Перегляд вихідного коду сторінки Зажерливі брати. Іспанська народна казка

Жив [[батько]] з трьома синами. 

Та ось сталася біда: батько осліп. 

І ніхто з лікарів не міг йому пособити.

Якось сидів він журився біля своєї домівки, коли це підходить до нього бабуся та й каже:

—	Як хочеш вернути собі зір, знайди квітку ірису.

—	А де її знайти?

—	У наших краях.

Покликав батько своїх [[син]]ів і розказав їм про бабусину пораду. А наостанок пообіцяв:

—	Я віддам спадщину тому, хто принесе мені цю квітку.

Найменший [[брат]] дуже любив батька і не гаючись вирушив у дорогу. Він блукав горами, полями і нарешті в лісі на галявині знайшов квітку ірису. Листя в неї було як стріли, а пелюстки як крильця метелика.

Хлопець обережно сховав квітку під сорочку, щоб ніхто не побачив і не відняв. 

Він повернув додому і раптом зустрів своїх старших братів, що тільки но рушали на пошуки квітки.

Брати спитали в нього: 

—	Що там у тебе під сорочкою?

Найменший брат хотів відповісти, що нема нічого, але не вмів брехати і сказав:

—	Квітка ірису. Я знайшов її у лісі на галявині.

—	Віддай її нам,— запропонували [[брат]]и.

—	Не віддам. Я сам хочу віднести ірис батькові.

Брати спробували забрати в нього квітку, але не змогли.

Тоді старший брат сказав середульшому:

—	Що нам зробити, аби заволодіти квіткою і одержати спадщину? Середульший брат відповів:

—	Уб’ємо його.

Вони так і зробили — вбили брата і закопали його на галявині, а квітку взяли собі.

Повернулися брати додому і віддали квітку батькові. 

Він поставив її у воду, промив тією водою очі й знову став бачити. 

На радощах батько влаштував свято для всього двору і поділив спадщину між братами навпіл. 

Та під час свята він згадав про найменшого сина і почав бідкатися, чого це його нема. 

Брати заспокоїли батька, сказавши, що [[хлопець]] десь забарився, адже його хлібом не годуй, а дай тільки помандрувати.

Минув день, другий, а на третій пастух гнав кіз повз ту галявину, де старші брати закопали найменшого брата. 

Зрізав пастух очеретину і зробив із неї дудочку-флейту. 

Заграв на ній, і флейта заспівала:

Тут мене брати убили,

Як кипіла злість.

Серце проросло з могили Квіткою ірис.

Хлопчику русявочубий,

Що зганяєш кіз,

Моє серце — квітку згуби —

Постривай, не ріж!

Пастуха вразило це диво, і він почав усім грати на своїй флейті. 

Чутки дійшли до батька, який досі не міг заспокоїтися, що в нього пропав син. І ось одного разу, коли флейта заспівала свою пісню, батько, почувши її, вибіг у двір.

—	Це голос мого [[син]]а! — заридав він.

І запитав у пастуха:

—	Хлопчику, де ти вирізав цю флейту?

Пастух розказав. Тоді батько покликав синів та челядь і вирушив із ними до очеретяних заростів. 

Там він звелів синам зрізати по очеретині.

Ті зрізали, і тої ж миті почувся голос:

Тут мене брати убили,

Як кипіла злість.

Серце проросло з могили Квіткою ірис...

Батько мало не збожеволів з горя. Він звелів слугам покарати двох старших синів.



{{Шаблон:Іспанські народні казки українською мовою}}
{{Казки про братів і сестер}}
{{Казка про чоловіка}}