Перегляд вихідного коду сторінки Четверо братів-сиріт. Іспанська народна казка


Зосталося сиротами,— а сиріт на світі чимало,— четверо братів. 

Усе, що батько залишив їм перед смертю,— це одна хлібина. 

Довелося йти на заробітки. 

От пішли вони, доходять до роздоріжжя та й кажуть: «Поділимо начетверо хлібину й розійдемося на чотири сторони. 

Але через сім років цього самого дня, о другій годині, зустріч на цьому ж місці».

І брати розійшлися в різні кінці.

Першому братові зустрівся звіздар.

От звіздар і питає:

—	Куди ти йдеш, хлопче?

—	Нас було четверо братів, а батько перед смертю залишив одну хлібину, от ми й розійшлися на заробітки.

—	Я звіздар, і, якщо тобі подобається моє ремесло, я годуватиму тебе.

—	Еге ж, подобається.

Так хлопець залишився із звіздарем.

Другому братові зустрівся кравець.

От кравець і питає:

—	Куди ти йдеш, дитино?

—	Нас четверо братів, а батько й мати померли, і я йду на заробітки.

—	Я дам тобі хліб і навчу тебе свого ремесла, якщо воно тобі подобається.

—	Еге ж, подобається.

І цей хлопець так само залишився з кравцем.

Третьому братові зустрівся мисливець.

От мисливець і питає:

—	Куди це ти йдеш, синку?

—	Нас четверо братів, осиротіли ми, і я йду на заробітки.

—	Я дам тобі хліб, якщо схочеш навчитися мого ремесла.

—	Еге ж, воно мені подобається.

І тоді третій хлопець залишився з мисливцем.

Четвертому братові зустрівся злодій.

От злодій і питає:

—	Куди йдеш, синку?

—	На заробітки, я сирота.

—	Якщо хочеш, навчу тебе свого ремесла.

—	А яке ж у тебе ремесло?

—	Я злодій і навчу тебе красти.

—	Е, це мені не подобається. Батько й мати казали, що красти дуже погано.

—	А я навчу. Схочеш — крастимеш, не схочеш — не крастимеш. Для науки збиратимеш бездоглядні речі.

—	Якщо так, то навчи..

І хлопець залишився з ним.

На сьомий рік четверо братів зібралися там, де домовлялися. 

І почали розповідати, хто що робить.

—	Я навчився звіздарства. І звіздар дав мені приладдя, аби я бачив усе, що схочу.

—	А ти?

—	Я навчився кравцювати, і кравець дав мені голку, яка будь-що може зшити.

—	А ти? — спитали третього.

—	Я навчився полювати, і мисливець дав мені рушницю, яка вбиває те, на що її наведеш.

—	А ти? — спитали четвертого.

—	Ну, мені й признатися сором.

А звіздар йому:

—	Чом же тобі сором признатися, нехай ти навіть злодій?

—	Та я, брате, якраз злодій і є. 

—	Гаразд, коли ми вже зібралися, є одне діло. 

Змій украв королівну, і король пообіцяв того, хто її поверне, зробити королем. 

Я знаю, де зараз дівчина.

А злодій:

—	Якби я знав, де вона, я б її викрав.

А мисливець:

—	Якби я побачив змія, я б його вбив.

Усі троє братів сказали кравцеві:

—	Ходи, брате, й ти з нами, бо ми вже давно не були разом.

Пішли брати до королівського палацу. 

Там звіздар сказав королеві, що знає, де його дочка; але це за морем, і тому, щоб привезти дівчину, потрібен човен.

Король дав човна, і брати попливли.

От прибилися вони до берега того краю, де змій жив. 

Звіздар і каже злодієві:

—	Іди і викради її. А ми тут зачекаємо.

От злодій пробрався до змієвої оселі й викрав королівну. 

Не встиг він повернутися з нею до братів, як прокинувся змій — і навздогін. 

Та тільки змій по-казався біля берега, мисливець стрельнув і вбив його. 

Змій гепнув так, аж земля затряслася, і від струсу в човні утворилась пробоїна.

Побачив кравець, що їхній човен ось-ось затоне, взяв голку і зашив пробоїну.

Привезли брати королівну до палацу. 

Звіздар і каже королеві:

—	Віддай доньку за мене, бо я знайшов її.

А злодій і собі:

—	Віддайте за мене, бо я викрав її у змія.

А мисливець:

—	А якби я не вбив змія? Він би пожер нас усіх. Тому віддайте за мене.

А кравець:

—	Ні, за мене. Я зашив у човні пробоїну — інакше б він затонув.

Король не знав, що й відповісти братам. 

А тоді придумав нагородити кожного мішком золота.

Це було чи не було — не знаю, але казку на цьому кінчаю.



{{Шаблон:Іспанські народні казки українською мовою}}