Чарівний кінь (українська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук


Чарівний кінь Був один чоловік. Жив він кілька років і не мав жодної дитини. Аж на п'ятім році зайшла його жінка в тяготу. Але тої днини, що мала мати родини, він поїхав у ліс за дровами. Привозить увечір дрова, входить до хати, сідав на лаву, а моші (баба акушерка) каже йому:

— Там не сідай, бо там дитина. Де навернеться сісти, то моші каже, що все дитина. А він каже:

— А то що таке, там дитина і там дитина, а то звідки таких дітей?

А к:оші каже йому:

— Звідки би було? Бог тобі дав дванадцять хлопців. А він як учув, перестрашився дуже, що стільки дітей, та й пішов у ліс, в такий темний, що світа не видно, та й там іздичав.

Тоті хлопці ростуть, а він у лісі як здичав, найшов собі діру те. й там жив так, як який звір. Може, там жив п'ятнадцять, двадцять років. Хлопці виросли всі дванадцять. Питаються своєї мами: — Де наш тато, ци умер, ци що? А мама хлопцям каже:

— Ні, не вмер, але як ви породилися, та й він напудився, що вас аж дванадцять, і зі страху втік у ліс та й здичав. Кажуть хлопці:

— Ану, ми підем шукати його.

Зібралися всі дванадцять і пішли в ліс. Ходять по лісі, дивляться: в однім місці якийсь чоловік помежи дуби втік до скали. Приходять там, де він утікав, дивляться: коло тої скали є чотири дуби, так рідко стоять один від другого, так навхрест; а він як не видить нікого, то ходить від одного дуба до другого, а від другого до третього, а від третього до четвертого, і так зробив собі стежку навхрест. Ви-дять тоті хлопці, що там його не найдуть; але каже наймолодший до них:

— Хо дім додому, пошлем завтра маму до міста, аби купила чотири скляночки і в кожду скляночку аби взяла по кватирці горілки і чотири полумиски такі аби купила.

Другий день послали маму до міста. Купила мама скляночки і в кождій горілки і чотири полумиски принесла додому. Казав знов той наймолодший зварити курку. Зварила мама, забрали вони і пішли в ліс. Приходять там, а він, тато їх, як уздрів, що вони йдуть, та й живо до скали, та й сховався. Взяв той наймолодший хлопець, порозкладав на всі чотири части (сторони) по скляночці і по полумискові з м'ясом, і пішли вони набік, поховалися і дивляться збоку. А він виходить із скали, походжає тою стежкою, дивиться на тоті скляночки і на м'ясо, сідає, кушає того м'яса та й горівки; смакує йому, випив усю горівку та й упився, і зараз заснув. Вони обскочили, ухопили його, принесли додому. Але він був п'яний, та й нічо не тямив. Як витверезився, зачав кричати, зачали сини його опам'ятовати; ніц не помагало; взяли, зв'язали його.

Помаленько, за два ци за три дні, прийшов до себе, до розуму; уже зачав ґаздувати. Кажуть йому хлопці його:

— Тату, ви ґаздуйте, а ми підем у світ, аби-м собі заслужили кождий по коневі.

Зібралися і пішли всі одинадцять, а дванадцятого не приймали до компанії, бо мали його за дурного. А він не був дурний, але видавався перед ними дурним. Пішли тоті одинадцять, дивляться: іде і той дурний за ними, здогоняє їх, а вони кажуть йому:

— А ти чого? Не ліпше, аби ти дома був; яке ти заслужиш собі, то буде на що дивитися! А він каже до братів: — Як собі заслужу, так буду мати.

Тогди вони умовилися так: в рівний рік аби зійшлися докупи: до тої корчми. Та й розійшлися, кождий собі окремо питати служби. Понаходили собі кождий службу.

А той наймолодший, що вони мали його за дурного, наймш.ся в такого великого пана графа пасти стадо в таких полонинах. Взяв він, пішов до стада та й пасе ціле літо такі коні; поспасав, що аж мило дивитися. Виїздить пан той його, а уже сніжок натряхав увосени, аби він стадо згонив до двора на зимівлю. Дивиться на своє стадо: такі коні, що не може собі налюбитися тими кіньми, і каже йому:

— Добре мені коні випас, добрий-єс у мене слуга. А в:ін каже панові:

— Прошу пана, вони би не такі були, але отой паршивий кінь не давав їм ціле літо пити; скоро лиш до води я гонив, а він з вибриком наперед нап'ється сам, а тим коням поколотить воду, та й уже вони не хотять пити.

