|
|
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | [[Категорія:українська народна казка]] | + | #redirect [[Як лисичка Івана-баштанника зробила царевичем (українська народна казка)]] |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про Івана]]
| |
| − | | |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про королів і королівн, принцес і півкоролівства в придачу]]
| |
| − | | |
| − | | |
| − | [[Категорія:Казки про панів]]
| |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | В якомусь-то [[цар]]стві, в якомусь государстві жив собі дуже багатий [[пан]]. От треба тому [[пан]]ові наймита — нікому свиней пасти. Посилає [[пан]] прикажчика шукать свинаря.
| |
| − | | |
| − | — Тільки,— каже,— з такою умовою, що як вибуде рік, дам йому день поля на рік, а не вибуде, то нічого не плачу.
| |
| − | | |
| − | Пішов прикажчик по селу, розпитує:
| |
| − | | |
| − | — Чи нема де якого нетяги?
| |
| − | | |
| − | — А там,— кажуть,— живе убогий парубок, він піде.
| |
| − | | |
| − | Ото й найняли того парубка. Вибув він рік, і дали йому день поля на рік.
| |
| − | | |
| − | Іде парубок від [[пан]]а та й думає: «Служив я,— думає,— рік, вислужив день поля на рік,— що мені з ним робить?» Думав-думав: «Посію баштан...» Думав-думав: «А чим же я,— каже,— те поле виорю, що в мене ні волів, ні плуга?..» А далі й надумавсь: «Піду до [[пан]]а». Приходить.
| |
| − | | |
| − | — [[пан]]е,— каже,— любий [[пан]]е,— каже,— милий! Служив я у вас рік, вислужив день поля на рік, та нічим мені зорать його. Чи не зорали б ви мені? Я б уже вам відробив.
| |
| − | | |
| − | [[пан]] зглянувсь на нього:
| |
| − | | |
| − | — Добре,— каже,— виорю!
| |
| − | | |
| − | Зорали ту нивку, посіяв він баштан. І як уродив же той баштан! Кавуняччя — отаке! А дині — отакі!
| |
| − | | |
| − | Поставив собі парубок курінь серед баштана, там і живе — баштан стереже. Тільки як стали пристигати дині, помічає він, що оце вдень лежала така гарна динька, а на ранок устане — сама шкаралущина! «Ну,— думає,— я ж таки пристережу, хто мої дині переводить, я йому дам!»
| |
| − | | |
| − | От настала ніч. Сів він у курені, стереже. Коли чує — хрум-хрум! Він потихесеньку туди — аж там лисичка; він підкрався та хап її за хвіст! Та й піймав.
| |
| − | | |
| − | — Ага! — каже.— Я тобі дам динь!
| |
| − | | |
| − | Та як замахнеться...
| |
| − | | |
| − | — Ой, чоловіче-голубчику,— каже лисичка,— не бий мене — я тобі у великій пригоді стану.
| |
| − | | |
| − | — А дині їстимеш? — каже.
| |
| − | | |
| − | Та її ціпком... А вона проситься:
| |
| − | | |
| − | — Хоч живу,— каже,— пусти мене, я тобі у великій пригоді стану!
| |
| − | | |
| − | Бив-бив, а далі й питає:
| |
| − | | |
| − | — У якій же ти мені пригоді станеш?
| |
| − | | |
| − | — Я,— каже,— тобі висватаю [[цар]]івну!
| |
| − | | |
| − | — Ну, гляди!
| |
| − | | |
| − | Та й пустив: «Ото хитра,— думає,— за [[цар]]івну сватає...»
| |
| − | | |
| − | Побігла лисичка до [[цар]]я. Там її не пускають, виганяють.
| |
| − | | |
| − | — Треба мені самій [[цар]]я бачити — пустіть! Я щось йому скажу.
| |
| − | | |
| − | Її гонять, а вона у палац преться. [[цар]] і почув.
| |
| − | | |
| − | — Що там за лемент? — питає.
| |
| − | | |
| − | — Та тут,— кажуть,— волоцюга припленталась.
| |
| − | | |
| − | — Впустіть,— каже [[цар]].
| |
| − | | |
| − | Її й пустили. Вона [[цар]]еві в ноги:
| |
| − | | |
| − | — [[цар]]ю-государю,— каже,— змилуйся, що я до тебе з недоброю вістю прийшла!
| |
| − | | |
| − | — З якою недоброю вістю? — питає [[цар]].
| |
| − | | |
| − | — Так і так,— каже,— була я у змія, хвалився він мені, що буде твоє [[цар]]ство воювати— дочку твою візьме за себе. Так оце я прийшла тобі розказати.
| |
| − | | |
| − | — Ох, мені лихо! — ухопився [[цар]] за голову,— а в мене ж і військо не готове!
| |
| − | | |
| − | Та на [[цар]]едворців:
| |
| − | | |
| − | — Га, сякі-такі! Мене хочуть воювати, а ви нічого не знаєте.
| |
| − | | |
| − | Лаяв їх, лаяв...
| |
| − | | |
| − | — Кличте раду! — гукнув.
| |
| − | | |
| − | Тут де не взялись генерали, сенатори, [[пан]]ства усякого поназбігалось — радяться, як їм того змія повоювати. Радились-радились — нічого не врадять: нема війська! А лисичка знов [[цар]]еві в ноги:
| |
| − | | |
| − | — [[цар]]ю-государю, змилуйся,— каже,— що я тобі пораджу: є в мене [[цар]] курінний, як віддаси за нього дочку, він тобі змія завоює!
| |
| − | | |
| − | [[цар]] і сюди кинувсь, і туди кинувсь — нічого робити:
| |
| − | | |
| − | — Як завоює,— каже,— то вже віддам!
| |
| − | | |
| − | Прибігає лисичка до куреня:
| |
| − | | |
| − | — Здоров, курінний [[цар]]ю!
| |
| − | | |
| − | — Здорова була, лисичко-сестричко!
| |
| − | | |
| − | — Я тобі добру вість принесла.
| |
| − | | |
| − | — Кажи.
| |
| − | | |
| − | — Була я в [[цар]]я, за тебе [[цар]]івну сватала; так [[цар]] сказав: «Як завоює,— каже,— змія, то віддам». Ходім воювати!
| |
| − | | |
| − | — Тю-тю, дурна! — каже парубок.— Як же мені його звоювати?..
| |
| − | | |
| − | — Нічого, звоюєш; мене слухай, все гаразд буде. Одягайся, ходім.
| |
| − | | |
| − | — А баштан,— каже,— на кого покину?
| |
| − | | |
| − | Вона як почала його вмовляти — пішли.
| |
| − | | |
| − | Ідуть та йдуть, лисичка попереду біжить, парубок позаду йде. Коли назустріч їде змій: так і сипле іскри, так і сяє!
| |
| − | | |
| − | — То,— каже лисичка,— змій їде. Ти,— каже,— постій тут під копицею (на луці були), а я побіжу вперед до нього.
| |
| − | | |
| − | Став той парубок під копицею, думає: «Пропав же я!» А лисичка побігла до змія.
| |
| − | | |
| − | — Здоров, зміїку-братіку!
| |
| − | | |
| − | — Здорова, лисичко-сестричко!
| |
| − | | |
| − | — Що я тобі скажу, зміїку-братику! — каже лисичка.— Біжу я оце до тебе з недоброю вістю: іде на тебе [[цар]] війною, хоче тебе звоювати і все твоє багатство відняти!
| |
| − | | |
| − | — Де ж він? Далеко? — питає змій.
| |
| − | | |
| − | — Якби,— каже,— далеко, а то близько!
| |
| − | | |
| − | — Що ж мені тепер робити? — питає.
| |
| − | | |
| − | — А що робити? — каже лисичка.— Он, під копицею, стоїть чоловік, віддай йому все своє — і коні, і коляску, і одежу, а сам уберись у його одежу та й іди собі додому; [[цар]] тебе не пізнає... А то пропав!
| |
| − | | |
| − | Змій мерщій одежу з себе, а свитку на себе — та бігом звідти!
| |
| − | | |
| − | «Спасибі лисичці, від смерті врятувала!» —думає.
| |
| − | | |
| − | Тоді той баштанник убрався в золоту одежу — і такий став гарний, що хоч не схочеш, то полюбиш! Сів у коляску, поїхали з лисичкою.
| |
| − | | |
| − | — Бач,— каже вона,— а ти боявся!
| |
| − | | |
| − | Приїхали до [[цар]]я. Лисичка [[цар]]еві в ноги:
| |
| − | | |
| − | — [[цар]]ю-государю! — каже,— кланяється тобі [[цар]] курінний і шле подарунки, він звоював змія, просить дочку твою за себе!
| |
| − | | |
| − | [[цар]] зрадів, [[цар]]иця зраділа, [[цар]]івна теж. Повискакували, беруть його, ведуть. А через тиждень і весілля справили. І я там був, мед-вино пив, у роті не було, а по бороді текло.
| |
