Як дурний злих духів перехитрив (українська народна казка)

Був собі батько, бідний батько, називався Іван. Мав він дванадцять синів. Одинадцять було розумних, А дванадцятий — дурний. Той дурний сидів у запічку. А батько з тими синами не знав, що робити. Взяв він їдного, до ліса повіз, здибав сосну:

— Що з теї сосни буде, сину?

Син каже:

— Буде тертиця.

Отже він називається трач.

Взяв він другого сина, везе до ліса. Стоїть дуб.

— Що з того дуба буде?

— То буде клепка.

То той буде боднар.

Взяв третього сина. Стоїть граб.

— Сину, що з того граба буде?

— Та будуть до млина пальці (до коліс).

То буде мельник.

Веде четвертого. Стоїть осика.

— Що з тої осики буде?

— Будуть нецьки.

А як же єго назвати? Буде столяр. Веде п'ятого до ліса. Стоїть явір.

— Що то буде з того явора?

— Калатало буде.

Назвав єго пастухом.

Везе шестого. Стоїть берест.

— Сину, що з того береста буде?

— Та колеса, обіддя.

Того буде стельмах.

Везе семого до ліса. Стоїть вільха.

— Що з тої вільхи буде?

— Будуть ліжка.

Того є столяр. Взяв восьмого, везе до ліса. Стоїть бук.

— Що з того бука буде?

— Будуть рискалі.

То той буде називатисі таже столяр.

Взяв дев'ятого, везе до ліса. Стоїть ясен.

— Що з того ясена буде?

— Буде віз, снасть до воза. То то стельмах.

Взяв десятого до ліса. Стоїть ялина (ялиця) — боднар.

Одинайцятий — смерека — боднар таже.

Взяв він того дванадцятого дурного, везе в ліс — стоїть липа, кучерява липа груба, памолодки широко розпустила.

— Сину, що з тої липи буде?

— Будуть мотузки з лика.

Став дурний мотузки з лика робити.

Якось прийшов до нього "дух святий при хаті", питає:

— Що ти робиш з тих мотузків? Той каже:

— Де йно є ви всі, то я вас буду вішати на тих мотузках. Отже той злий злякався, пішов до старшого, кривого:

— Що з ним робити?

— Задаймо єму покуту, чи зроби. . .Там стоїть коло багна кобила, чи він її обнесе три рази навколо багна?

Взяв єго менший дідько до багна. Каже тому дурному:

— Бери! Дурний каже:

— Бери перше ти, хто хутше обнесе.

Той злий дух взяв, обніс, аж єму очі вилізали, а дурний сів на кобилу та й три рази обігнав багно, та єму легко пішло. Пішов дідько до старшого, каже:

— Біда! Я взяв наперед себе, аж мені вочі вилізали, а він взяв межи ноги, аж лист свистав.

Старший знов єго післав до того дурного:

— Вийди з ним у чисте поле (він мав таке яйце), хто вище кине. Як кинув дідько, трудно оком зглянути — впало на землю, сім локтів в землю впало. Той дурний каже так:

— Як я кину (а місяць світить), то мій брат (тото місяць він називав братом своїм) наставляє руку, то як я кину, то він тобі не дасть. А дідько злякався, каже:

— Не кидай! Пішов до старшого:

— Що з ним робити?

— Виведи єго у чисте поле, там стоїть корч. Котрий котрого злапає. І дідько каже до дурного:

— Я побіжу наперед, чи ти мене злапаєш. А дурний каже: — Ти, дурний, я маю такого брата маленького, що як я свисну, як він піде, то ти єго не доженеш, не то мене.

І дідько злякався, і пішов до старшого:

— Що з ним робити?

А старший каже:

— Іди, спитай єго, що він хоче за то — треба єму заплатити. А дурний каже:

— Я ніц не хочу, йно жидівский шаламок грошів.

Викопав він яму шість ліктів глибока і шість ліктів широка, а зверху діра до теї ями, йно тілько що шаламок влізеться. І ті злі духи носять мішками гроші, насипали повну яму. А він не мав з ким покинути яму з грішми і сидить під липою, аж прилітає сова і сіла на липі, і крикнула:

— Гуп! Гуп! А дурний каже:

— Ти вже от тут пильнуй моїх грошей!

І сова сиділа на липі, і дідько сів на грошах і пильнували, а дурний побіг додому. Прибіг додому, каже:

— Тату, беріть дванадцять фір і їдьте за мною. Але батько єму каже:

— Ти дурний, що ти говориш, чи я маю їхати з дванадцятьома фірами за тобою, коли ти не маєш розуму! А він каже до вітця:

— Їдьте, ніц не питайте, а будуть гроші.

І отець запряг коні, дванадцять фір, поїхав з ним, а на грошах сидить дідько, стереже тих грошей. А він перехрестився, а дідько з грошей втік, вступився.

Зачали брати тії гроші на фіру, набрали дванадцять фір, але половина ся лишила.

Завезли тії гроші і приїхали другий раз по ті гроші. Знов було дванадцять фір. І з дурного дванадцятого сина зістав наймудріший.

Привіз він гроші додому, дав на службу Божу і на посвячення дому, і спросив багато людей на тую ціль.

А старший брат, котрий зістав трачем, був бідний, хоть сі писав богач, але був бідний. Каже до дурного:

— Брате, як ти до того дійшов, що ти маєш тілько всього маєтку? А той брат наймолодший йму відказує:

— Проси Бога, і тобі Бог дасть.

І тоди просить той брат найстарший у нього, того дурного, чвертку жита. А дурний до него каже:

— Дай я тобі вийму їдно око і дам тобі чвертку жита.

І найстарший дав єму вийняти око, і наймолодший вийняв ему око. І дав ему чвертку жита. І що з того? Не вистачило того жита навіть на дві неділі. Прийшов другий раз найстарший брат і каже:

— Брате, дай мені ще одну чвертку жита. А дурний каже:

— Ну, давай друге око я тобі виколю і дам чвертку жита. Але ж помислив дурний над тим, встид ся зробило.

— Я тобі, брате, не виколю ока, тільки відпусти мені за те око, що я тобі виколов, а я тобі дам їще збіжжя і більше, як чвертку.

І дав єму збіжжя на стілько, що старший брат справляв баль і посвячування дому, за то, що єго брат помилував і дав єму збіжжя і грошів, котрі єму потрібні для посвячування.

Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), у Кгосподаря Кулика в грудні 1895 р.Стиль запису збережено.