Пан каже йому:

— То уже пропало, принаймні, що коні здорові. А як буде так і в селі робити, то я тобі дам стрільбу, та й його застрілиш.

Погнав він із дому до води, а той паршивий кінь так робить .і в селі; побіжить наперед, нап'ється сам, а коням покаламутить воду.

Пригонить коні від води і каже панові:

— Той кінь так і тут робить, як там робив у полі. Пан набив стрільбу і каже йому:

— На тобі! Як займиш знов до води, а буде каламутити воду, то аби-с застрілив його.

Він займив знов до води, а той паршивий кінь знов каламутить. Він, побіг наперед стада, відтяг курок, хоче його стріляти. А кінь заговорив до нього та й каже йому:

— Стій! Не стріляй мене, я стану тобі в пригоді. Той стадник задивувався, що кінь заговорив до нього. Каже кінь йому:

— Як вийде рік тобі, аби-с не брав нікотрого коня, лиш мене; не бійся, добре вийде тобі.

Пригонить до двора, а пан питається:

— А. що, уже не колотив воду той кінь паршивий? А він каже:

— Ні.

Прийшла весна, а тому стадникові вийшов рік. Входить пан з ним до стайні цугової, каже йому:

— Вибирай собі коня, якого ти собі вподобаєш. Передивився він — скрізь такі коні, хоть голися до нього, а пін не бере нікотрого, але шукає за тим паршивим. Приходить до другої стайні, дивиться: є той паршивий кінь, а він каже панові:

— Я цього беру собі паршивого. А пан каже йому:

— Я не хочу, аби ти брав паршивого коня, ти мені вірно служив, а тепер би ти на такім паршивім коні їхав. Він каже панові:

— Таки беру цього паршивого коня, не хочу пана кривдити.

Вздрів пан, що він нікотрого не хоче, лиш того паршивого; взяв доплатив йому ще грішми, а він узяв коня того паршивого на якийсь воловід, подякував панові та й пішов.

Виходить з тим конем за те село. Каже кінь йому:

— Подивися мені в праве вухо.

Та й подивився в праве вухо; витягає трендзлу злоту, сідло злете, а кінь став таки злотий. Подивився в ліве вухо; витягає собі злоте убрання, шаблю, все, що до нього належить. Сів собі; добрий кінь так, як муха, летить.

Прилетів під те село, де мають його брати з'їхатися. А кінь каже до нього:

— Злізай, подивися у праве та й у ліве вухо. Та й зліз, подивився у вуха: такий кінь став паршивий, як був, а він таки такий, в якім був убраний. Ідуть далі.

Здибають старця, а кінь каже:

— Заміняйся із сим старцем за одежу. Ти йому дай своє добре, а він най дасть тобі своє дрантиве.

Взяв він, замінявся з тим дідом. Дід утішився дуже, що дістав добру одежу за дрантя. Взяв, пішов далі. Доходить до тої корчми, а брати його уже є там. Такі коні мають, як змії, такі собі позаслужували. Дивляться, що він іде, та й кажуть один до другого:

— Ос їде і наш дурний, ото собі заслужив десь в якогось корчмаря, дрантя на нім, а кінь якийсь паршивий.

Приходить він до корчми, а вони встилаються ним; не хоче нікотрий відозватися до нього. Став собі коло порога та й стоїть. Вони п'ють, співають; зібралися та й їдуть. А він бере та й тягнеться за ними, не сідає на свого коня. Насміялися з нього добре та й поїхали.

Міркує він, що вони уже виїхали зо дві милі; подивився у праве і у ліве вухо. Кінь став злотий, а він у злотім убранні, в такім, що аж земля сіяє. Як кінь зачав бігти, так як птах таки на повітрі летить. Дивляться його брати:

— Якийсь принц їде,— кажуть один до другого. Наздоганяє братів своїх. Зараз вони йому простудилися: стало п'ятеро по однім боці, а шестеро по другім боні дороги, відсалютували йому і говорять собі:

— Десь цьому королевичу борзо треба, що він так погнав конем.

А вони не знають, що то їх брат. Поїхав він наперед, став там, де вони мають попасати, перебрався так назад, як був по-старецьки, і чекає на них. Кінь був віщун та й йому казав, де що має бути, та й він був віщуном, але не таким, як кінь. Приїздять його брати, кажуть йому:

— Та ми тебе лишили, а ти уже напереді. А він каже:

— Я пішов навправець отуди млаками, долинами та й я вас перейшов.

