Чоловік та жінка (Білоруська народна казка)

Були собі чоловік та жінка. Чоловік часто сварився з жінкою. Гультяйка ти! гримає на неї.— Я й орю, й кошу, а ти навіть обід лінуєшся принести мені на поле!

Та в мене дома роботи більше, як у тебе в полі,— відповідає жінка.— Коли мені той обід носити?

Чоловік не вірить жінці: — Яка вдома робота! Таку роботу я гуляючи зроблю. Розізлилася жінка. Коли так, каже, то я поїду орати, а ти залишайся вдома. Чоловік зрадів: — Добре. Тепер ти побачиш, хто з нас правду каже! Орати — це не горщики в печі переставляти.

Зібралася жінка в поле й каже чоловікові:

Тільки ж дивися, щоб усю роботу поробив. Чоловік кинув оком на хату:

А яка тут робота?

Бачиш, он розчина в діжі?

Бачу,— відповідає чоловік.

То намели муки в жорнах, заміси тіста, а як підійде, посади хліб у піч.

Ця робота легка,— махнув чоловік рукою.— Яка ще? Сколоти масла.

І ця не важка. Що ще?

— Пильнуй телят на вигоні, щоб у шкоду не залізли. Обід звари та за квочкою наглядай, щоб з решета не злетіла, бо яйця охолонуть.

Розповіла жінка чоловікові, що йому вдома робити, зібралася й поїхала в поле. Чоловік тупає по хаті, посміхається сам собі: «Я не тільки цю роботу зроблю, а й висплюся».

Закурив він люльку й почав борошно молоти. А щоб хутчій робота йшла, прив'язав до пояса масничку зі сметаною. Крутить жорна, а сам хилитається, то сметана — бовть, бовть! — на масло сколочується.

Добре йде робота!

Тут раптом сусідські діти як зарепетують під вікном: — Дядьку, ваші телята в шкоду залізли!

— Ах, щоб їх вовки з'їли! - закричав чоловік і, як стояв, прожогом кинувся на вигін.

А масничка тарах, тарах його по колінах. Пробіг він трохи та й гримнувся об землю. Накривка в масничці вискочила, і вся сметана вилилась.

Піднявся чоловік, плюнув зі злості й побіг далі. Вигнав телят з вівса й пригнав їх додому.

— Не хочете,— каже,— на вигоні пастися, то стійте в хліві голодні!

Повернувся чоловік у хату. Дивиться, аж тут ряба свиня господарює: розсипала борошно, з'їла розчину й зігнала квочку з решета.

Витурив чоловік свиню геть, став посеред хати й чухає потилицю: що ж тепер діяти? Треба, думає, хоч яйця рятувати, бо як охолонуть, то й курчата не виведуться: лихо буде від жінки... Покрутився сюди-туди — нема квочки.

Сів чоловік з горя сам на решето. «Як повернеться квочка,— думає,— тоді злізу обід варити, а її посаджу».

Їхав саме козак і зайшов до хати води напитися. Угледів чоловіка на решеті.

Що ти робиш? — питається.

Курчат висиджую,— відповідає чоловік.

- Хто ж це тебе, небораче, посадив на решето?

Розповів чоловік про своє лихо — як він удома за господиню залишився і як не поталанило йому.

Пореготав козак, а потім давай батогом його шмагати... Лупить і приказує:

— Ось тобі за твою глупоту! Жінка поле оре, а ти що робиш?

Крутився, крутився чоловік і подушив усі яйця. Бачить — нема рятунку. Зіскочив з решета та й драла. Заліз з переляку на горище й заховався там у короб з пір'ям.

Козак напився води й поїхав далі. А чоловік сидить у пір'ї, від страху тремтить.

Тим часом приїхали жінчині батьки в гості. Увійшли до хати. Подивилася теща на безладдя й каже до діда:

Не диво, що зять із нашою дочкою свариться! Мабуть-таки й правда, що вона гультяйка.

Коли так,— каже дід, — то віддамо гостинець не дочці, а зятеві!

Чоловік усе це чув з горища. «Який же вони гостинець привезли?» — взяла його цікавість.

Перехилився він через короб, щоб поглянути на гостинець, а короб бубух! — і полетів додолу разом з чоловіком.

Почули дід з бабою грюкіт, вибігли в сіни й побачили там чоловіка в пір'ї.

— Чорт! Чорт! — закричали вони в один голос.

Баба хреститься, а дід схопив кочергу та ну чорта дубасити:

Бач, нечиста сило, куди внадився швендяти! Схопився чоловік і кинувся на город. Сховався там у коноплях і сидить ні живий ні мертвий, побиті боки чухає. Повернулася ввечері з поля жінка. Батьки кажуть їй:

Ну, тепер ти з чоловіком житимеш добре.

Чому? — питається жінка.

— Бо ми вигнали чорта з вашої хати. То він, проклятий, сварив вас!

І справді: перестав після цього чоловік обзивати жінку гультяйкою.