Лазарос і дракони (грецька народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Був собі чоботар на ім’я Лазарос. Якось біля нього зібралося багато мух. Лазарос розмахнувся і одним ударом убив сорок штук. Після цього зробив він собі меч, на якому написав: «Сорок душ одним ударом загубив»,— та й помандрував у чужі краї. Ішов два дні, аж поки опинився біля криниці, де й умостився спати.

Недалеко від криниці жили дракони. Прийшов по воду дракон, глянув па Лазароса, і впав йому в вічі напис на мечі. Дракон подався додому і розказав про це своїм братам.

— Іди й попроси,— сказали дракони,— щоб він став нашим побратимом.

Дракон підійшов до Лазароса та й каже:

— Будь нашим побратимом!

— Згода,— відповів той.

Дракони щодня ходили по дрова й по воду. Прийшла й Лазаросова черга. Дракони дали йому величезний бурдюк, яким вони носили воду, і Лазарос ледве дотяг його до криниці. 

Ждали дракони Лазароса. ждали, а потім їх охопив страх. Вирядили вони ще одного:

— Піди подивись, що там трапилось.

— Що це ти робиш, пане Лазарос? — спитав дракон, побачивши, що той окопує криницю.

— Не можу я щодня ходити по воду,— відповів Лазарос,— хочу за раз перенести криницю, щоб більше не ходити.

— Не роби цього, бо ми тоді помремо від спраги* Краще ми за тебе ходитимем по воду.

Прийшла черга іти Лазаросу по дрова. Ждали його дракони, а потім послали одного подивитися, що там трапилось.

— Що ти робиш, пане Лазарос? — спитав дракон, побачивши, що той обв’язує дерева вірьовкою.

— Хочу перенести весь ліс за один раз, щоб більше не ходити.

— Не треба, пане Лазарос,— каже дракон,— бо потім ми загинемо від холоду. Краще ми будемо ходити по дрова.

Узяв дракон одне дерево й пішов.

Та скоро дракони, боячись Лазароса, надумали погубити його. І домовились: коли Лазарос спатиме, кожен дракон ударить його сокирою. Почув це Лазарос і поклав увечері на своє місце колоду, накривши її накидкою.

Вночі кожен з драконів ударив по колоді. Вопи були певні, що розправилися з Лазаросом. Повкладалися дракони знову спати. А Лазарос викинув тріски від колоди надвір, а сам ліг на те місце і перед світанком застогнав.

Почули стогін дракони і питають:

— Що з тобою, Лазаросе?

— Блохи вночі кусали.

Перелякалися дракони, а на другий день питають:

— Лазаросе, у тебе, мабуть, жінка й діти є?

— Є,— відповів той.

— Ось тобі мішок золота — і йди собі додому. Мабуть, вони скучили за тобою?

— Гаразд; тільки пошліть кого-небудь зі мною. Чого це я мушу сам нести мішок?

По дорозі Лазарос каже драконові:

— Ти тут почекай, а я піду позв’язую своїх дітей, щоб вони тебе не з’їли.

Позв’язував Лазарос дітей трухлим мотуззям і наказав їм:

— Коли побачите дракона, рвіть на собі мотуззя й кричіть: «М’яса драконового хочемо!»

Тільки дракон наблизився, а діти й закричали:

— М’яса драконового хочемо!

Той кинувся навтіки. По дорозі зустрів лисицю.

— Чого це ти такий переляканий? — спитала вона.

— Оце ледве врятувався від Лазаросових дітей. Мало мене не з’їли.

— І ти злякався дітей Лазароса? — здивувалася лисиця.— У нього було дві курки, одну я з’їла вчора, а другу зараз іду їсти. Якщо не віриш, ходімо зі мною, побачиш. Прив’язуйся до мого хвоста.

Прив’язався дракон до її хвоста і пішов слідом. Наблизились воші до хати Лазароса, а той якраз сидів з рушницею, боячись, що прийдуть дракони. Та коли він побачив лисицю, яка вела дракона, то вигукнув:

— Я ж тобі наказував, щоб ти привела не одного дракона, а всіх!

Почув це дракон, і його ніби вітром здуло. А лисиця, прив’язана до драконового хвоста, тут же сконала.

Спекавшись драконів, Лазарос збудував собі нову хату і став жити-поживати і горя не знати.



Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти