за тебе [[цар]]івну сватала; так [[цар]] сказав: «Як завоює,— каже,— змія, то віддам». Ходім воювати!
 
 
 
— Тю-тю, дурна! — каже парубок.— Як же мені його звоювати?..
 
 
 
— Нічого, звоюєш; мене слухай, все гаразд буде. Одягайся, ходім.
 
 
 
— А баштан,— каже,— на кого покину?
 
 
 
Вона як почала його вмовляти — пішли.
 
 
 
Ідуть та йдуть, лисичка попереду біжить, парубок позаду йде. Коли назустріч їде змій: так і сипле іскри, так і сяє!
 
 
 
— То,— каже лисичка,— змій їде. Ти,— каже,— постій тут під копицею (на луці були), а я побіжу вперед до нього.
 
 
 
Став той парубок під копицею, думає: «Пропав же я!» А лисичка побігла до змія.
 
 
 
— Здоров, зміїку-братіку!
 
 
 
— Здорова, лисичко-сестричко!
 
 
 
— Що я тобі скажу, зміїку-братику! — каже лисичка.— Біжу я оце до тебе з недоброю вістю: іде на тебе [[цар]] війною, хоче тебе звоювати і все твоє багатство відняти!
 
 
 
— Де ж він? Далеко? — питає змій.
 
 
 
— Якби,— каже,— далеко, а то близько!
 
 
 
— Що ж мені тепер робити? — питає.
 
 
 
— А що робити? — каже лисичка.— Он, під копицею, стоїть чоловік, віддай йому все своє — і коні, і коляску, і одежу, а сам уберись у його одежу та й іди собі додому; [[цар]] тебе не пізнає... А то пропав!
 
 
 
Змій мерщій одежу з себе, а свитку на себе — та бігом звідти!
 
 
 
«Спасибі лисичці, від смерті врятувала!» —думає.
 
 
 
Тоді той баштанник убрався в золоту одежу — і такий став гарний, що хоч не схочеш, то полюбиш! Сів у коляску, поїхали з лисичкою.
 
 
 
— Бач,— каже вона,— а ти боявся!
 
 
 
Приїхали до [[цар]]я. Лисичка [[цар]]еві в ноги:
 
 
 
— [[цар]]ю-государю! — каже,— кланяється тобі [[цар]] курінний і шле подарунки, він звоював змія, просить дочку твою за себе!
 
 
 
[[цар]] зрадів, [[цар]]иця зраділа, [[цар]]івна теж. Повискакували, беруть його, ведуть. А через тиждень і весілля справили. І я там був, мед-вино пив, у роті не було, а по бороді текло.
 

Поточна версія на 10:33, 11 лютого 2014