Зачали знов пити, дав коням їсти, а йому найстарший брат купив порцію горівки, дали йому кавалок хліба та й питаються:

— А коневі тому не даєш нічо їсти? А він каже:

— Та що йому дам, коли я сам не маю. Погасли, беруть та й їдуть; уже недалеко було додому.

Брати поїхали уперед, а він лишився ззаду. Приїхали

додому, питається тато й мама:

— А тот їде Іван ци Данило? А вони кажуть їм:

— 'Іде там іззаду, такий дрантивий, а кінь паршивий. Приходить додому, а брати його уже п'ють, гуляють. Дивиться тато, що він іде та й коня за собою тягне якогось паршиного. Взяв прив'язав того коня до якогось плота, а сам Е ходить до хати; став собі коло дверей, так як старець, та й стоїть, ніхто йому нічого не каже, ані обізветься до нього, їдять, п'ють, співають, а він стоїть; аж коли брат його найстарший уздрів, дав йому кавалок хліба і порцію горівки. Узяв він випити та й пішов на двір.

Його брати, що пили, а далі зачали радитися:

— Верім сідаймо на коні та й їдьмо у світ шукати такого ґазди, аби мав дванадцять доньок. А другі кажуть:

— Коби одинадцять для нас, а дурному нащо? А той наймолодший, що вони дурнем його називали, слухає за плотом, та мовчить. Взяли тоті одинадцять братів посідали на коні та й поїхали, а того, наймолодшого, лишили, дома. Тоті вже десь виїхали зо дві милі, а тот їх брат Іван ци Данило дурний каже татові:

— Та й я поїду за ними. А тато каже:

— Нащо тобі куди їхати, будь дома, видиш: тоті твої брати мають добрі коні, файний убор, а ти такий дрантивий, а кінь паршивий. Де ти таким конем годен з'їхати з ними?

Чує, що так тато йому каже, не міг стерпіти, подивився коневі у праве і в ліве вухо. Кінь став такий, як злотий, а на нім: убрання таке, як злоте, та й каже татові:

— А що, не маю чим їхати та й у що убратися? Тато як уздрів, та й аж напудився; узяв, поцілував його, а він тата і маму, сів на коня та й поїхав. Як кінь зачав бігти, так як птах летить, наздоганяє братів. Дивляться вони якийсь король їде, говорять собі потихо:

— Цей король позавчора їхав і ниньки їде, він десь доконче за чимось їде.

Наздогнав свої брати. Вони проступили йому дорогу, віддали призинтирку (салютували), а він віддав їм; проминув братів своїх та й затримав коня, заждав на них та й питається їх:

— Де ви їдете, панове кавалери? А вони йому кажуть:

— Їдем у світ, нас є дванадцять братів та й їдем шукати такого ґазди, аби мав дванадцять доньок. Каже той ніби король:

— А дванадцятий де ж ваш брат? Коли ви кажете, що є вас дванадцять, а я виджу вас лиш одинадцять. Вони йому кажуть:

— Лишився дома ґаздувати, бо він не має доброго розуму.

Відзивається той король:

— То я ваш брат наймолодший.

А вони не хотять йому вірити. А він каже до них:

— Коли не вірите, то станьте.

Взяли вони, поставали кіньми. Він зліз з коня, подивився коневі в праве і в ліве вухо, став такий кінь паршивий, як був, та й він такий дрантивий, як був. Як уздріли брати його, кождий зліз з коня і поцілував його. Тогди кажуть йому:

— Будеш тепер нашим комендантом, так як був наш найстарший брат.

Тепер каже він до них:

— А де ж ви гадаєте їхати, аби надибати такого ґазди, щоб мав дванадцять доньок? А вони кажуть:

— А ми не знаєм, де найти. Каже він до них:

— Сідайте на коні, добре тримайтеся та й їдьте зо мною. Посідали та й їдуть, дивляться: а він зліз з коня, найшов гребінь, підоймив, сховав до кишені. А брати питаються :

— А то нащо ти підоймив гребінь та й сховав до кишені?

А він каже до них:

— Стане мені в пригоді.

їдуть далі, найшов кремінь, зняв його, сховав до кишені. їдуть далі, найшов щітку, зняв, сховав.

Знов їдуть. Приїхали до двора, обмурованого муром таким, що лиш птах може перелетіти. Приїздять до брами, а там на брамі стоять два опирі на варті. Каже кінь до нього:

— Добудь шаблю, махни на чотири части, а брама відтвориться.

Так він зробив. Брама відтворилася, а опирі не чули, як вони заїхали. Пустили коні до стайні, а коням уже було занесено обрік, порцію сіна і цебрик води кождому коневі. Повходили до покою, до одного, до другого — а там було аж дванадцять покоїв, а в дванадцятім покою було там що їсти і пити. Посідали, наїлися і напилися, а тогди входить тота пані, що її двір, і каже до них':

— Що ви тут приїхали? А вони кажуть їй:

— Приїхали ми до вас, аби-сте дали за нас свої доньки. Каже вона:

— Да.м я за вас свої доньки, але як цеї ночі переспите з моїми доньками.

Вони гадали, що то значить кождому лягти коло панни. Виходить той до свого коня, а кінь каже йому:

— Дивися, як полягають, то вона захоче вам постинати голови; як поснуть брати, а ти передойми кождого брата та й там, де панна лежить, аби-с там брата положив; а де брати лежать, там аби-с панни положив.

Полягали спати кождий зі своєю панною. Заснули вони, а він встав, поперемінював брати з паннами та й сам ліг там, де г:анна лежала.

О першій годині по опівночі входить тота мама тих паннів рубати голови тим, що приїхали до її доньок. Входить до того покою, де вони спали, зачинає рубати голови своїм донькам. Вона гадала, що рубає тим, що приїхали. Постинала голови всім донькам і пішла спати. Той встає, будить своїх братів, каже: — Вставайте та й тікаймо. Повставали брати, а він каже:

— А мацайте тоті панни, що їм сталося. Тоті помацали, а то кождій голова відтята. Зібралися, повтікали вікном, а той наймолодший брат, їх комендант, каже:

— Коби я лиш живо до коня, та й я не боюся. Прибігає до коня, а кінь каже йому:

— Кажи, най живо сідають на коні свої, бо вона не забариться встати.

Він сказав, тоті його брати посідали живо на коні та й їдуть. Але той комендант їде напереді і каже до них:

— Гоніть за мною живо, як можете, аби нас не догнала. їдуть за ним, але чує той комендант, що його кінь-віщун каже до них:

— Гоніть живо, бо вже недалеко.

Взяв він кинув гребінь — такий ліс зробився, що аж під облакв. Нім вона той ліс переломала, то вони рівним плацом дг.леко утекли. Наздоганяє знов їх. Взяв той кинув кремінь — такі зробилися гори, що аж страшно подивитися. Перелетіла гори, наздоганяє їх. Знов взяв той кинув щітку — такі зробилися моря, що оком не мож їх зіздріти. Прилетіла вона до морів та й стала, уже не бігла далі. Насварила на них, що вона їх не порізала, але свої доньки, та й вернулася.

Тот:і тогди поставали. Каже до них той брат наймолодший :

— Ідіте з богом додому і женіться здорові, а я їду у світ. Жалували за ним його брати, не хотіли його лишити. Поїхали вони додому одинадцять, а той дванадцятий поїхав у світ.

Їде він дорогою, надибає на дорозі злоту підкову, здоймив та й сховав, їде далі, найшов злотий кучір, здоймив та й сховав, їде далі, найшов злоту шерстину, знов сховав. Приїхав до царя та й пристав до війська з конем, зо всім. Служить там місяць, два і три місяці. Він на коня не фасує, ніц оброку не мав, стаєнки собі окремо. Він ніколи не чеше коня свого. Але вночі запреться в стайні, поклав підкову на клинок, та й йому світить. Але жовніри не любили його, що він не тримав з ними компанію. Другого вечора вилізли щось два жовніри на стрих, провертіли в стелі діру та й полягали, та й ждуть на нього, як він прийде до стайні. Зараз він прийшов до стайні, поклав підкову на клинок та й дивиться до коня. Тоті жовніри уздріли, що він має злоту підкову, та й пішли до царя, сказали йому, що той жовнір має. Зараз цар прикликав того жовніра і каже йому.

— Дай мені тоту підкову, бо як не даш, то мій меч, а твоє горло.

