Шануй батька і в старості (Болгарська народна казка)

Жив колись дідусь. Поки ще був трохи молодший, заробляв гроші й доглядав дім, а як постарів, геть спорохнявів: не міг ходити й спирався на милиці. Був у нього одружений син і онук — уже чималий хлопець.

Якось дідусь тяжко захворів,— бо син і невістка не доглядали його, покинули напризволяще.

Лежав старий довго, невістці набридло ходити за ним, тож одного разу вона й сказала чоловікові:

— Викинь його з хати, він мені заважає!

— Гаразд,— погодився син.— Батько тільки їсть дарма мій хліб. Давай винесемо його аж туди, у стару кошару.

Взяв син дерев’яного дрючка, яким згрібають сіно, підчепив батька за пояс, бо той був у брудному одязі, витяг з хати, затяг у стару зруйновану кошару і там кинув. Наморочившися з батьком, він спересердя жбурнув дрючка, а його син усе те бачив і запитав:

— Тату, навіщо ж ти викинув дрючка?

— А тобі що, синку?

— Підніми його, згодиться й для тебе,— відказав хлопець батькові.— Як постарієш, чим тебе тягти на смітник?

Стало соромно батькові. Вернувся він, узяв старого на руки й заніс до хати. Наказав жінці одягти його в чисту одежу. І відтоді не дозволяв їй і слова сказати проти старого батька.