Не впусти рака з рота (Українська народна казка)

Летіла ворона понад морем, дивиться — лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропасти, та й каже вороні: «Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були!»—«Угу!»—каже ворона, не роззявляючи рота. «І братів, і сестер твоїх знав,— каже рак,— що за добрі люди були!» — «Угу!» — гугнить ворона, а рака кріпенько держить. «Та вже хоч вони і гарні люди,— каже рак,— а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе!» —«Еге!»—крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море.

От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою річчю, то люди й кажуть: «Упустив рака з рота». А як кого остерігають, то кажуть: «Гляди, не впусти рака з рота».