Приходить до коня і каже коневі, що йому цар казав дати підкову. А кінь каже йому: «Дай!» Взяв підкову і відніс цареві. Приходить до стайні увечір, знов поклав шерстину та й знов світить. Уздріли жовніри знов, що він має шерстину, пішли і сказали цареві, що він має. Цар приклив.ав його і каже:

— Дай мені шерстину золоту, бо як не даш, то загинеш. Приходить до коня і каже коневі, а кінь каже йому:

«Дай! » Взяв та й відніс цареві шерстину. Другої ночі знов поклав кучір на стіну злотий. А жовніри уздріли, пішли до царя і сказали, що той жовнір має ще кучір злотий. Цар закликав його знов і каже йому:

— Дай мені той кучір злотий, бо як не даш, то тебе уб'ю.

Взяв і дав кучір цареві.

Уже немає ніц. Жовніри не любили його, пішли до царя і кажуть:

— Казав той жовнір, що приніс би і качура від того кучера злотого.

Кличе його цар і каже йому:

— Аби-с приніс мені качура від того кучера! Каже той жовнір:

— Я, не знаю, ци є качур такий злотий. Каже йому цар:

— Як не принесеш, то тебе повішу.

Призводить до коня і плаче, а кінь питається його:

— Що ти плачеш? А він каже:

— Розказав мені цар, аби-м приніс качура від того кучера.

А він каже:

— Ти того журишся? Іди кажи цареві, аби дав для мене горнець вівса і порцію сіна.

Пішов до царя, взяв горнець вівса і порцію сіна, сів на коня і доїхав.

їдуть, а кінь каже йому:

— Ми їдем там до тої змії, де були. В неї є ще тринадцята дочка, і вона має того качура. Вона його носить у кошику на руці і ніде не кладе. А ти його так візьмеш: вона в покою сама буде і того качура буде носити. А я оббіжу три рази той покій, ніхто не учує, а ти влізеш вікном до неї та оббіжиш три рази довкола неї, а їй замкне мову та й хапнеш її зо всім, та й лиш коби живо на мене, та й пропало.

Приїхали там, кінь оббіг три рази двір навколо. Він через вікно скочив, хапнув панну та й поїхали.

Приїздить до царя, віддає панну і качура. Цар як уздрів тоту панну, так йому вподобалася ще ліпше, як качур. Другої днини ідуть жовніри до царя і кажуть:

— Казав той жовнір, що дістане коня ще того від тої підкови.

Накликав цар і наказує йому. Прийшов він до коня, а кінь каже:

— Іди до царя, най дасть дванадцять шкір з буйволів, обрік :аа дорогу, та й їдем зараз.

Цар дав обрік. Він сів на коня, склав шкіри та й поїхав. Приїздить до морів. Кінь каже йому:

— Тепер обший мене в тоту шкіру, аби мого тіла не видко, лиш очі.

Він обшив, а кінь каже:

— Лізь на дуба і дивися: зараз вийде стадо коней і золотий огар, а той золотий огар мене буде їсти дуже. Як капне з нього крові капка, а ти злізай з дуба, сідай на мене, а він уже піде, і ціле стадо коней.

Взяв кінь запхав писок у воду, як заржав, таких коней вийшло, страх дивитися. Найшов той огар, як займуться оба їсти, та й капнула з того золотого коня капка крові. Жовнір живо з дуба та й на свого коня, а огар іде попри того коня, а стадо за ними. Приходить з тим стадом до царя. Вийшов цар, подивився на то стадо, так утішився дуже тим стадом, і тогди каже до тої панни:

— Моя мила, будем женитися. А вона каже йому:

— Іди кажи тому жовнірові, най подоїть тоті кобили. Той пішов, подоїв, зілляв до котла; наклав два латри дров під той котел, та й молоко кипить. А панна каже тому жовнірові:

— Купайся в тім молоці!

Я::і купатися, коли то кипить? А кінь каже йому:

— Сідай на мене.

Сів на коня, кінь оббіг три рази навколо котла, запхав писок у молоко, подув, а молоко стало студене. Каже кінь:

— Скакай!

Розібрався, скочив, скупався. А панна з царем дивляться, як купається, та й каже до царя: — Ану, милий-коханий, як ти так скупаєшся, то я піду за тебе!

Але цар каже:

— Або я чому би-м так не скупався?

Сів на коня, об'їхав три рази котел навколо, тисне коня, аби пхав писок у молоко, а кінь не хоче, бо то гаряче. Цар довго не важив, поскидав із себе все, та й у молоко як скочив, та й розплився по кавалочку. А панна того жовніра обіймила, поцілувала та й каже:

— Ти мій, а я твоя.

Та й жили і панували, аж поки не померли.

Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти