Відмінності між версіями «Як чоловік і ведмідь газдували (Українська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Категорія:українська народна казка]]
+
#redirect [[Як чоловік і ведмідь ґаздували (українська народна казка)]]
 
 
[[Категорія:Казки про чоловіка]]
 
 
 
[[Категорія:Казки про ведмедя]]
 
 
 
 
 
Було це дуже давно. Жив бідний [[чоловік]], мав жінку і повну хату дітей. Та діти ще нічого не знали робити.
 
 
 
Біда і нужда в хаті росте, голод дітвору гне і мучить. Не знає [[чоловік]], за що і взятися. Літом іде до лісу рубати дрова, щоб заробити копійку. Але з того заробітку утримувати велику родину важко. Не має [[чоловік]] землі, щоб наорати, насіяти, бо клаптик у нього такий, на якому всього хатина стоїть.
 
 
 
Біднякова хата недалеко від лісу. Як тільки зима настає, бере [[чоловік]] самотяжні санки і йде по дрова до лісу.
 
 
 
Одного разу [[чоловік]] пішов з санчатами до лісу й опинився у глибокій хащі. Мало хто і бував тут. Іде, іде, вибрався під високу гору, потрапив на широку долину. І думає собі: «Коли тут ліс повалити, буде поле. А поле вродить хліб».
 
 
 
Зима ще не минула, [[чоловік]] дався ліс рубати. Тонку деревину везе додому, колоддя валить докупи з думкою, що навесні підпалить, попелом удобрить землю.
 
 
 
Довго рубав [[чоловік]] ліс. Багато навозив собі дров додому. Та прийшла весна, сніг зник. Подався [[чоловік]] палити громаду дерева. Тонке гілля обрубав, скинув на громаду. Великі колоди рушити з місця не може. А саме в березні звикли вибиратися з своїх зимових логовищ ведмеді. Виліз із гаври старий бурмило, дивиться, як [[чоловік]] мучиться, прийшов близько і каже:
 
 
 
— Що ти, чоловіче, тут робиш?
 
 
 
— Хотів би я очистити поле. Тут далеко, сюди лісники не прийдуть, ніхто видіти не буде, де я господарюю. Хотів би я собі щось посадити і посіяти. Бо діти голодніють, жінка голодніє, а я сам бідую. Так бідую, що з голоду погибати прийдеться.
 
 
 
Задумався [[ведмідь]] і каже:
 
 
 
— Бідую зимою і я, бо сиджу в барлозі і лапу ссу. Коли ти мене прийняв би до себе, ми землю обробили б разом, посіяли б разом, а потім врожаєм поділилися. Я виджу, що ти всіх дерев зібрати не в силі, я тобі допоможу.
 
 
 
[[чоловік]] думає: «Справа непогана. [[ведмідь]] міцний, колоди докупи він збере легко».
 
 
 
Домовилися [[чоловік]] і [[ведмідь]] про спільне ґаздування. Робота йде добре. Бо яка колода не була б велика, [[ведмідь]] легко нею котить з місця на місце. [[чоловік]] тільки командує.
 
 
 
Почали [[ведмідь]] і [[чоловік]] ярювати. Поле було вже чисте, колоддя спалене. Копає [[чоловік]] мотикою, [[ведмідь]] — кігтями. Поле вже покопане, треба садити, сіяти.
 
 
 
— Ну,— каже [[чоловік]],— договорімся, що буде тобі: чи зверху, чи знизу?
 
 
 
[[ведмідь]] подумав: «Я видів і таке, що родиться над землею... Попрошу те, що зверху».
 
 
 
— Мені те, що над землею.
 
 
 
— Гаразд!
 
 
 
Приготував [[чоловік]] насіння. Посадили на паленищах багато картоплі. А на нивках, де вогонь був, вона родить добре. Насіння зійшло, картопля почала рости. Листя на новині таке, що любо дивитися — аж чорне. Прийшов час картоплю обкопувати. [[чоловік]] копав мотикою, [[ведмідь]] — кігтями. Так обкопали вперше, вдруге.
 
 
 
Після другої обкопки картопля почала дозрівати. [[чоловік]] був не глупий, вже влітку почав носити з врожаю додому по торбині.
 
 
 
Життя пішло краще. Діти вже не голодні.
 
 
 
Настав час збирати урожай. Прийшов [[чоловік]] і [[ведмідь]] на ниву. Каже [[чоловік]]:
 
 
 
— Дивися, інші люди збирають врожай. Збираймо свій. Коли не зберемо, припаде снігом.
 
 
 
[[ведмідь]] вириває картоплиння, складає до громади, бере на плечі, несе до своєї зимівки. А [[чоловік]] спокійно викопує з землі картоплю, бо вже йому картоплиння не заважає. Накопав [[чоловік]] картоплі багато, бо врожай був добрий.
 
 
 
Зібралися з нив [[чоловік]] і [[ведмідь]], чекають зиму. Поки снігу не було, [[ведмідь]] сяк-так живився — виходив на пашу, поїдав картоплиння. А як настала зима, прийшов і голод. Картоплиння пробує їсти, а воно несмачне. Зрозумів [[ведмідь]], що вчинив негаразд.
 
 
 
— Прийде весна, буде інакше. Я візьму собі те, що під землею.
 
 
 
Гірко, бідно перебув зиму [[ведмідь]], ледве весни дочекався. Настало тепло. Зустрічає [[ведмідь]] [[чоловік]]а на полі.
 
 
 
— Будемо інакше миритися! — думає [[ведмідь]] і каже [[чоловік]]у:
 
 
 
— Обдурив ти мене, я ледве живий залишився. Тепер візьмеш собі, що буде зверху, я візьму те, що буде в землі.
 
 
 
— Гаразд!
 
 
 
Приніс [[чоловік]] насіння кукурудзи. Засіяли кукурудзою поле, зійшло насіння, почало рости стебелля. Треба кукурудзу обкопувати. Обкопали вперше, обкопали і вдруге.
 
 
 
Прийшла осінь. [[чоловік]] найняв воза, вибрався до лісу за врожаєм.
 
 
 
— Твоє — зверху, моє — в землі! — каже [[ведмідь]].
 
 
 
І взялися збирати посіяне весною. [[чоловік]] наламав качанів немало, бо вродило добре. [[ведмідь]] вириває з землі коріння.
 
 
 
Прийшла зима. [[чоловік]] з дітьми гараздує, а [[ведмідь]] голодніє. Розізлився й думає: «Увиджу того [[чоловік]]а, заб'ю його, щоб більше не дурив мене».
 
 
 
Вийшов [[чоловік]] на поле, його зустрів [[ведмідь]]:
 
 
 
— Двічі дурив ти мене, а тепер я тебе уб'ю. Бо залишишся живим, знову обдуриш.
 
 
 
— Добре,— каже [[чоловік]].— Хочеш мене забити, вбивай. Тільки дай можливість відклонитися до жінки й дітей.
 
 
 
— Гаразд! Іди! Прощайся з сім'єю й повертайся сюди. Тут я тебе і з'їм!
 
 
 
Іде [[чоловік]] засмучений. Зустрічає його лисиця. Каже йому:
 
 
 
— Чого ти, чоловіче, такий зажурений?
 
 
 
— Що тобі розповідати? Хіба чимось поможеш?
 
 
 
— А коли поможу? Тільки кажи, яка біда? Я пораджу.
 
 
 
Розповів [[чоловік]] історію з ведмедем, розповів, як землю обробляли, як сіяли, як врожаєм ділилися. Розповів [[чоловік]] і те, як [[ведмідь]] залишився незадоволений, як хоче його забити, як відпустив попрощатися з жінкою.
 
 
 
— Коли ти мені даш міх курей, я тебе обороню.
 
 
 
— Дам, тільки оборони мене.
 
 
 
— Іди додому, візьми сокиру і саии, з якими ходив зимою по дрова. Стань на місце, де чекав тебе [[ведмідь]]. Я вийду на високу гору й буду кликати:
 
 
 
— Чоловіче, го-го-гов!
 
 
 
А ти до мене озвися: «Го-го-гов!» Я тобі буду казати:
 
 
 
— Чи видів ти вовка і ведмедя?
 
 
 
[[ведмідь]] спитає:
 
 
 
— Для чого тобі вовка і ведмедя?
 
 
 
А я йому:
 
 
 
— Треба їх до війська!
 
 
 
Як почує [[ведмідь]], буде просити, аби ти сказав, що не видів його. Я буду далі звідувати:
 
 
 
— Хто коло тебе?
 
 
 
[[ведмідь]] буде казати:
 
 
 
— Кажи — колода.
 
 
 
— Коло мене колода.
 
 
 
А я знову покличу:
 
 
 
— Чоловіче, го-го-гов!
 
 
 
— Го-го-гов!
 
 
 
— Люди колоду на сани кладуть!
 
 
 
[[ведмідь]] буде просити:
 
 
 
— Клади і мене.
 
 
 
Ти почнеш ведмедя класти на сани, а він буде звідти котитися. А я знову гукну:
 
 
 
— Чоловіче, го-го-гов!
 
 
 
— Го-го-гов!
 
 
 
— Люди колоду до саней прив'язують.
 
 
 
А [[ведмідь]] скаже:
 
 
 
— В'яжи і мене!
 
 
 
— Ти ведмедя прив'яжеш. Тоді я знову:
 
 
 
— Чоловіче, го-го-гов!
 
 
 
— Го-го-гов!
 
 
 
— Люди колоду з гіллям не везуть, гілля обрубують.
 
 
 
[[ведмідь]] буде казати:
 
 
 
— Бери сокиру, махай, ніби рубаєш.
 
 
 
А ти рубай ведмедя.
 
 
 
Послухав [[чоловік]] пораду, вернувся додому, розповів жінці про свою біду. Розповів, як лисиця взялася йому помогти.
 
 
 
Взяв [[чоловік]] під плече сокиру, кинув сани на плече, подався до лісу. Вибігла лисиця на гору й чекає. Втямила вона ведмедя. А тільки прийшов на поле, де його [[ведмідь]] чекав, як лисиця гукнула:
 
 
 
— Чоловіче, го-го-гов!
 
 
 
— Го-го-гов!
 
 
 
— Чи ти видів вовка і ведмедя?
 
 
 
[[ведмідь]] злякався і каже:
 
 
 
— Питай, для чого вони?
 
 
 
— Для чого вони?
 
 
 
— Треба їх до війська!
 
 
 
Просить [[ведмідь]]:
 
 
 
— Кажи, що ти нас не видів.
 
 
 
— Я їх не видів.
 
 
 
Лисиця знову кличе:
 
 
 
— Чоловіче, го-го-гов!
 
 
 
— Го-го-гов!
 
 
 
— А що коло тебе?
 
 
 
[[ведмідь]] просить:
 
 
 
— Кажи, що колода!
 
 
 
— Коло мене колода.
 
 
 
— Люди колоду на сани кладуть!
 
 
 
[[ведмідь]] шепче:
 
 
 
— Кажи, що й ти кладеш.
 
 
 
— І я кладу.
 
 
 
[[ведмідь]] котиться з саней.
 
 
 
Лисиця знову:
 
 
 
— Чоловіче, го-го-гов!
 
 
 
— Го-го-гов!
 
 
 
— Люди колоду до саней прив'язують!
 
 
 
[[ведмідь]] тихо:
 
 
 
— Кажи, що й ти прив'язуєш.
 
 
 
— І я прив'язую.
 
 
 
Взяв [[чоловік]] ланцюга, прив'язав ведмедя до саней.
 
 
 
А лисиця знову:
 
 
 
— Чоловіче, го-го-гов!
 
 
 
— Го-го-гов!
 
 
 
— Люди колоду з гіллям не везуть! Люди гілля обрубують!
 
 
 
[[ведмідь]] тихо:
 
 
 
— Махай сокирою, ніби й ти обрубуєш.
 
 
 
Вхопив [[чоловік]] сокиру і почав рубати ведмедеві ноги. [[ведмідь]] реве, ліс дрижить. Зарубав [[чоловік]] ведмедя, ще й шкуру зірвав... Прискакала лисиця до [[чоловік]]а й каже:
 
 
 
— Давай мішок курей!
 
 
 
— Ходи до села! Дам тобі в селі. Як не дати, коли мене ти врятувала від смерті.
 
 
 
Зібралися і йдуть. Коли були недалеко, лисиця стала біля куща й каже:
 
 
 
— Іди, чоловіче, додому, принеси курей сюди!
 
 
 
Прийшов [[чоловік]] додому, говорить жінці:
 
 
 
— Ну, жінко! Я, хвалити милостивого, здоровий. Налови курей, неси їх лисиці, бо вона мене оборонила від смерті.
 
 
 
Жінка пошкодувала курей:
 
 
 
— Де я курей дала б лисиці?
 
 
 
— Не кажи дурниць, клади курей до міха! Вони знову у нас розведуться.
 
 
 
Наловила жінка курей, зав'язала до міха. Кинув платню [[чоловік]] на плече й несе.
 
 
 
Прийшов до лісу, зустрів лисицю. Розв'язав мішка, випускає курей. Ловить лисиця, кури кудкудакають. Прибіг пес. Кинувся на лисицю. А та давай тікати. Ось, ось має піймати її. Нелегко лисиці втекти. Тільки шмигнула до нори, як пес за задню ногу вхопив її. Лисиця каже:
 
 
 
— Хвалити милостивого, гаразд, що ти вхопив за корінь, а не за ногу.
 
 
 
Почув такі слова пес, подумав, що лисиця правду каже. Випустив ногу з зубів і вхопив за корінь. Затягнулася лисиця до нори й сидить.
 
 
 
Та пес був хитрий. Побачив, що обдурений. Сів коло нори й чекає. «Мусить вийти!» — думає пес.
 
 
 
Лисиця довго не виходила. Та нарешті вийшла. Голодна була й мусила вийти.
 
 
 
Оглядається, перед норою нікого не видить, Пійшла до села з думкою, що піймає курку. А пес приготувався, вхопив лисицю і розірвав.
 
 
 
Так бідний [[чоловік]] знебувся і ведмедя, і лисиці. А на полі вже не тільки садив картоплю, сіяв кукурудзу, але й сад заклав. Виросли яблуні, сливи, груші. Збудував [[чоловік]] в саду хату, перебрався до неї, бо землі довкола вже було більше.
 
 
 
Виросли діти. Хлопці поженилися. Кожен син збудував собі нову хату. Прийшли до бідного [[чоловік]]а сватати, повіддавалися за парубків дочки. Зяті побудували собі хати. Так довкола одної хати виросло багато нових, і повстало село. А пан, що йому колись належав ліс, не мав сили прогнати людей.
 
 
 
І на цім слові казка закінчилася.
 

Поточна версія на 10:39, 11 лютого 2014